Рішення

від 16.12.2013 по справі 901/3524/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.12.2013 Справа № 901/3524/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Леді+»

(вул. Лугова, 6, м. Сімферополь, АР Крим, 95033)

(вул. О. Невського, 11а, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, на ім'я Дацюк В.А.)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Строй Плюс»

(вул. Желябова, 44, м. Сімферополь, АР Крим, 95051)

про стягнення 21 737.32 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Дацюк Віталій Анатолійович, адвокат, договір про надання юридичних послуг від 01.07.13 р., ТОВ «Фірма Леді+»;

Від відповідача: не з'явився, ТОВ «Бетон строй плюс».

Суть спору : товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Леді+» звернулось із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Строй Плюс» про стягнення з відповідача 16 016.82 грн., з яких 13 410.12 грн. заборгованість за договором купівлі-продажу № 137 від 09 липня 2012 року, пеня в сумі 997.49 грн., відсотки за користування чужими грошовими коштами в сумі 1609.21 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № 137 від 09 липня 2012 року в частині повної та своєчасної оплати вартості товару та обґрунтовані посиланнями на статті 624, 625, 692 Цивільного кодексу України та статті 199, 232 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні 02 грудня 2013 року представник позивача надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якій просив суд стягнути на користь товариства з обмеженої відповідальністю «Фірма Леді+» борг за поставлений товар у розмірі 13 410.12 грн., пеню в розмірі 997.49 грн., проценти за користування чужими коштами в розмірі 3 218.42 грн., а також витрати на оплату послуг адвоката Дацюка В.А. в розмірі 4 000.00 грн., яка ухвалою господарського суду АР крим від 02 грудня 2013 року була прийнята до розгляду (а.с. 50-52, 57-58).

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача явку у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таке повідомлення згідно з положеннями вказаної правової норми вважається належним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду направлялись відповідачу за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 26), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією переліку згрупованих поштових відправлень рекомендованою кореспонденцією (оборотна сторона а.с. 1, 34, 44).

При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане судом на адресу відповідача, повернулось із відміткою про неможливість вручення судової кореспонденції «у зв'язку з відмовою адресата від одержання».

Згідно з пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив:

09 липня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Леді+» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Бетон Строй Плюс» (покупець) укладений договір купівлі - продажу № 137, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця належну йому партію товару, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар (а.с. 17).

Пунктом 2.3 договору визначено термін оплати, умови відвантаження товару, та у разі згоди сторін можлива відстрочка платежу покупцеві на 10 банківських днів з моменту поставки товару, в такому випадку відвантаження товару проводиться за прайсовими цінами, передбаченими для даного випадку.

Порядок і форма оплати: шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця або за погодженням сторін можливі інші форми оплати, що не суперечать чинному законодавству України (пункт 2.4 договору).

Згідно з пунктом 2.5 договору кожна поставка товару супроводжується накладною на відпуск товару.

Відповідно до пункту 3.4 договору при затримці оплати товару покупцем проти термінів, зазначених у пункті 2.3 договору, до покупця застосовуються такі штрафні санкції за весь період прострочення до повного погашення заборгованості:

- пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення;

- відсотки в розмірі 2 % щомісячно від суми заборгованості за користування чужими грошовими коштами;

- інфляційні витрати згідно встановленого індексу інфляції за час прострочення.

Термін дії договору визначений пунктом 4.8 договору та становить з моменту підписання і по 31 грудня 2012 року.

Відповідно до пункту 4.10 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору до закінчення терміну його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Як стверджує позивач, на виконання умов зазначеного договору, ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 13 410.12 грн., що підтверджується видатковою накладною № Ле-018955 від 19 листопада 2012 року, яка підписана сторонами (а.с. 23).

Повноваження представника відповідача на отримання товару підтверджені довіреністю № 0013 від 19 листопада 2012 року (а.с. 47).

Також, позивачем до сплати було виставлено відповідачу рахунок - фактуру № Ле-0005514 від 12 листопада 2012 року на суму 13 410.12 грн. (а.с. 60).

Проте, як зазначає позивач, товар оплачений відповідачем не був.

Гарантійним листом № 0036 від 12 листопада 2012 року відповідач гарантував здійснити своєчасну оплату матеріалів, отриманих від позивача у двотижневий строк (а.с. 46), однак такі гарантії на час розгляду даної справи залишилися невиконаними.

Претензією від 01 жовтня 2013 року позивач вимагав від відповідача сплати заборгованості, проте вона була залишена останнім поза увагою (а.с. 19-20).

Несплата відповідачем вартості товару та невиконання наданих ним гарантій з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Леді+» до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Оскільки зі змісту спірного договору у справі вбачається, що він за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням, повинні регулюватися положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалося, 09 липня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Леді+» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Бетон Строй Плюс» (покупець) укладений договір купівлі - продажу № 137, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця належну йому партію товар, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар (а.с. 17).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 13 410.12 грн., що підтверджується видатковою накладною № Ле-018955 від 19 листопада 2012 року, яка підписана сторонами (а.с. 23).

Повноваження представника відповідача на отримання товару підтверджені довіреністю № 0013 від 19 листопада 2012 року (а.с. 47).

Також, позивачем до сплати було виставлено відповідачу рахунок - фактуру № Ле-0005514 від 12 листопада 2012 року на суму 13 410.12 грн. (а.с. 60).

Гарантійним листом № 0036 від 12 листопада 2012 року відповідач гарантував здійснити своєчасну оплату матеріалів, отриманих від позивача у двотижневий строк (а.с. 46).

Проте, як зазначає позивач, товар оплачений відповідачем не був.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 2.3 договору сторони домовилися про термін поставки із відстрочкою платежу покупцеві на 10 банківських днів з моменту поставки товару.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже відповідач, прийнявши від позивача товар на умовах укладеного між сторонами договору, взяв на себе зобов'язання щодо здійснення оплати його вартості, однак вони належним чином виконані не були.

Доказів сплати заборгованості за отриманий товар відповідачем суду не представлено.

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 13 410.12 грн. заборгованості за отриманий товар.

Крім того, представник позивача просив суд стягнути з відповідача, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 997.49 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 218.42 грн..

Так, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 997.49 грн., нараховану за період з 29 листопада 2012 року по 29 травня 2013 року.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 548 та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, зокрема, неустойкою.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 3.4 договору при затримці оплати товару покупцем проти термінів, зазначених у пункті 2.3 договору, до покупця застосовуються такі штрафні санкції за весь період прострочення до повного погашення заборгованості:

- пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення;

- відсотки в розмірі 2 % щомісячно від суми заборгованості за користування чужими грошовими коштами;

- інфляційні витрати згідно встановленого індексу інфляції за час прострочення.

Отже, право на нарахування неустойки позивачем у разі прострочення відповідачем свого обов'язку в частині оплати отриманого товару передбачено умовами договору.

Одночасно, суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що позивачем невірно обраховано дату виникнення прострочення виконання свого обов'язку відповідачем.

Так, позивач нараховує пеню з 29 листопада 2012 року, тобто через 10 календарних днів після отримання товару покупцем, однак у пункті 2.3 договору сторони домовилися, що у разі згоди сторін можлива відстрочка платежу покупцеві на 10 банківських днів з моменту поставки товару.

Банковський день - це день, коли банківська система України дозволяє перерахування коштів, тобто робочі дні (Постанова НКРЕ від 18 червня 2001 року № 631).

Судом з матеріалів справи встановлено, що товар був поставлений відповідачу 19 листопада 2012 року на загальну суму 13 410.12 грн., що підтверджується видатковою накладною № Ле-018955 (а.с. 23).

Отже, при відрахуванні 10 банківських, тобто робочих, днів від дати поставки товару, датою, коли виникає прострочення платежу, є 04 грудня 2012 року, а отже саме з цієї дати у позивача виникає право на нарахування штрафних санкцій, передбачене договором.

Таким чином, при перерахуванні судом пені за період з 04 грудня 2012 року по 29 травня 2013 року - кінцева дата нарахування пені, визначена позивачем в позові, її розмір склав 972.78 грн. (а.с. 61), а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 24.71 грн. слід відмовити.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 0.2 % за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 218.42 грн., нараховані за період з 29 листопада 2013 року по 02 грудня 2013 року.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до статті 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 3.4 договору визначено, що при затримці оплати товару покупцем проти термінів, зазначених у пункті 2.3 договору, до покупця застосовуються такі штрафні санкції за весь період прострочення до повного погашення заборгованості, зокрема, відсотки в розмірі 2 % щомісячно від суми заборгованості за користування чужими грошовими коштами.

Так, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом, відповідно до частини п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України, який має місце в даному випадку, оскільки умовами договору передбачено відстрочку платежу не 10 днів, та стягуються незалежно від наявності вини боржника.

Аналогічну позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 25 вересня 2012 року по справі № 32/5005/3471/2012 та оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29 квітня 2013 року № 01-06/767/2013.

Отже, позивачем правомірно нараховано відсотки відповідачу, однак судом також було встановлено, що позивач неправомірно включає до періоду, за який нараховує відсотки, листопад 2012 року.

Одночасно, з розрахунку позивача вбачається, що ним, фактично до розрахунку цей місяць включений не був, оскільки розрахунок здійснений позивачем за 12 місяців (а.с. 52).

Так, враховуючи вищевикладені висновки суду про те, що прострочення виконання свого обов'язку відповідачем виникло лише у грудні 2012 року, то правомірним буде нарахування відсотків з грудня 2012 року по грудень 2013 року, тобто за 12 місяців, як фактично і було здійснено позивачем.

Так, судом було перевірено розрахунок позивача та встановлено, що розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами за 12 місяців з грудня 2012 року по грудень 2013 року складає 3 218.42 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Одночасно, представник позивача просив стягнути 4 000.00 грн. вартості послуг адвоката.

Так, представником позивача, адвокатом Дацюком В.А., на підтвердження наданих ним послуг було надано суду договір про надання юридичних послуг від 01 липня 2013 року, акт приймання - передачі наданих послуг від 31 жовтня 2013 року та докази їх оплати замовником - товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Леді+» (а.с. 7-9, 48-49).

За приписом частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року №7 встановлено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає також вартість адвокатських послуг в розмірі 4 000.00 грн..

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, сплачений позивачем у зв'язку зі зверненням до господарського суду із даним позовом, суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 19 грудня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Строй Плюс» (вул. Желябова, 44, м. Сімферополь, АР Крим, 95051, р/р 26006201845 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, ЄДРПОУ 36758849) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Леді+» (вул. Лугова, 6, м. Сімферополь, АР Крим, 95033, р/р 26006301074401 в ФАБ «Південний», МФО 384652, ЄДРПОУ 23892515) 13 410.12 грн. заборгованості, 972.78 грн. пені, 3218.42 грн. відсотків за користування чужими коштами, 1718.09 грн. судового збору та витрати на послуги адвоката в сумі 4 000.00 грн..

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 24.71 грн. - відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська