Рішення

від 16.12.2013 по справі 367/3779/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/3779/13-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я. Провадження № 22-ц/780/5757/13 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Категорія 44 16.12.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Матвієнко Ю.О.,

суддів Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

при секретарі Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року у справі за позовом Прокурора міста Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2013 року прокурор міста Ірпеня Київської області в інтересах держави звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що в ході проведеної перевірки встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2169/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га, а 29 січня 2009 року ОСОБА_2 на підставі даного рішення отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903384.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 2009 року вищевказану земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 продав ОСОБА_3, який 25 травня 2011 року отримав на підставі договору купівлі-продажу державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №361513.

03 серпня 2011 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купила вищевказану земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1, в зв»язку з чим на державному акті серії ЯЛ № 361513, виданому на ім»я ОСОБА_3, було зроблено відповідну відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1

Разом з тим, рішення селищної ради від 25.12.2008 року за № 2169/25-5 та виданий на його підставі на ім»я ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними, оскільки при їх прийнятті та оформленні допущено порушення вимог діючого законодавства.

Зокрема, зазначена земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, що підтверджується висновком судово-землевпорядної експертизи від 05.03.2012 року № 325, проведеної Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика», в зв»язку з чим Коцюбинська селищна рада не мала права розпоряджатися даною земельною ділянкою та передавати її у власність ОСОБА_2

Крім того, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», яке згоди на вилучення цієї ділянки для передачі її у власність відповідачу ОСОБА_2 не надавало.

Також при розпорядженні вказаною земельною ділянкою Коцюбинською селищною радою порушено вимоги ст.ст. 20, 21 ЗК України та ст. 57 Лісового кодексу України щодо порядку зміни цільового призначення землі, оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки в порушення встановлених чинним законодавством вимог не проводилась, будь-яких рішень щодо такої зміни не приймалось, що підтверджується висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області № 9544/359 від 15.12.2008 року.

Рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2169/25-5 вказаним вимогам не відповідає, порушує право державної власності на спірну земельну ділянку, а тому відповідно до ст.ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст.ст. 152, 155 ЗК України підлягає визнанню недійсним. З цих же підстав визнанню недійсним підлягає і державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903384, виданий 29 січня 2009 року на ім»я ОСОБА_2

Враховуючи те, що у ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку на законних підставах не виникло, він не міг передати його ОСОБА_3, а той не міг передати його ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, які в силу вищенаведених обставин є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, позивач просив суд ухвалити рішення про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2169/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1»; визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 903384, виданий на ім»я ОСОБА_2; визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361513, виданий на ім»я ОСОБА_3, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, скасувавши його державну реєстрацію, та визнати право власності держави на земельну ділянку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2169/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1». Визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт серії ЯЖ № 903384 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1. Визнано недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт серії ЯЛ № 361513 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення з урахуванням її інтересів як добросовісного набувача майна щодо відшкодування витрат на придбання земельної ділянки, державний акт серії ЯЛ № 361513 на яку судом першої інстанції визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію.

Заслухавши доповідь доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року №2169/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. 29 січня 2009 року ОСОБА_2 на підставі даного рішення отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903384.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 2009 року вищевказану земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 продав ОСОБА_3, який 25 травня 2011 року отримав на підставі договору купівлі-продажу державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 361513.

03 серпня 2011 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 купила вищевказану земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1, в зв»язку з чим на державному акті серії ЯЛ № 361513, виданому на ім»я ОСОБА_3, було зроблено відповідну відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1

Також встановлено, що відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 року селище міського типу Берковець перейменоване в селище ім. Коцюбинського та до його складу включено залізничну станцію Біличі, однак будь-які графічні додатки до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 року, які б підтверджували межі селища Коцюбинське не збереглися. З 1941 року і по даний час рішення щодо встановлення чи зміни меж селища Коцюбинське компетентними органами не приймались, проект встановлення меж не розроблявся та не затверджувався.

Вищенаведені обставини встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012 року у справі за позовом Київської міської ради до Державного управління навколишнього природного середовища в м. Києві, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Ірпінської міської ради, Коцюбинської селищної ради, за участю прокуратури м. Києва, треті особи - Державне агентство земельних ресурсів України, КП "Святошинське лісопаркове господарство", КП КОР "Обласний лісгосп", Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання бездіяльності протиправною, рішень нечинними та їх скасування, зобов'язання вчинити дії.

Разом з тим, відповідно до інформації відділу Держкомзему в м. Ірпінь від 18.01.2013 року № 01-02/44-1, державна статистична звітність форми 6-зем по смт. Коцюбинське в період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року не велася, землі запасу по смт. Коцюбинське в період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року не обліковувалися.

Судом першої інстанції також встановлено, що на момент прийняття спірного рішення будь-яка містобудівна документація, визначена Законом України "Про планування і забудову територій" в сел. Коцюбинське була відсутня, а Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації та згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка могла б бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб.

Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов"язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про основи містобудування" визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України "Про планування і забудову територій" сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗКУкраїни до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Враховуючи вищезазначене законодавство та зважаючи на ту обставину, що земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного рішення, розташована поза межами населеного пункту - смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття спірного рішення від 25.12.2008 року № 2169/25-5 межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність прийнятого Коцюбинською селищною радою рішення від 25.12.2008 року № 2169/25-5 як такого, що не відповідає положенням п.12 Перехідних положень та ст. 12 ЗК України.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги рішення Коцюбинської селищної ради від 29.04.2010 року № 75, від 15.09.2010 року № 153 та від 06.11.2009 року № 170, оскільки вони прийняті після прийняття оспорюваного рішення і обставини, які ними підтверджуються, не існували на момент прийняття спірного рішення.

Погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущений строк для подачі позову до суду, оскільки пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011 № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", який набрав чинності з 15.01.2012, встановлено, що позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Правильним є і висновок суду про задоволення вимог позивача щодо визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЯЖ № 903384, виданого 29 січня 2009 року на ім»я ОСОБА_2 на підставі оспорюваного рішення, оскільки рішення суду в цій частині відповідає положенням ст. 155 ЗК України та підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 361513, виданого на ім»я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 серпня 2011 року та скасування його державної реєстрації є незаконним та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що 21 липня 2009 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу провів відчуження спірної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_3, який 23 травня 2011 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 361513. В подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 03 серпня 2011 року продав вищевказану земельну ділянку ОСОБА_1, про що було вчинено відповідну відмітку на державному акті серії ЯЛ № 361513, виданому на його ім»я.

Задовольняючи вимоги прокурора в частині визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 361513, виданого на ім»я ОСОБА_3, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, суд виходив з того, що у зв'язку із визнанням недійсним рішення ради про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та державного акта серії ЯЖ № 903384, є правові підстави для визнання недійсним виданого на ім'я покупця земельної ділянки ОСОБА_3 державного акта серії ЯЛ № 361513 та скасування його державної реєстрації.

При цьому суд залишив поза увагою підстави позову прокурора, який мотивував вимоги тим, що укладені між відповідачами договори купівлі-продажу спірної ділянки є нікчемними згідно положень ст.228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок, і не потребують визнання його недійсним. Саме у зв'язку з нікчемністю договору прокурор вважав, що виданий ОСОБА_3 державний акт слід визнати недійсним.

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд дійшов правильного висновку про необгрунтованість посилань прокурора на нікчемність договорів купівлі-продажу від 21 липня 2009 року та від 03 серпня 2011 року, оскільки прокурор не надав доказів, що дані правочини порушують публічний порядок. Однак, дійшовши таких висновків, суд на порушення вимог ст.81, 131, 152 ЗК України, ст.204 ЦК України, та всупереч попереднім висновкам про відсутність підстав вважати договори купівлі-продажу нікчемними, визнав державний акт, виданий ОСОБА_3, недійсним.

Наведене свідчить про порушення судом вимог процесуального закону щодо законності і обгрунтованості рішення.

Крім того, суд не звернув уваги на те, що правовою підставою видачі ОСОБА_3 державного акту серії ЯЛ № 361513 є договір купівлі-продажу від 21 липня 2009 року, що прямо вказано у вищевказаному державному акті. Відповідно, без вирішення питання щодо правомірності набуття ОСОБА_3 права на спірну ділянку за цивільно-правовою угодою, як це передбачає п.«в» ч.3 ст.152 ЗК України, підстави для визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цієї угоди, відсутні.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними чи неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується ОСОБА_1, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 361513 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.1 ст.81, ст.131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно ст.126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, є в даному випадку необгрунтованим.

Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст.204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, такі висновки узгоджуються із положеннями ч.3 ст.152 ЗК України, згідно якої захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом заявлення позову про визнання угоди недійсною.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, зазначивши в рішенні, що укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 21 липня 2009 року, а також укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 серпня 2011 року, не є такими, що порушують публічний порядок, оскільки укладені між приватними особами і їхнім предметом є майно, що перебуває у приватній власності.

За таких обставин з огляду на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 набули права власності на спірну земельну ділянку на підставі договорів купівлі-продажу від 21 липня 2009 року та від 03 серпня 2011 року, які не визнані судом недійсними і не є нікчемними (їхня недійсність не встановлена законом), а також враховуючи приписи ст.204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 361513, виданого на ім»я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 на підставі вказаних договорів з підстав, вказаних прокурором у позові.

Доводи прокурора в суді апеляційної інстанції про те, що визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку вважається окремим способом захисту порушених прав і не пов'язане із вирішенням питання про правомірність набуття особою права власності на земельну ділянку, необгрунтовані і суперечать вимогам закону, зокрема ст. 328 ЦК України, згідно якої право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 жовтня 2013 року при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.

За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт виданий.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визнання недійсним виданого на ім»я ОСОБА_3 державного акту серії ЯЛ № 361513 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін як таке, що ухвалене на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, підтверджених доказами, перевіреними судом.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року в частині визнання недійсним виданого ОСОБА_3 державного акту серії ЯЛ № 361513 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 і скасування його державної реєстрації - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні цих вимог прокурору міста Ірпеня Київської області - відмовити.

В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 липня 2013 року - залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: