Рішення

від 16.12.2013 по справі 913/3022/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

16 грудня 2013 року Справа № 913/3022/13

Провадження № 15/913/3022/13

За позовом Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" , м.Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф", м.Луганськ

про стягнення 16954 грн. 29 коп.

Суддя Смола С.В.

Секретар судового засідання Данилкіна Н.В.

У засіданні брали участь:

від позивача - Ткаченко О.О. - юрисконсульт, довіреність № 75-д від 14.06.2013;

від відповідача - не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 373 від 30.07.2003 на поставку теплової енергії в сумі 16588 грн. 29 коп., 3% річних у сумі 325 грн. 36 коп., пені в сумі 40 грн. 64 коп.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.11.2013 розгляд справи призначений на 21.11.2013.

Позивач поясненням б/н від 20.11.2013 повідомив суд, що відповідачу нараховувалась плата тільки за приєднане теплове навантаження; щодо періоду, за який утворився борг у сумі 16588 грн. 29 коп., позивач пояснив, що в бухгалтерській комп'ютеризованій системі виник збій, внаслідок чого відобразився період з січня 2008 року по вересень 2013 року (включно), коли правильним періодом є грудень 2008 року - вересень 2013 року (включно); що в бухгалтерській комп'ютеризованій системі помилково відобразилася як сплачена 28.02.2010 відповідачем сума боргу в розмірі 9864 грн. 27 коп., але насправді вказана сума не є сплатою, а була стягнута з відповідача згідно постанови Луганського апеляційного господарського суду від 24.06.2009 за період з лютого 2006 року по листопад 2008 року, тому сума боргу є незмінною - 16588 грн. 29 коп.; що за період з грудня 2008 року по вересень 2013 року (включно) відповідачем була здійснена одна оплата в рахунок погашення боргу в розмірі 125 грн. 98 коп. і ця оплата була здійснена відповідачем 30.06.2009, але у позивача не збереглася банківська виписка щодо цієї сплати.

Вказані пояснення приймаються судом до уваги.

Позивач заявою б/н від 16.12.2013 просив стягнути з відповідача суму основного боргу 16588 грн. 29 коп. за період з грудня 2008 року по вересень 2013 року (включно), оскільки первісно заявлений період з січня 2008 року по вересень 2013 року є помилковим.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 17564450 місцезнаходженням відповідача є: вул.Дзєржинського, б.1-а, кв.15, м.Луганськ. На вказану адресу господарський суд і надсилав поштову кореспонденцію.

Відповідно до п.3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно з ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Також відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, не забезпечив явку представника у судове засідання, не надання відзиву на позовну заяву та не прибуття у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті.

Згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.11.2013 розгляд справи відкладався на 05.12.2013, а потім відповідною ухвалою - на 16.12.2013.

У судовому засіданні 16.12.2013 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.07.2003 між Луганським міським комунальним підприємством "Теплокомуненерго" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеф" (відповідач, споживач) був укладений договір на поставку теплової енергії № 373, за яким постачальник взяв на себе зобов'язання подавати споживачу теплову енергію необхідної якості і в необхідних розрахункових або договірних об'ємах (п.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору теплова енергія подається споживачу в об'ємах згідно додатку № 1.

Споживач теплової енергії зобов'язаний оплачувати рахунки за отриману теплову енергію в 10-денний строк з дня його отримання (п.3.2.9).

Пунктом 6.1 договору сторони встановили, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються виключно в грошовій формі відповідно з затвердженими тарифами на підставі виставлених постачальником рахунків, які направляються споживачу поштою або вручаються під підпис.

Згідно п.6.3 договору оплата здійснюється не пізніше 10 числа наступного місяця за розрахунковим.

В п.7.2.3 договору сторони передбачили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5 % підлягаючої до сплати суми за кожен день прострочки, але не більше 2-х облікових ставок НБУ.

Як зазначив позивач, свої договірні зобов'язання він виконував своєчасно та в повному обсязі, але відповідач оплату отриманої теплової енергії за період з грудня 2008 року по вересень 2013 року (включно) здійснював частково, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у сумі 16588 грн. 29 коп., за стягненням якої позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1, ч.2 ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачена обов'язковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем.

Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п.3.2.9 договору сторони передбачили, що споживач теплової енергії зобов'язаний оплачувати рахунки за отриману теплову енергію в 10-денний строк з дня його отримання.

Факт поставки теплової енергії позивачем відповідачу підтверджується актами включення (відключення) опалення (а.с.49, 203-2011) та відповідачем не оспорений.

Відповідачу були виставлені за період з грудня 2008 року по вересень 2013 року (включно) відповідні рахунки (а.с.50-107).

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені приписи законодавства та умови договору на поставку теплової енергії № 373 від 30.07.2003 (п.3.2.9, п.6.1 договору), позивач в даному випадку повинен довести суду факт надіслання на адресу відповідача відповідних рахунків.

Позивачем були виставлені наступні рахунки з однаковими номерами № 1270 за грудень 2008 року, за січень 2009 року, за лютий 2009 року, за березень 2009, за квітень 2009 року, за травень 2009 року, за червень 2009 року, за липень 2009 року, за серпень 2009 року, за вересень 2009 року, за жовтень 2009 року, за листопад 2009 року, за грудень 2009 року, за січень 2010 року, за лютий 2010 року, за березень 2010, за квітень 2010 року, за травень 2010 року, за червень 2010 року, за липень 2010 року, за серпень 2010 року, за вересень 2010 року, за жовтень 2010 року, за листопад 2010року, за грудень 2010 року, за січень 2011 року, за лютий 2011 року, за березень 2011, за квітень 2011 року, за травень 2011 року, за червень 2011 року, за липень 2011 року, за серпень 2011 року, за вересень 2011 року, за жовтень 2011 року, за листопад 2011 року, за грудень 2011 року, за січень 2012 року, за лютий 2012 року, за березень 2012, за квітень 2012 року, за травень 2012 року, за червень 2012 року, за липень 2012 року, за серпень 2012 року, за вересень 2012 року, за жовтень 2012 року, за листопад 2012 року, за грудень 2012 року, за січень 2013 року, за лютий 2013 року, за березень 2013, за квітень 2013 року, за травень 2013 року, за червень 2013 року, за липень 2013 року, за серпень 2013 року, за вересень 2013 року.

На підтвердження доказів надіслання вказаних рахунків відповідачу позивачем надані реєстри рекомендованої кореспонденції (а.с.108-122), реєстри відправки рахунків рекомендованою кореспонденцією (а.с.123-130), списки згрупованих поштових відправлень (а.с.131-154, 160, 165-171), реєстри відправки рахунків простою кореспонденцією (а.с.155-159, 161-164), які досліджені судом та встановлено, що в списку згрупованих поштових відправлень рахунків за липень 2012 року відсутній відповідач (а.с.154), що в реєстрі відправки рахунків простою кореспонденцією за серпень 2012 року також відсутній відповідач (а.с.155), за жовтень 2012 року (а.с.158) в списку згрупованих поштових відправлень рахунків відсутній відповідач, що на реєстрах відправки рахунків простою кореспонденцією за вересень 2012 року (а.с.156-157), за листопад 2012 року (а.с.159) відсутній поштовий штемпель як доказ про поштове відправлення відповідних рахунків, в списку згрупованих поштових відправлень рахунків за грудень 2012 (а.с.160) відсутній відповідач, на реєстрах відправки рахунків простою кореспонденцію за січень 2013 року (а.с.161), за лютий 2013 року (а.с.162), за березень 2013 року (а.с.163), за квітень 2013 року (а.с.164) також відсутні поштові штемпелі, а в реєстрах за березень 2013 року та за квітень 2013 року до того ж відсутній відповідач.

Таким чином, позивачем в порушення приписів ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано суду належних доказів про направлення відповідних рахунків за липень - грудень 2012 року та січень-квітень 2013 року, тому у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості за цими рахунками слід відмовити за необґрунтованістю.

В іншій частині сума заборгованості є обґрунтованою і підлягає стягненню з відповідача в розмірі 13996 грн. 39 коп.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки, як зазначив позивач, і це не оспорено відповідачем, останній своєчасно у передбачений п.3.2.9, п.6.3 договору строк оплату наданих послуг не здійснив, тобто має місце неналежне виконання зобов'язань за спірним договором відповідачем.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.7.2.3 договору сторони передбачили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5 % підлягаючої до сплати суми за кожен день прострочки, але не більше 2-х облікових ставок НБУ.

Враховуючи те, що позивачем не було надано належних доказів про направлення відповідних рахунків за липень - грудень 2012 року та січень-квітень 2013 року відповідачу, тому у позивача відсутні правові підстави для здійснення за ними нарахувань пені та 3 % річних.

Таким чином, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню є пеня, нарахована за рахунками з травня 2013 року по вересень 2013 року за період з 03.07.2013 по 25.10.2013 в сумі 26 грн. 26 коп., виходячи з розрахунку наданого позивачем (а.с.39).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Таким чином, обґрунтованими і такими, що підлягає задоволенню є 3% річних, які нараховані за рахунками з грудня 2009 року по червень 2012 року та з травня 2013 року по вересень 2013 року за період з 30.11.2010 по 25.10.2013 у сумі 264 грн. 25 коп. згідно розрахунку позивача (а.с.36-38).

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф" задовольнити частково .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеф", вул.Дзєржинського, б.1-а, кв.15, м.Луганськ, ідентифікаційний код 31444820, на користь Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", вул.Куракіна, б.23а, м.Луганськ, ідентифікаційний код 24047779, заборгованість у сумі 13996 грн. 39 коп., пеню в сумі 26 грн. 26 коп., 3% річних у сумі 264 грн. 25 коп., судовий збір у сумі 1449 грн. 82 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.12.2013.

Суддя С.В. Смола