Рішення

від 19.12.2013 по справі 905/8147/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.12.2013 Справа № 905/8147/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асманової Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пекканіска», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фирма «Антей», м. Донецьк

про стягнення 17173,796грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Філоненко Я.А. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Пекканіска», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фирма «Антей», м. Донецьк про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 12790,37грн., штрафу в сумі 2558,07грн., пені в сумі 988,54грн. та 3% річних в сумі 836,81грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди підйомної технічки №3-080411 від 08.04.2011р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо здійснення оплати за оренду майна, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість по орендній платі в сумі 12790,37грн., що стало підставою для нарахування штрафу в сумі 2558,07грн., пені в сумі 988,54грн. та 3% річних в сумі 836,81грн.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, відповідач у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 18 Закону України "Про мови в Український РСР" (від 28 жовтня 1989р. N8312) та усним клопотанням представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пекканіска» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фирма «Антей» (Орендар) 08 квітня 2011р. був укладений договір оренди підйомної техніки №3-080411, за умовами якого (п. 1.1.) Орендодавець надає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування підйомну техніку, яка є об'єктом власності Орендодавця. Орендар використовує отриману за цим договором техніку у власній господарській діяльності дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.

За приписами п.2.2.1. договору Орендар зобов'язався здійснити оплату оренди підйомної техніки.

Відповідно до умов п.3.2. договору орендна плата за користування кожною одиницею підйомної техніки протягом одного календарного дня визначається сторонами в акті приймання-передачі підйомної техніки та нараховується з дня передачі Орендодавцем підйомної техніки Орендареві за вищезгаданим актом приймання-передачі.

Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно до 10-го числа місяця, що слідує за місяцем в якому було надано послуги з оренди підйомної техніки(п.3.3. договору). Нарахування орендної плати припиняється день повернення Орендарем підйомної техніки орендодавцю за актом приймання-передачі підйомної техніки (п.3.4. договору).

Згідно п.4.3. договору при передачі Орендарю кожної одиниці підйомної техніки сторони підписують акт приймання-передачі підйомної техніки.

Відповідно до п.4.9. договору у разі зворотнього вивозу транспортом орендодавця, орендар зобов'язаний завчасно та письмово повідомити орендодавця про дату закінчення строку оренди, однак не пізніше ніж за два дні до передбачував дати закінчення оренди. Вказана дата буде вважати строком закінчення оренди та підставою для припинення нарахування орендної плати, за умови підписання сторонами акту приймання-передачі техніки.

За приписами п.5.3. договору у разі несплати або несвоєчасної плати грошових коштів у строки, зазначені у п.3 даного договору Орендодавець вправі вимагати дострокового розірвання цього договору, а Орендар зобов'язується сплатити на користь Орендодавця, крім несплаченої суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу, а також штраф у розмірі 20% від суми несплаченого або несвоєчасно сплаченого платежу.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що термін оренди та нарахування орендної плати починається з дня підписання сторонами акту приймання-передачі підйомної техніки.

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

У період з квітня 2011р. по серпень 2011р. позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги з оренди підйомника, що підтверджується наданими до матеріалів справи актами надання послуг, а саме: актом надання послуг №304 від 30.04.2011р. на суму 8760,10грн., №385 від 31.05.2011р. на суму 13450,10грн., №496 від 30.06.2011р. на суму 7035,08грн., №742 від 31.08.2011р. на суму 1605,01грн., всього на загальну суму 40190,37грн. Акти надання послуг з боку відповідача підписані без заперечень та скріплені печаткою підприємства.

За твердженням позивача надані послуги відповідачем були оплачені частково в сумі 27400,00грн., що підтверджується випискою з банку по рахунку.

У зв'язку із неповною сплатою орендної плати позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія про сплату заборгованості з орендної плати в сумі 12790,37грн., штрафу в сумі 2558,07грн., пені в сумі 988,54грн. та 3% річних в сумі 625,45грн.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 12790,37грн.

Заборгованість в сумі 12790,37грн. підтверджується наданою позивачем довідкою за підписом керівника та головного бухгалтера товариства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами

Відповідно до вимог передбачених частиною 7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно положень статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Норми закону відповідає умовам п.3.3 договору, відповідно до якого орендна плата вноситься не пізніше 10-го числа кожного місяця наступного за звітним.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором оренди підйомної техніки №3-080411 від 04.04.2011р. належним чином не виконав, орендну плату за період з квітня 2011р. по серпень 2011р. сплатив не в повному обсязі, у зв'язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 12790,37грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду підйомної техніки в сумі 12790,37грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 836,81грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних суд дійшов висновку, що дана сума є обґрунтованою, арифметично вірною та такою, що підлягає задоволенню повністю у розмірі 836,81грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 988,54грн. та штраф в сумі 2558,07грн. на підставі умов пункту 5.3 договору.

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 ст.179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до приписів ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно приписів частини 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що зміст договору саме і складається з пунктів договору, в яких відповідно до вимог діючого законодавства сторони обумовлюють свої права та обов'язки, домовляються щодо предмету договору, строку на який укладається договорів, ціна, згідно якої надаються та отримуються речі або послуги, умови щодо здійснення розрахунків між сторонами за отриману річ та інші умови договору.

Перевіривши розрахунок пені в сумі 988,54грн. та штрафу в сумі 2558,07грн. суд дійшов висновку, що вони є арифметично вірними та такими, що підлягає задоволенню повністю.

Приписами п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином доведено вимоги, які викладено ним у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно приписів ст.49 ГПК України

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, ст.ст.6, 11-16, 202, 509, 530, 546, 549, 598, 599, 610-612, 625-629, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 179, 193, 216-218, 230, 283, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 20, 22, 28, 32-34, 36, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пекканіска», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фирма «Антей», м. Донецьк про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 12790,37грн., штрафу в сумі 2558,07грн., пені в сумі 988,54грн. та 3% річних в сумі 836,81грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фирма «Антей», м. Донецьк (83014, м. Донецьк, вул., Лівобережна, 27, код ЄДРПОУ 13516136) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пекканіска», м. Київ (04309, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 11, код ЄДРПОУ 35411500) заборгованість з орендної плати в сумі 12790,37грн., штраф в сумі 2558,07грн., пеню в сумі 988,54грн., 3% річних в сумі 836,81грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 20.12.2013р.

Суддя С.В. Тоцький