Рішення

від 05.12.2013 по справі 910/21007/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21007/13 05.12.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/21007/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Одеон»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Принт Сервіс»;

про стягнення 792,37 грн.

Представники сторін:

від позивача: Дніпрук І.В., довіреність б/н від 18.10.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Одеон» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Принт Сервіс» (надалі - відповідач) про стягнення 792,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач згідно платіжного доручення № 263 від 02.09.2013р. перерахував в якості попередньої оплати за товар кошти в розмірі 292,37 грн. Проте, відповідач, отримавши суму попередньої оплати, не здійснив поставку товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 292,37 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки в сумі 500,00 грн., понесені, у зв'язку з укладанням договору на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2013р. порушено провадження у справі № 910/21007/13 та призначено її розгляд на 05.12.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 01.11.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 01.11.2013р. не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 01.11.2013р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з виставленим відповідачем рахунком-фактурою № ЕК-0001060 від 29.08.2013р., позивач платіжним дорученням № 263 від 02.09.2013р. перерахував на рахунок останнього кошти в розмірі 292,37 грн. за придбання товару: картриджів у кількості 2 шт. для принтера/ксерокса.

Однак, в порушення взятих не себе зобов'язань відповідач товар на суму 292,37 грн. не поставив.

09.09.2013р. позивач вручив відповідачу лист за № 60 від 09.09.2013р. з вимогою повернути кошти в сумі 292,37 грн. Відповідач зазначений лист-вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 292,37 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1).

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч .2).

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується виставленням для оплати товару рахунку-фактуру та платіжним дорученням про проведення платежу. Відповідно до цього договору відповідач зобов'язався передати у власність позивача товар, а позивач, в свою чергу, прийняти його.

Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення коштів у сумі 292,37 грн., проте останній кошти не повернув.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання грошових коштів у сумі 292,37 грн. та не надано доказів поставки товару на вказану суму або повернення коштів позивачу.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 292,37 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а відтак підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь 500,00 грн. збитків, понесених, у звязку зі зверненням за правовою допомогою, та сплачених на підставі Договору № 24 про надання разової юридичної та консультаційної послуги від 18.10.2013р., укладеного з фізичною особою Дніпруком І.В.

Проте, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Підставою для покладення відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад цивільного правопорушення, до якого входять наступні енлекменти.: противоправна поведінка, наявність збитків, причиний зв"язок між противоправною поведінкою та спричиненням збитків, вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Враховуючи правову природу збитків, відсутні підстави для віднесення до складу збитків витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати, незалежно від підстав їх виникнення, не мають обовязкового характеру, не відносяться до обовязкових платежів, здійснюються на власний розсуд замовника і не можуть бути покладені на іншу особу, тому не знаходяться у необхідному причинному звязку із діями позивача, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 500,00 грн. збитків за правову допомогу задоволенню не підлягають.

Крім того, якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

Виходячи з вищенаведених обставини, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Принт Сервіс» (02121, м. Київ, вул. Автопаркова, 7; код ЄДРПОУ 31723701) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Одеон» (04074, м. Київ, вул. Лугова, 9; код ЄДРПОУ 30375196) 292 грн. 37 коп. - боргу, 634 грн. 83 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.12.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов