Рішення

від 17.12.2013 по справі 907/1044/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.12.2013 Справа № 907/1044/13

Розглянувши матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІО-СУПЕР-НОВА", м. Іршава

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтіма", м. Дніпропетровськ

до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Іршава

про стягнення 42384,00 грн. заборгованості за перевезення вантажу у міжнародному сполученні,

Суддя Русняк В.С.

Представники:

від позивача - не з'явився,

від відповідача-1 - не з'явився,

від відповідача-2 - не з'явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІО-СУПЕР-НОВА", м. Іршава звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтіма", м. Дніпропетровськ та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Іршава про стягнення 42384,00 грн. заборгованості за перевезення вантажу у міжнародному сполученні за договором на організацію міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом №963-01 від 06.08.13,

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору на організацію міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом №963-01 від 06.08.2013р., а також заявки від 06.08.2013р. № 1507 ОТ, позивачем здійснено перевезення вантажу на суму 21 192грн. та підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) №209000000/2013/928620, на якій є відбитки печаток вантажоотримувача. Однак, відповідачем 1 не оплачено послуги перевезення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду для стягнення заборгованості за вказані послуги у розмірі 21 192 грн. на підставі ст.ст. 193, 307 Господарського кодексу України та ст.ст. 901, 903 Цивільного кодексу України. Також просить стягнути з відповідача 1 штраф у розмірі 100% розміру вартості перевезення - 21 192 грн., який передбачено пунктом 5.5 договору перевезення.

У зв'язку з укладенням між позивачем та відповідачем 2 договору поруки від 06.08.2013р., позивач просить стягнути з поручителя - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1000 грн.

Відповідач 1 витребуваних судом доказів та письмового відзиву на позов не подав, явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив. Поштова кореспонденція з ухвалою суду про порушення провадження у справі від 18.10.2013р. та ухвалою суду про відкладення розгляду справи від 05.11.2013р. та 26.11.2013р. надіслані відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зазначену у позовній заяві та підтверджену витягом з ЄДРПОУ, однак повернуті органом поштового зв'язку з зазначенням причини повернення „за закінченням терміну зберігання". Телеграмою від 04.11.2013р. відповідачем 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший термін для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, що підтверджує отримання відповідачем ухвали суду від 18.10.2013р. про порушення провадження у справі.

Відповідачу надіслано ухвалу господарського суду за його місцезнаходженням згідно з зазначеною адресою в позовній заяві та підтверджену витягом з ЄДРПОУ, а отже господарським судом вжито відповідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання по даній справі.

Відповідач 2 явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив. Надісланим на адресу сулу 25.11.2013р. письмовим заперечення проти позову, позовні вимоги не визнає. Посилається, зокрема, на п.3.1 договору поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язаний виконати грошові зобов'язання боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора у строк 10 днів. Наведеної письмової вимоги до поручителя заявлено не було.

За таких обставин, суд вирішує спір в даному судовому засіданні в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

06.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Селтіма", м. Дніпропетровськ (Експедитор/Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІО-СУПЕР-НОВА", м. Іршава (Перевізник) укладено договір № 963-01 по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученнях, у відповідності до умов якого замовник доручає, а перевізник зобов'язується за винагороду організувати в інтересах замовника транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, пред'явлених ним до перевезення автомобільним транспортом згідно заявки, що є невід'ємною частиною даного договору.

Конкретні обсяги вантажів, строки та граничні норми оплати перевезення по кожному конкретному замовленню оформляються заявкою, яка подається замовником перевізнику у письмовій формі.

Факс-копія заявки має юридичну силу оригіналу (п. 8. Договору).

Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтіма" (відповідач 1 у справі) надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "ІО-СУПЕР-НОВА" (позивач у справі) заявку №1507 ОТ від 06.08.2013 для отримання послуг з перевезення вантажу вагою 2100 кг за маршрутом: Італія-Україна (м. Львів); місце завантаження: 20864 Agrate Brianza (MB). Viale delle Industrie 10/12. Sampla Belting S.R.L.; вартість перевезення 21192грн. Вказана заявка прийнята позивачем до виконання, що підтверджено підписом та печаткою підприємця.

На виконання вказаної заявки позивачем здійснено перевезення належним чином, що підтверджено міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) №209000000/2013/928620 на якій є відбитки печаток вантажоотримувача - про одержання вантажу і таке ніким не заперечується.

Відповідно до умов заявки Відповідач 1 повинен розрахуватися із позивачем шляхом безготівкового розрахунку на протязі п"яти-семи днів з моменту розвантаження автомобіля

Позивачем направлено на адресу відповідача 1 оригінал заявки від 06.08.2013р., оригінал договору № 963-01 від 06.08.2013р., Рахунок №14 від 19.08.2013, Акт здачі-прийняття робіт № 14 від 19.08.2013р., податкову накладну від 01.06.2013. про що свідчать опис вкладення поштового відправлення, повідомленням про вручення поштового відправлення та оригіналом поштової квитанції.

Однак відповідачем 1 не виконано свого обов'язку щодо оплати отриманих послуг по перевезенню вантажів, обумовлених відповідною заявкою.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до ч.ч.1,4,5,6 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він відповідає вимогам ст.207 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

З матеріалів справи вбачається, що договір № 963-01 від 06.08.2013р. перевезення вчинено шляхом використання електронного зв`язку, він містить підписи представників та печатки сторін.

З огляду на вказані норми права та наведені обставини справи, суд вважає що договір №№ 963-01 від 06.08.2013р. укладений у письмові формі і відповідно має юридичну силу для обох сторін.

Одним з обов'язків відповідача 1 за договором є своєчасно оплатити виконане перевезення, згідно розділу 5 договору.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ; далі по тексту - Конвенція), вчиненої 19.05.1956 р. в м. Женеві (Швейцарія).

До Конвенції Союз РСР приєднався 01 серпня 1983 року і Конвенція стала чинною для нього з 01 червня 1986 року.

Відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Україна приєдналася до Конвенції 01.08.2006.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Пунктом 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожного перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Відповідно до ст.47 Закону України „Про автомобільний транспорт" транспортно-експедиційні послуги належать до комплексу допоміжних операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України та статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На підставі вказаних положень закону, а також договору № 963-01 від 06.08.2013р. та заявки від 06.08.2013р., з відповідача 1 належить стягнути на користь позивача заборгованість у розмірі 20 192 грн. за отримані послуги з перевезення, наявність якої повністю підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем 1.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Умовами договору № 963-01 від 06.08.2013 року, зокрема, п.5.5. передбачено, що за несвоєчасну оплату рахунків Перевізника в повному обсязі відповідно до Договору, заявки Експедитор оплачує штраф в розмірі 100% від вартості перевезення.

Заявкою №1507ОТ від 06.08.2013р. передбачено строк оплат за перевезення вантажів до семи днів після отримання оригіналів документів передбачених п. 2.2.8 Договору.

Оскільки послуги перевезення були надані в повному обсязі, оригінали документів, необхідних для здійснення оплати Відповідач 1 отримав 06.09.2013р. (згідно поштового повідомлення про вручення), то зобов"язання по оплаті вартості перевезення є простроченим з 14.09.2013р. У зв"язку з тим, що прострочення розрахунку за виконане перевезення становить більше тридцяти днів позивач просить сягнути з відповідача нарахований штраф у розмірі 21 192грн.

Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України ).

Статтею ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача 1 на користь позивача штраф у розмірі 21 192 грн. нарахований на підставі пункту 5.5. Договору.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з Відповідача 2 коштів у сумі 1000,00 грн. за договором поруки, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

В контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, при цьому, порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Крім того, за приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторони в судовому процесі - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Сторонами в господарському процесі є учасники спірного матеріального правовідношення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Як вбачається із матеріалів справи, 06.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІО-СУПЕР-НОВА" в особі директора Фельцан Івана Юрійовича (Кредитор) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Поручитель) укладено договір поруки у відповідності до умов якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю "Селтіма" (Боржник) щодо боргового зобов'язання за Договором перевезення міжнародних вантажів № 963-01 від 06.08.2013 року (основний договір). У випадку порушення боржником обов'язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно п. 3.1. вказаного договору поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, самостійно виконати частину зазначеного обов'язку боржника в розмірі 1000,00 грн. перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк 10 (десять) днів шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок кредитора.

Матеріали справи не містять доказів, що підтверджують факт звернення позивача до відповідача 2 з вимогою виконати обов'язок боржника у зв'язку з несвоєчасним виконанням умов договору № 963-01 від 06.08.2013 року.

Відтак, звернення позивача до суду з вимогами до відповідача 2 є передчасними з огляду на те, що на момент звернення до господарського суду права та інтереси позивача в цій частині порушеними не були, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача до ФОП ОСОБА_1

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 1 720,50 підлягає віднесенню на відповідача 1.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Селтіма" 49127, м.Дніпропетровськ, вул. Космонавтів, буд. 5, кв. 34, код ЄДРПОУ 37007462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІО-СУПЕР-НОВА" (90100, м.Іршава, вул. Першотравнева, 127, код ЄДРПОУ 36990320) суму 41 384 грн. (сорок одну тисячу триста вісімдесят чотири тисячі гривень) , з яких 20 192 грн. (двадцять тисяч сто дев"яносто дві гривні) основний борг за надані послуги з перевезення вантажу, 21 192 грн. (двадцять одна тисяча сто дев"яносто дві гривні) штраф, а також 1720,50 грн. (одну тисячу сімсот двадцять гривень п'ятдесят копійок) у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

3. В задоволенні позову, пред'явленого до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на суму 1000 грн. відмовити повністю.

4. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Русняк В.С.