Рішення

від 12.12.2013 по справі 910/21968/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21968/13 12.12.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/21968/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг»;

до приватного підприємства «Геркон-Сервіс»;

про стягнення 5512,83 грн.

Представники сторін:

від позивача: Карпенко К.В., довіреність № 232/1 від 09.12.2013р.;

від відповідача: не з'явилися.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг» (надалі - позивач) з позовом до приватного підприємства «Геркон-Сервіс» (надалі - відповідач) про стягнення 5512,83 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення усних домовленостей між сторонами не поставив товар, передплачений позивачем згідно з рахунком-фактурою № СФ-000639 від 30.01.2012р. у сумі 4962,23 грн., за прострочення сплати якої позивачем нарахована пеня у відповідності до умов договору № 060911 про реструктуризацію заборгованості від 06.09.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2013р. порушено провадження у справі № 910/21968/13 та призначено її розгляд на 12.12.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 12.12.2013р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали від 15.11.2013р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне у матеріалах справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 15.11.2013р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі усної домовленості між сторонами, відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000639 від 30.01.2012р. на суму 4962,23 грн. на оплату товару, а саме: електричного котла KOSPEL-EPCO.R15 (15 кВт 380 В).

На виконання усних домовленостей позивач оплатив виставлений відповідачем рахунок у сумі 4962,23 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 33 від 01.02.2012, копія якого залучені до матеріалів справи та оригінал було оглянуто в судовому засіданні.

Однак відповідач не передав позивачу передплачений товар на загальну суму 4962,23 грн.

Оскільки передплачений товар відповідач не поставив, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких просив повернути сплачену позивачем суму коштів у розмірі 4962,23 грн. Проте, відповідач вказані вимоги залишив без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб. Відповідно до цього договору, позивач зобов'язався здійснити передплату товару, а відповідач, у свою чергу, поставити такий товар.

Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у сумі 4962,23 грн.

У подальшому, 06.09.2012р. між позивачем (за договором - покупець) та відповідачем (за договором - постачальник) було укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 060911, предметом якого є реструктуризація заборгованості відповідача по поверненню позивачу грошових коштів у сумі 4962,23 грн., сплачених останнім за рахунком-фактурою № СФ-0000596 від 06.10.2011 за поставку електричного котла KOSPEL-EPCO.R15 (15 кВт 380 В), який на дату підписання цього договору не був поставлений відповідачем позивачу. Реструктуризація заборгованості здійснюється шляхом надання позивачем відповідачу розстрочки по оплаті заборгованості в наступному порядку:

- 1242,23 грн. до 10.09.2012р.;

- 1240,00 грн. до 17.09.2012р.;

- 1240,00 грн. до 24.09.2012р.;

- 1240,00 грн. до 30.09.2012р.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, відповідач, в порушення умов договору про реструктуризацію заборгованості, не здійснив cплатe заборгованості в сумі 4962,23 грн.

Отже, на час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт не поставки товару, передплаченого позивачем за представленим платіжним дорученням, та не надано доказів поставки передплаченого товару, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4962,23 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а відтак підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 550,60 грн. пені, яка розрахована за 270 днів, починаючи з 01.10.2012р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 3.5 договору про реструктуризацію заборгованості передбачено, що у разі прострочення відповідачем терміну оплати відповідної частини заборгованості, передбаченого п.2.1 договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від несплаченої суми, за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Отже, правомірним є нарахування пені за період з 01.10.2012р. по 01.04.2013р.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, який викладений в позовній заяві, визнав його необґрунтованим, оскільки наданий розрахунок здійснений без дотримання вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, та тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів.

Здійснивши перерахунок пені за період з з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, та тієї обставини, що в 2012 році було 366 днів, судом встановлено, що розмір пені становить 372,67 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Геркон-Сервіс» (04128, м. Київ, вул. Берковецька, 6-а, оф. 115; 03142, м. Київ, бул. Ак. Вернадського, 42; код ЄДРПОУ 30488301) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг» (03148, м. Київ, вул. Строкача, 1; код ЄДРПОУ 32854643) 4962 грн. 23 коп. - боргу, 372 грн. 67 коп. - пені та 1664 грн. 97 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.12.2013р.

Суддя А.І. Привалов