Рішення

від 02.12.2013 по справі 369/11230/13-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11230/13-ц

провадження 2/369/4469/13

РІШЕННЯ

Іменем України

02.12.2013 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Сохань Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 по визнання договору дійсним та визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю-продаж земельних ділянок. На виконання даної домовленості 13 січня 2010 року вони підписали договір в простій письмовій формі, оскільки земельні ділянки перебувають в іпотеці та на них накладена заборона. У жовтні 2011 року така заборона була знята, що підтверджувалось витягами з реєстру. З того часу відповідач почав ухилятись від нотаріального посвідчення договору. А влітку 2013 року він взагалі зник. На виконання умов договору він передав ОСОБА_2 кошти в розмір 4 570 704 грн. Таким чином свої зобов'язання за договором він виконав у повному обсязі.

Просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу земельних ділянок, укладений 13 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати за ним право власності на земельні ділянки: площею 9.6448га (кадастровий номер 3222480400:10:001:0020) та площею 2,0664га (кадастровий номер 3222480400:05:005:0168) з землі житлової та громадської забудови, та площею 0,9852га (кадастровий номер 3222480400:05:005:0183) - землі житлової забудови, які знаходяться на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Просив задоволити позов.

У судове засідання відповідач не з'явився. Надіслав суду заяву, в якій просив слухати справу у його відсутність, позовні вимоги визнав.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Ст. 203 ЦК України встановлюються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень ст. ст. 656, 658, 657 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. При цьому до договорів встановлена обов'язкова письмова форма, та такі договори підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

При розгляді справи судом встановлено, що 13 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок: площею 9.6448га (кадастровий номер 3222480400:10:001:0020) та площею 2,0664га (кадастровий номер 3222480400:05:005:0168) з землі житлової та громадської забудови, та площею 0,9852га (кадастровий номер 3222480400:05:005:0183) - землі житлової забудови, які знаходяться на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

За ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З поданої суду копії розписки вбачається, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 570 704 грн. за земельні ділянки.

07 листопада 2011 року, 27 жовтня 2012 року, 09 листопада 2013 року ОСОБА_1 направляв вимоги, адресовані ОСОБА_2, про укладення нотаріального посвідчення договору.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Відповідно до ст. 1212 особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи насідком події.

Позовні вимоги щодо визнання договору дійсним та визнання права не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Оскільки чинним законодавством не передбачено визнання в судовому порядку дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, тому суд відмовляє у задоволенні позову.

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 396, 655, 656, 658, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 по визнання договору дійсним та визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич