Рішення

від 12.12.2013 по справі 919/1219/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року справа № 919/1219/13

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит»

(вул. Кокчетавська, 11, м. Севастополь, 99023)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1)

про стягнення 96133,96 грн.

Суддя Архипенко О.М.

За участю представників сторін:

від позивача - Басалай В.М., керівник, наказ №1 від 19.07.2005;

Сумарокова В.В., доручення від 21.11.2013 №47;

від відповідача - ОСОБА_1, посвідчення на постійне проживання в Україні НОМЕР_2 від 01.11.2007.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» (далі - позивач, ТОВ «Мега-Мит») звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) із позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_1) про стягнення 96133,96 грн, з яких: основна заборгованість - 81583,68 грн; пеня - 10104,53 грн; 3% річних у розмірі - 4445,75 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору №5 від 25.03.2008 щодо здійснення своєчасної та повної оплати товару, поставленого за видатковими накладними від 16.02.2011 №212, від 14.10.2011 №2568 та від 13.12.2011 №3155.

Ухвалою суду від 21.10.2013 позовна заява ТОВ «Мега-Мит» прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

09.12.2013 позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 81583,68 грн за товар, поставлений за видатковими накладними від 23.06.2009 №474, від 03.07.2009 №543, від 09.07.2009 №575, від 14.07.2009 №613, від 06.08.2009 №757, від 11.08.2009 №798, від 13.12.2011 №3155, а також стягнути пеню у розмірі 2615,14 грн.

За приписами статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - постанова Пленуму №18) визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

В абзаці четвертому пункту 3.12 постанови Пленуму №18 визначено, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою звернення позивача з даним позовом до суду стали обставини несплати відповідачем товару, отриманого за видатковими накладними від 16.02.2011 №212, від 14.10.2011 №2568 та від 13.12.2011 №3155.

Водночас, зміст заяви позивача про уточнення позовних вимог свідчить про зміну ним обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а саме зміна переліку видаткових накладних, за якими наявна заборгованість відповідача у розмірі 81583,68 грн: від 23.06.2009 №474, від 03.07.2009 №543, від 09.07.2009 №575, від 14.07.2009 №613, від 06.08.2009 №757, від 11.08.2009 №798, від 13.12.2011 №3155.

З урахуванням викладеного вище, суд розцінює подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за поставлений товар, як зміну підстав позову, а в частині визначення іншого розміру пені - як зменшення розміру позовних вимог.

З протоколу судового засіданні від 21.11.2013 слідкує, що розгляд даної справи по суті було розпочато судом саме 21.11.2013, а відтак, з урахуванням приписів статті 22 ГПК України, суд визнає, що позивач втратив своє процесуальне право на зміну підстав позову після цієї дати. Водночас, подання ним заяви про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повністю відповідає чинним приписам процесуального законодавства.

З огляду на наведене вище, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, та залишає без розгляду заяву в частині, якою позивач змінює підстави позову, оскільки вказану заяву в порушення вимог статті 22 ГПК України було подано після початку розгляду справи по суті.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. У судових засіданнях відповідач проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав їх необґрунтованості.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просить суд позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

25.03.2008 між ТОВ «Мега-Мит» (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки №5 (далі - Договір) /арк.с. 11/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець зобов'язується продати товар покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах, встановлених цим Договором.

Згідно з пунктом 1.2 Договору право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент передачі товару та підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної або інших, маючих юридичну силу документів.

З кожною поставкою товару Продавець надає (якщо такі документи є обов'язковими для конкретної партії товару): накладну (товарно-транспортну накладну); податкову накладну; посвідчення якості; ветеринарне свідоцтво (пункт 3.2 Договору).

Розділом 5 Договору передбачено, що загальну суму Договору складає вартість товару, отриманого по всім накладним. Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом готівкового або безготівкового розрахунку. Оплата товару здійснюється Покупцем протягом 3 банківських днів, з моменту поставки.

Строк дії цього Договору встановлений з моменту його фактичного підписання Сторонами та до 31.12.2008. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору, жодна із сторін не заявить про його розірвання, договір вважається укладеним на невизначений строк, на попередніх умовах (пункти 9.2, 9.3 Договору).

На виконання своїх зобов'язань за Договором позивач, зокрема, здійснив поставку товару на суму 95889,11 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими особами сторін та скріпленими їх печатками (далі - Видаткові накладні): від 16.02.2011 №212 на суму 19402,51 грн; від 14.10.2011 №2568 на суму 32714,50 грн; від 13.12.2011 №3155 на суму 43772,10 грн /арк.с. 12-14/.

Натомість, як стверджує позивач, відповідач не оплатив у повному обсязі та у встановлені Договором строки вартість отриманої продукції.

Невиконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати заборгованості за поставлений товар і стало причиною звернення позивача до господарського суду із даним позовом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно зі статтями 11, 509 ЦК України, статтею 174 ГК України виникають, зокрема, з договору.

Згідно з положеннями статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 253 та частина п'ята статті 254 ЦК України встановлюють, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як раніш встановлено судом, за умовами Договору відповідач повинен був сплатити отриманий від позивача товар протягом 3 банківських днів, з моменту поставки, а відтак, з урахуванням наведених вище положень цивільного законодавства, останнім днем строку оплати товару є: за витратною накладною від 16.02.2011 №212 - 21.02.2011; за витратною накладною від 14.10.2011 №2568 - 19.10.2011; за витратною накладною від 13.12.2011 №3155 - 16.12.2011.

За приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 цього Кодексу договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, в термін до 16.12.2011 відповідач повністю сплатив вартість отриманого на підставі видаткових накладних від 16.02.2011 №212 та від 14.10.2011 №2568 товар на загальну суму 52117,01 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача /арк.с. 56, 57, 59, 60/.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ «Мега-Мит» про стягнення з відповідача заборгованості за видатковими накладними від 16.02.2011 №212 та від 14.10.2011 №2568 суд визнає безпідставними, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Водночас, відповідач не надав суду доказів повної оплати вартості отриманого за Договором товару за видатковою накладною від 13.12.2011 №3155 на суму 43772,10 грн, тоді як відповідно до статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що станом на день звернення позивача з позовом до суду та на час вирішення спору заборгованість відповідача складає 43772,10 грн.

З урахуванням викладеного, суд визнає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар за видатковою накладною від 13.12.2011 №3155 на суму 43772,10 грн обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2615,14 грн та 3% річних у розмірі 4445,75 грн за період прострочення оплати поставленого товару з 17.12.2011 по 10.10.2013 /арк.с.15/.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, згідно зі статтею 611 вказаного Кодексу, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Судом встановлено, що Договором сторони не встановили відповідальність покупця (відповідача) за порушення зобов'язань по оплаті товару у вигляді пені.

При цьому, свою вимогу про стягнення з відповідача пені позивач обґрунтовує приписами статей 536, 1048, 1212, 1214 ЦК України, які визначають умови нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Водночас, за висновком суду, стягнення відповідних процентів не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією, а тому посилання позивача на вказану норму цивільного законодавства при визначенні підстав стягнення з відповідача пені є безпідставними і судом відхиляються.

Відтак, оскільки укладений між сторонами у справі договір № 5 від 25.03.2008 не містить умов щодо сплати відповідачем позивачу у разі прострочення оплати товару пені, а наявність відповідного акту цивільного законодавства, яким була б встановлена вказана відповідальність покупця (відповідача), позивачем не доведено, тому позовні вимоги в частині стягнення пені є безпідставними, і такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, зважаючи на встановлений факт прострочення виконання відповідачем обов'язку щодо внесення оплати за отриманий за видатковою накладною від 13.12.2011 №3155 товар, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних, але тільки в частині позовних вимог про стягнення заборгованості на суму 43772,10 грн.

Так, за власним розрахунком суду, за період прострочення внесення відповідачем оплати за отриманий за видатковою накладною від 13.12.2011 №3155 товар (з 17.12.2011 по 10.10.2013) сума 3% річних становить 2388,88 грн.

Підсумовуючи викладене, позов ТОВ «Мега-Мит» підлягає задоволенню частково - з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 46160,98 грн, з яких: 43772,10 грн - сума заборгованості за поставлений товар; 2388,88 грн - 3% річних.

Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 96133,96 грн, - задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» (ідентифікаційний код 33647240; вул. Кокчетавська, 11, м. Севастополь, 99023) суму боргу за поставлений товар в розмірі 43772,10 грн (сорок три тисячі сімсот сімдесят дві грн 10 коп.), 3% річних у розмірі 2388,88 грн (дві тисячі триста вісімдесят вісім грн 00 коп.), а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 923,22 грн (дев'ятсот двадцять три грн 22 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 17.12.2013.

Суддя О.М.Архипенко