Рішення

від 19.12.2013 по справі 905/7866/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.12.2013 Справа № 905/7866/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Байт ЛТД», м. Донецьк

про визнання безнадійною до стягнення та списання заборгованості з орендної плати у розмірі 11009,80грн. та стягнення заборгованості з орендної в розмірі 126244,38грн. та пені в розмірі 10013,19грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Міхеева Н.І. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Управлінням комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Байт ЛТД», м. Донецьк про визнання безнадійною до стягнення та списання заборгованості з орендної плати у розмірі 11009,80грн. та стягнення заборгованості з орендної в розмірі 126244,38грн. та пені в розмірі 10013,19грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди б/н від 27.04.2001р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 126244,38грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 10013,19грн. Крім того позивач зазначає, що рішенням господарського суду по справі №40/126 від 26.06.2009р. було стягнуто з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 5245,43грн. та рішення суду по справі №37/65 від 31.15.2010р. заборгованість в сумі 5764,37грн. У зв'язку із неналежним виконанням зазначених судових актів позивач просить суд визнати безнадійною до стягнення та списати заборгованості з орендної плати у розмірі 11009,80грн.

26 листопада 2013р. позивачем був наданий новий розрахунок суми боргу та пені відповідно до якого заборгованість за договором оренди складає 14480,59грн. пеня в сумі 698,39грн. Розглянувши наданий позивачем розрахунок суд дійшов висновку розгляди його як зменшення розміру позовних вимог, який відповідає вимогам ст.22 ГПК України. Враховуючи вищевикладене судом розглядаються позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 14480,59грн. та пені в сумі 698,39грн.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення вхід. №02-26/1811 від 18.11.2013р., яке було отримано відповідачем 13.11.2013р. Однак відповідач у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За клопотанням позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 18 Закону України "Про мови в Український РСР" (від 28 жовтня 1989р. N8312) та усним клопотанням представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив :

27.04.2001р. між представництвом Фонду державного майна України в м. Донецьку (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення №б/н, згідно п.п.1.1, 6.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне володіння та користування вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 144,50кв.м., розташоване за адресою: 83044, м. Донецьк, вул. Армавірська, №19, строком до 27.04.2011р.

Згідно умов п.п.3.1-3.3. зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов'язання зі сплати орендної плати в розмірі річної плати, визначеної відповідно до постанови КМУ №786 від 04.10.1995р. з подальшими змінами та розпорядження Донецького міського голови від 26.04.2000р. №580, як (плата) складає 1269,54грн. без ПДВ і підлягає щомісячній інфляційній індексації та перераховується щоквартально в 5-ти денний строк з дати, встановленої для представлення квартальних звітів, а за річними звітами в 10-ти денний строк з дати встановленої для подачі річного бухгалтерського звіту.

Умовами п. 3.4. договору за несвоєчасну сплату платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі, встановленим діючим законодавством. Сплата пені не звільняє сторони від виконання належних зобов'язань та сплати орендних платежів. Ані умовами договору, ані шляхом укладання додаткових угод сторонами не був визначений розмір пені, що має застосовуватися у разі прострочення орендних платежів.

27.04.2001р. об'єкт оренди був переданий Орендарю, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі.

Додатковою угодою від 10.03.2004р. сторони внесли зміни до істотних умов договору, встановивши розміру річної орендної плати з 26.11.2003р. у сумі 2094,74грн., та порядок її внесення - щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

За рішенням господарського суду Донецької області по справі № 40/140пд спірний договір оренди нерухомого майна від 27.04.2001р. є розірваним з 13.07.2010р.

Рішенням сесії Донецької міської ради від 27.09.04р. №13/20 функції Орендодавця та повноваження органу приватизації по об'єктам права комунальної власності територіальної громади передані від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецької області до Управління комунальних ресурсів Донецької міської раді, яке, в свою чергу, за змістом п.п. 1.2., 3.2. Положення є виконавчим органом Донецької міської ради, який здійснює, серед іншого, функцію орендодавця комунального майна.

Таким чином, належною стороною Орендодавця у розглядуваний період правовідносин за договором оренди від 27.04.2001р. є саме Позивач.

За розрахунком позивача наданим суду 26.11.2013р., у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди від 27.04.2001р. у період з 01 березня 2010р. по 10 листопада 2010р. за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 14480,59грн.. що стало підставою для нарахування пені в сумі 698,39грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст.143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Стаття 144 Конституції України передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідні ради є органами самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади.

Частиною 1 ст.11 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Положеннями статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів ст.29 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад та встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" управління об'єктами житлово-комунального господарства віднесено до власних повноважень органів місцевого самоврядування. Виконання органами місцевого самоврядування власних повноважень здійснюється у тому числі через створені ними підприємства.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Водночас, на спірні правовідношення поширюються також дії спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до вимог передбачених статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування майном є договір оренди.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору є - орендна плата.

Відповідно до приписів ст.12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено обов'язки орендаря, де зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно вимог передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що спірний договір оренди нерухомого майна від 27.04.2001р. є розірваним з 13.07.2010р. за рішенням господарського суду Донецької області по справі № 40/140пд. Крім того, даним рішення було зобов'язано відповідача повернути позивачу орендоване майно.

Згідно вимог передбачених ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, орендні правовідносини між сторонами припинились з 13.07.2010р. з вищезазначених підстав.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як вбачається із матеріалів справи позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати ґрунтуються на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди від 27.04.2001р.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зазначеній нормі повністю відповідає пункт 3.3 договору, у відповідності до якого відповідач повинен був сплачувати орендну плату щоквартально у п'ятиденний строк від строку, установленого для надання квартальних бухгалтерських звітів.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості в сумі 14480,59грн.

Щодо стягнення пені в сумі 698,39грн. на підставі умов п.3.4. договору оренди суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Отже нарахування пені обмежено строком у шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, після закінчення цього строку їх нарахування припиняється.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та за розрахунком суду складає 234,54грн. Отже, заявлена сума пені підлягає задоволенню частково в сумі 234,54грн.

Щодо визнання безнадійною до стягнення та списання через відсутність у боржника майна та грошових коштів у розмірі 11009,80 грн., то суд в цій частини позовних вимог припиняє провадження у справі з наступних підстав.

З огляду на вимоги статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст.1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до вимог передбачених частиною 3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" визначено, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за сукупністю таких умов: участь у спорі суб'єктів господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік справ, які підвідомчі господарським судом:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Способи захисту судом, цивільних прав та інтересів передбачені у приписах ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України.

Такого способу захисту, як визнання безнадійною до стягнення та списання через відсутність у боржника майна та грошових коштів зазначеними статтями не передбачено.

Крім того, визнання безнадійною до стягнення та списання через відсутність у боржника майна та грошових коштів є самостійною дією господарюючого суб'єкта і інші суб'єкти не мають права втручатися у господарську діяльність юридичної особи у даному випадку втручатись у діяльність бухгалтерську діяльність позивача.

Приписами пункту 14.1.39. Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

Пунктом 168.4.1. Податкового кодексу України визначено, що податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України.

Приписами пункту 18 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» передбачено, що відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (стаття 1 Бюджетного кодексу України), не є господарськими; до відповідних відносин не застосовується також і Цивільний кодекс України (частина друга статті 1 цього Кодексу).

Визнана позивачем безнадійна дебіторська заборгованість відображається відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. №237, та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999р. №291 (рахунок 07 "Списані активи").

Згідно приписів п.14.1.11 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість (як дебіторська, так і кредиторська) - заборгованість, що відповідає одній із таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

З матеріалів справи вбачається, що безнадійна заборгованість є простроченою заборгованістю, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості з підтав передбачених вимогами Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується Постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП№24768040 від 18.05.2011р. та Постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 14613498 від 18.09.2009р.

Відповідно до вимог передбачених п.135.5.4 Податкового кодексу України до складу інших доходів платника податку включаються суми безнадійної кредиторської заборгованості. Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (п.137.16 Податкового кодексу України). До складу інших витрат звичайної діяльності платника податку, зокрема, включаються витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу (абз.«г» п.138.10.6 Податкового кодексу України).

Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат (абз.2 п.11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. №237).

Одночасно із списанням з балансу дебіторської заборгованості її сума відображається на позабалансовому рахунку 071 «Списана дебіторська заборгованість». Така заборгованість обліковується на даному субрахунку протягом не менше трьох років з дати списання для спостереження за можливістю її стягнення у випадках зміни майнового стану боржника.

За приписами п.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011, №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" необхідно мати на увазі, що ГПК України не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.

Крім того п.4.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що Провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 ГПК, якщо при розгляді справи буде встановлено, що: справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК).

Враховуючи вищевикладене суд припиняє провадження по справі щодо визнання безнадійною до стягнення та списання через відсутність у боржника майна та грошових коштів у розмірі 11009,80грн. на підставі вимог передбачених пунктом 1 ч.1 ст.80 ГПК України, у зв'язку тим, що спір в цій частині непідвідомчий господарському суду та не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Отже, з огляду на надані позивачем матеріалів та доказів з позовної заяви вбачається, що вимоги в цій частині підлягають припиненню провадження у справі, оскільки відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (стаття 1 Бюджетного кодексу України), не є господарськими.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином доведено вимоги позовної заяви частково.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, приписами абз2. пункту 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що у разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до вимог передбачених пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та наданий позивачем уточний розрахунок суми боргу та пені, який судом прийнятий як зменшення розміру позовних вимог позивачеві підлягає поверненню сплачена сума судового збору у розмірі 1004,65грн.

На підставі вимог передбачених ст.129, 143, 144 Конституції України, ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 2, 10, 11, 17, 29, 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.7 Закону України «Про судовий збір», ст.ст.9, 11-16, 202, 509, 526, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 626, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 232, 285 Господарського кодексу України, пунктів 14.1.11., 14.1.39., 135.5.4., 137.16., 138.10.6., 168.4.1. Податкового кодексу України, ст.ст.2, 3, 10, 12, 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктів 10, 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. №237, пунктів 3.1., 14, 18 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», п.п.4.2. пункту 4 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», абз2. пункту 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-36, 43, 49, 75, 77, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Байт ЛТД», м. Донецьк про визнання безнадійною до стягнення та списання заборгованості з орендної плати у розмірі 11009,80грн. та стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 14480,59грн. та пені в розмірі 698,39грн., задовольнити частково.

Припинити провадження по справі в частині визнання безнадійною до стягнення та списання заборгованості з орендної плати Товариства з обмеженою відповідальністю «Байт ЛТД», м. Донецьк у розмірі 11009,80грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Байт ЛТД» (83110, м. Донецьк, вул. Роздольна, буд. 11, кв. 67) на користь Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради (83050, м. Донецьк, вул. Артема, 98, р/р №33218871700002, МФО 834016, код ЄДРПОУ 33489905) заборгованість з орендної плати в розмірі 14480,59грн., пеню в розмірі 234,54грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 966,75грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повернути Управлінню комунальних ресурсів Донецької міської ради (83050, м. Донецьк, вул. Артема, 98, р/р №33218871700002, МФО 834016, код ЄДРПОУ 33489905) з Державного бюджету судовий збір у розмірі 1004,65грн., сплачене платіжним дорученням №57 від 24.10.2013р., у зв'язку із зменшення розміру позовних вимог.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 20.12.2013р.

Суддя С.В. Тоцький