Рішення

від 19.12.2013 по справі 905/8053/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.12.2013 Справа № 905/8053/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Прокурора м. Харцизька в інтересах Харцизької міської ради в особі Комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника», м. Харцизьк

до відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Харцизьк

про стягнення 17351,03грн.

від Прокурора: Осипенко Ю.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Мирська Т.Ю. (за довіреністю);

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Прокурором м. Харцизька в інтересах Харцизької міської ради в особі Комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника», м. Харцизьк до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Харцизьк про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 14 771,20грн., інфляційних витрат в сумі 2,40грн., 3% річних в сумі 101,73грн., пені в сумі 474,74грн. та штрафу в сумі 2000,96грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №54 від 01.04.2013р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 14771,20грн., що стало підставою для нарахування інфляційних витрат в сумі 2,40грн., 3% річних в сумі 101,73грн., пені в сумі 474,74грн. та штрафу в сумі 2000,96грн. Невиконання відповідачем зобов'язань з договору оренди завдає шкоди інтересам державі в тому числі місцевому бюджету та позбавляє можливості використовувати відповідно до закону кошти, отримані за оренду об'єктів, що знаходяться в комунальній власності, оскільки в міський бюджет не надходять кошти, які повинні забезпечувати виконання міських соціально-економічних завдань.

Представник Харцизької міської ради через канцелярію надав суду клопотання, у якому зазначив, що позов прокурора підтримує в повному обсязі та просить справу розглянути без участі представника Харцизької міської ради.

Представник «Міської служби єдиного замовника» м. Харцизька у судовому засіданні підтримав вимоги прокурора в повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином.

За приписами п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" доказом повідомлення сторони про час і місце розгляду справи в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Також, за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За клопотанням прокурора та представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та усним клопотанням представника позивача та прокурора, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, господарський суд встановив:

Між комунальним підприємством «Міська служба єдиного замовника» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) 01 квітня 2013р. був укладений договір оренди №54 нерухомого майна, що належить до комунальної власності.

За умовами укладеного договору (п.1.1.) Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення комунальної власності міськради площею 366,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, з метою розміщення складу.

Відповідно до умов п.2.1. договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна.

Згідно п.3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженої рішенням Харцизької міської ради від 26.01.2007р. №5/12-525, або за результатами конкурсу на право оренди комунального майна і становить з урахуванням ПДВ за перший місяць оренди 2400-00грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць(п.3.2. договору).

Пунктом 3.4. договору встановлено, що орендна плата перераховується на поточний рахунок Орендодавця щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

За приписами п.5.3. договору Орендар зобов'язаний своєчасно й в повному обсязі сплачувати орендну плату.

За приписами п.10.1. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь Орендодавця з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості на користь Орендодавця за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості (п.10.2. договору).

Договір набуває законної сили з моменту підписання його сторонами при наявності рішення виконавчого комітету міської ради або протоколу конкурсної комісії та діє до 21.02.2016р.(п.11.1 договору).

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

До укладеного договору між сторонами 01.04.2013р. був складений та підписаний акт приймання-передачі основних засобів, відповідно якого Орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору у період з квітня 2013р. по жовтень 2013р. за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 14771,20грн. - за оренду приміщення, що стало підставою для нарахування інфляційних витрат в сумі 2,40 грн., 3% річних в сумі 101,73грн., пені в сумі 474,74грн. та штрафу в сумі 2000,96грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до приписів передбачених ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено пунктом 3 частини 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України від 08.04.99 №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідні ради є органами самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади.

Положеннями статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" управління об'єктами житлово-комунального господарства віднесено до власних повноважень органів місцевого самоврядування. Виконання органами місцевого самоврядування власних повноважень здійснюється у тому числі через створені ними підприємства.

Згідно до п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» інтереси держави мають чітко формуватись й умотивовуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора.

В даному випадку невиконання відповідачем зобов'язання з договору оренди комунального майна завдає шкоди інтересам місцевого бюджету та позбавляє можливості використовувати відповідно закону кошти, отримані за оренду об'єктів, що знаходяться в комунальній власності, оскільки в міський бюджет не надходять кошти, які повинні забезпечувати виконання міських соціально-економічних завдань.

Вказані обставини, пов'язані з порушенням права комунальної власності, як складової частини державної власності, свідчать про порушення інтересів держави та підтверджують звернення прокурора міста Харцизька в інтересах Харцизької міської ради в особі КП «Міська служба єдиного замовника» до суду з вимогами про захист відповідних інтересів з дотриманням порядку, передбаченого нормами матеріального та процесуального права.

Крім того, 70% від орендної платні, які одержує КП «Міська служба єдиного замовника» у тому числі розподіляються підприємством на виплату заробітної плати працівниками. У зв'язку з цим, несплата вказаних платежів може привести до росту заборгованості по заробітній платі та порушені трудових прав громадян.

Вказані обставини підтверджують правомочність звернення прокурора м. Харцизька в інтересах Харцизької міської ради в особі Комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника» до суду з вимогами про захист відповідних інтересів держави.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Водночас, на спірні правовідношення поширюється також дії спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до вимог передбачених статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору є - орендна плата.

Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено обов'язки орендаря, де зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно вимог передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зазначеній нормі повністю відповідає пункт 3.4 договору, у відповідності до якого відповідач повинен був сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 10-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором оренди №54 від 01.04.2012р. належним чином не виконав, орендну плату у період з квітня 2013р. по жовтень 2013р. не сплачував, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 14771,20грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 14771,20грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 2,4грн. та 3% річних в сумі 101,73грн. за період прострочення сплати орендного платежу суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу в розмірі 2,4грн., 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 101,73грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 474,74грн. та штраф в сумі 2000,96грн. на підставі умов пунктів 10.1-10.2 договору.

Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та за розрахунком суду складає 455,42грн.

Щодо штрафу в сумі 2000,96грн. суд вважає наданий розрахунок обґрунтованим, арифметично вірним та такими, що підлягає задоволенню.

Приписами п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем та прокурором належним чином доведено вимоги, які викладено ним у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», ст.ст. 2, 3 10, 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.1, 6, 9, 11-16, 202, 509, 526, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 626, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 20, 22, 28, 29, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Прокурора м. Харцизька в інтересах Харцизької міської ради в особі Комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника», м. Харцизьк до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Харцизьк про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 14771,20грн., інфляційних витрат в сумі 2,40грн., 3% річних в сумі 101,73грн., пені в сумі 474,74грн. та штрафу в сумі 2000,96грн., задовольнити частково.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Харцизьк (86700, АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Міська служба єдиного замовника» (86700, м. Харцизьк, Пров. Спартаківський, 6а, р/р №26009000106333 в ПАТ «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 31590968, МФО 300023) заборгованість по орендній платі в сумі 14771,20грн., інфляційні витрати в сумі 2,40грн., 3% річних в сумі 101,73грн., пеню в сумі 455,42грн. та штраф в сумі 2000,96грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, м. Харцизьк (86700, АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь державного бюджету витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 20.12.2013р.

Суддя С.В. Тоцький