Ухвала

від 11.12.2013 по справі 6-44038св13

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,Нагорняка В.А.,Писаної Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Марінда» (надалі - ТОВ «Марінда») та товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ «Агрофірма «Весна») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7, подану в інтересах ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом, в якому просила, з урахуванням уточнень до позову, зобов'язати ТОВ «Марінда» усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_6 земельними ділянками:НОМЕР_1, НОМЕР_2,НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 шляхом приведення земельних ділянок у стан, придатний для ведення ОСОБА_6 особистого селянського господарства, а саме звільнити вищевказані земельні ділянки шляхом знесення шести нежитлових кам'яних будівель площею 1304,9 кв.м.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1 від 18 березня 2003 року , укладений між ТОВ «Агрофірма «Весна» та ТОВ «Марінда» про відчуження шести нежитлових кам'яних будівель, металевих розбірних конструкцій, обладнання, встановленого у плівкових теплицях.

Поновити їй строк позовної давності на звернення до суду.

В обгрунтування позову посилалася на те, що на підставі договору № 1 від 18 березня 2003 року ТОВ «Агрофірма «Весна» продала ТОВ «Марінда» частину цілісного майнового комплексу (тепличного комплексу Шкодогорського відділення першої черги), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: 1) шести нежитлових кам'яних будівель корисною площею 1304, 9 кв.м.

07 серпня 2006 року на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених 18 травня 2006 року приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, чоловік позивачки, отримав державні акти на право власності на земельні ділянки НОМЕР_4-НОМЕР_8 від 07 серпня 2006 року, відповідно до яких він є власником земельних ділянок площею 1,780 га кожна, розташованих за адресою: АДРЕСА_1

Частина цілісного майнового комплексу була відчужена без відчуження земельної ділянки, на якій вона розташована, без укладення договору оренди, а саме ділянки, право власності на яку у 2006 році отримав ОСОБА_10

Після смерті ОСОБА_10 на вказані земельні ділянки право власності перейшло до ОСОБА_6, що підтверджується відміткою приватного нотаріуса Біляївського районного нотаріального округу ОСОБА_11 на вказаних вище державних актах про видачу 30 жовтня 2012 року свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я позивачки ОСОБА_6

Отже, на земельних ділянках, належних позивачу, розташована частина цілісного майнового комплексу та теплиці, які перешкоджають позивачу користуватися належній їй земельною ділянкою за її цільовим призначенням - веденням особистого селянського господарства.

Крім цього, позивач вважає, що договір укладений 18 березня 2003 року між ТОВ «Агрофірма «Весна» та ТОВ «Марінда» підлягає визнанню недійсним у зв'язку з порушенням закону при його укладенні і в наступному порушенні права власності позивача на земельні ділянки.

На момент укладення угоди від 18 березня 2003 року земельна ділянка площею 34, 2867 га, на якій розташовані нежитлові будівлі та металеві розбірні конструкції (теплиці), і зараз знаходиться у приватній власності ОСОБА_6, знаходилася у веденні та розпорядженні Біляївської районної державної адміністрації. Але всупереч ст.ст. 120-126 ЗК України, Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про оренду землі», ТОВ «Марінда» не уклало договір оренди земельної ділянки з державою, не сплачувало орендної плати за користування земельною ділянкою, завдавши суттєвої шкоди державі.

Відповідно до ст. 120 ЗК України та п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при переході права власності на будівлі та споруд за цивільно-правовими угодами укладеними після 31 грудня 2001 року і до 31 грудня 2003 року, право власності на земельну ділянку або її частину могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК України на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. ТОВ «Марінда» не уклало договір оренди земельних ділянок, Хоча ОСОБА_10. отримав державні акти на право власності на земельні ділянки тільки в кінці 2006 року. Натомість керівництво ТОВ «Марінда» домовилося з ТОВ «Агрофірма «Весна» про незаконне заволодіння і використання земельної ділянки площею 34,2867 га з метою ухилення від сплати орендної плати до бюджету. Крім того, відповідно до п.п. 7, 8 договору купівлі-продажу № 1 від 18 березня 2003 року вбачається, що сторони мали намір нотаріально посвідчити договір, але ухилилися від його нотаріального посвідчення.

ТОВ «Агрофірма «Весна» та ТОВ «Марінда» не викупило у СГ ТОВ «Агрофірма ім. С.М. Кірова» складові частини цілісного майнового комплексу - ГРП, електричні підстанції, водогін, - і вони залишилися у власності та на балансі СГ ТОВ «Агрофірми ім. С.М. Кірова», що позбавляє єдиний майновий комплекс використовувати за цільовим призначенням. ТОВ «Агрофірма «Весна» при продажу частини цілісного майнового комплексу не повідомляло СТ ТОВ «Агрофірма імені С.М. Кірова» про укладення угоди, не отримувало згоди на укладення угоди та не проводило жодним чином виділ частки зі спільного майна.

Таким чином, договір купівлі-продажу № 1 від 18 березня 2003 року не відповідає вимогам закону. Сторони маючи намір нотаріального посвідчити його, фактично його не посвідчили та не провели його державну реєстрацію. Провели відчуження частини саме цілісного майнового комплексу без виділу частки зі спільного майна в натурі, у той час як в складі цілісного комплексу входять майно, яке належить СГ ТОВ «Агрофірма ім. С.М. Кірова».

Позивач вважає, що крім відчуження частини цілісного майнового комплексу без виділу відповідної частки (що також було підставою ухвалення 30 листопада 2012 року реєстратором КП «Одеське МБТІ та РОН» рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав у зв'язку з відсутністю в правовстановлюючому документі - спірному договорі купівлі-продажу, укладеному між ТОВ Агрофірма «Весна» та ТОВ «Марінда» від 18 березня 2003 року визначення частки нерухомого майна, яке було відчужено на підставі договору), ТОВ «Марінда» не було й дотримано вимоги закону, а саме ст.ст. 115, 131, 132 ст.ст. 334, 657 ЦК України та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.

Із цих підстав просила позов задовольнити.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 29 липня 2013 року позов задоволено повністю.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_12 на праві власності належать земельні ділянки: НОМЕР_1, кадастровий номер 5121085200:01:002:0002, державний акт серії ЯГ № 917442 від 07 серпня 2006 року, НОМЕР_2, кадастровий номер 5121085200:01:002:003, державний акт серії ЯГ №917443 від 07 серпня 2006 року, НОМЕР_3 кадастровий номер 5121085200:01:002:004, державний акт серії ЯГ №917444 від 07 серпня 2006 року, НОМЕР_4 кадастровий номер 5121085200:01:002:001, державний акт серії ЯГ №917441 від 07 серпня 2006 року, НОМЕР_5 кадастровий номер 5121085200:01:002:005, державний акт серії ЯГ №917445 від 07 серпня 2006 року, НОМЕР_6 кадастровий номер 5121085200:01:002:006 та 5121085200:01:002:0018, державний акт серії ЯГ №917446 від 07 серпня 2006 року, НОМЕР_7 кадастровий номер 5121085200:01:002:0019, державний акт серії ЯГ №917447 від 07 серпня 2006 року, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 30 жовтня 2012 року.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ТОВ «Марінда» є власником майнового комплексу на підставі договору купівлі-продажу № 1, укладеного 18 березня 2003 року між ТОВ «Агрофірма «Весна» та ТОВ «Марінда», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 34,2867 га, яка відносилася до земель державної власності на перебувала у віданні Біляївської районної державної адміністрації Одеської області.

Цілісний майновий комплекс складається з шести нежитлових кам'яних будівель корисною площею 1304,9 кв.м.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 03 грудня 2002 року ТОВ «Агрофірма Весна» придбало у СТ «Агрофірма імені С.М. Кірова» за договором купівлі-продажу посвідченим нотаріально цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1.

17 березня 2003 року ТОВ «Агрофірма «Весна» уклало з Біляївською районної державною адміністрацією Одеської області договір оренди на право короткострокового користування земельною ділянкою на 5 років. Предметом даного договору є земельна ділянка площею 34,2867 га за адресою: АДРЕСА_1, яка відносилася до земель державної власності та перебувала у віданні Біляївської районної державної адміністрації Одеської області.

11 жовтня 2004 року за заявою ТОВ «Агрофірма «Весна», Біляївською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 742/2004 про проведення обміну земельних ділянок на території Усатівської сільської ради, а саме обмін земельної ділянки, яка на той час знаходилася в оренді ТОВ «Агрофірма «Весна» на земельні ділянки 15-ти фізичних осіб.

19 листопада 2004 року директором ТОВ «Агрофірма «Весна» - ОСОБА_13, на підставі довіреностей наданих вказаними громадянами укладено ряд договорів міни із Біляївською районною державною адміністрацією, в які внесені завідомо неправдиві відомості про те, що на даних земельних ділянках відсутні будь-які будівлі та вони є ріллею, що підтверджується постановою Біляївського районного суду м. Одеси від 23 липня 2012 року по кримінальній справі за обвинуваченнями ОСОБА_13 у скоєні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

08 лютого 2006 року Біляївською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 158/2006 про зміну цільового призначення земельних ділянок 15 осіб на території Усатівської сільської ради. В результаті чого, цільове призначення земельних ділянок з «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на «для ведення особистого селянського господарства».

18 травня 2006 року чоловіком позивача ОСОБА_12 - ОСОБА_10, за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу придбано у вищезазначених громадян (15 осіб) земельні ділянки, отримані ними на підставі договорів міни.

30 жовтня 2012 року позивачка ОСОБА_6 успадкувала земельні ділянки після смерті чоловіка та відповідно отримала державні акти на землі.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що права позивачки ОСОБА_12, які вона вважає порушеними, не підлягають захисту у той спосіб, який вона визначила, тобто обрала неналежний спосіб захисту прав.

Разом із тим, такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими та такими, що не узгоджуються з вимогами ст.ст. 212, 213 ЦПК України щодо обгрунтованості та законності судового рішення.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення бо мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_6 посилалася на порушення її прав, а суд апеляційної інстанції у порушень вимог закону належним чином її доводи не перевірив та не обрав той спосіб захисту прав, який відповідає порушеним її правам.

Оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, судове рішення не можна залишатися без змін, а тому підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_7, подану в інтересах ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2013 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.А. Макарчук Судді:Л.М. Мазур А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана