Рішення

від 16.12.2013 по справі 922/4457/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2013 р.Справа № 922/4457/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання Бабиніним Д.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "ПФД-Химтехнологія", м. Донецьк до Публічного АТ "Автрамат" м. Харків про стягнення коштів за участю :

Представника позивача: Щербака О.В., дов. б.н. від 01.10.2013р.

Представника відповідача: Бессонова В.А., дов. б/н від 06.12.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПФД-Химтехнологія», звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Автрамат» про стягнення заборгованості в розмірі 61941,59 грн., з яких: 50000,00 грн. основного боргу, 8296,98 грн. пені та 3644,61 грн. 3% річних. Окрім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720,50 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4000,00 грн.

В судовому засіданні 05.11.2013 р. оголошувалась перерва до 02.12.2013 р. о 12:00 год., яка була продовжена до 09.12.2013 р. об 11:20 год., а потім - до 16.12.2013 р. об 11:40 год.

В судовому засіданні 02.12.2013 р. представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх. № 44609 від 02.12.2013 р.), відповідно до якої зменшив розмір суми основної заборгованості відповідача у зв»язку з частковою оплатою заборгованості на суму 2000,00 грн. та збільшив суму 3% річних, просив суд стягнути з відповідача 48000,00 грн. основ заборгованості, 8296,98 грн. пені, 3797,81 грн. 3% річних, а також просив суд покласти на відповідача судові витрати.

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суперечать

Суд встановив, що заява позивача (вх. № 44609 від 02.12.2013 р.) про зменшення суми основної заборгованості та збільшення суми 3% річних не суперечить чинному законодавству України, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів та підписана повноважним представником.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про прийняття до розгляду заяви позивача (вх. № 44609 від 02.12.2013 р.) про зменшення суми основної заборгованості та збільшення суми 3% річних та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача суму основного боргу визнав в повному обсязі, втім проти позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, а також судових витрат заперечував, надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву (вх.40895 від 05.11.2013 р.), в якому зазначив, що на його думку, позивачем доказів сплати судового збору та витрат на адвоката не надано, а штрафні санкції (пеня та 3% річних) розраховані позивачем із завищенням їх загального розміру.

Окрім того, 05 листопада 2013 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшла заява про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду.

В судовому засіданні 16.12.2013 р. представник позивача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд припинити провадження у справі з тих підстав, що у наданих видаткових накладних, якими позивач підтверджує факт поставки товару по спірному договору, не має посилань на такий договір, а від так - поставка товару є бездоговірною. Оскільки поставка, на думку відповідача, є бездоговірною, то строк виконання зобов»язань з оплати вартості отриманого товару визначається в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України - за сплином 7-денного строку від дня пред»явлення вимоги позивачем про таку оплату. Враховуючи, що такої вимоги від позивача не надходило, то строк оплати вартості отриманого по видатковим накладним товару на момент розгляду справи не настав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з»ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

01 серпня 2011 року між позивачем (як постачальником) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір поставки № 11100185 (далі - «договір поставки»).

Відповідно до п.п. 1.1 та 1.2 договору поставки постачальник зобов»язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію: метастанат натрію.

Номенклатура та кількість продукції в кожній партії погоджується сторонами шляхом підписання специфікацій, які є невід»ємною частиною даного договору.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору поставки ним було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 395544,00 грн.

Пунктом 3.1 договору поставки сторони погодили, що оплата продукції здійснюється покупцем в безготівковій формі у вигляді банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 календарних днів після приймання продукції в повному обсязі на складі покупця.

Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця після приймання продукції покупцем та підписання видаткової накладної покупцем або перевізником (п. 4.2 договору поставки).

Позивач зазначає, що відповідач неналежним чином розрахувався за отриману продукцію, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 50000,00 грн.

Згідно з п. 10.2 договору поставки у випадку прострочення оплати продукції покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення за кожний день прострочення оплати.

На підставі вказаного пункту договору поставки позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 8296,98 грн.

Керуючись положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 3644,61 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 395544,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №№: РН-10 від 14.11.12 на суму 99864,00 грн.; РН-5 від 03.09.12 на суму 84000,00 грн.; РН-0000005 від 11.06.12 на суму 100800,00 грн.; 1 від 04.04.12 на суму 110880,00 грн., довіреностями та податковими накладними (арк.спр. 45-60).

Факт отримання товару по вказаним вище видатковим накладним також не заперечується відповідачем.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором поставки (п.п. 3.1, 4.2) сторони погодили, що оплата отриманої продукції здійснюється покупцем протягом 5 календарних днів після приймання продукції в повному обсязі на склад покупця. Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця після приймання продукції покупцем та підписання видаткової накладної покупцем або перевізником.

Таким чином, відповідач мав розрахуватися за отриману від позивача продукцію в наступні строки:

за видатковою накладною № РН-10 від 14.11.12 на суму 99864,00 грн. - до 19.11.12 р.;

за видатковою накладною № РН-5 від 03.09.12 на суму 84000,00 грн. - до 08.09.12 р.;

за видатковою накладною № РН-0000005 від 11.06.12 на суму 100800,00 грн. - до 16.06.12 p.;

за видатковою накладною № 1 від 04.04.12 на суму 110880,00 грн. - до 09.04.12 р.

Надані сторонами до матеріалів справи докази свідчать, що відповідач за поставлений товар по вказаних вище видаткових накладних розрахувався не в повному обсязі (лише на суму 365544,00 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банку та платіжним дорученням №2162 від 21.10.2013 р. на суму 2000,00 грн. (арк.спр. 61-75, 111).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по договору поставки становить 48000,00 грн.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази оплати вказаної заборгованості частково або в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов»язання за договором поставки, а від так і про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 48000,00 грн.

Позиція відповідача з приводу того, що товар, вказаний у зазначених вище видаткових накладних поставлено позивачем відповідачу в бездоговірному порядку, а не в межах договору поставки, є необґрунтованою.

Відповідачем, всупереч ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України не надано доказів в підтвердження існування між ним та позивачем інших договірних відносин з приводу поставки товару, визначеного у вказаних вище видаткових накладних.

З пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні вбачається, що між позивачем та відповідачем відсутні інші правовідносини з поставки товару, ніж визначено договором поставки.

Інших доказів в підтвердження існування між позивачем та відповідачем правовідносин з поставки товару, необумовлених договором поставки, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на наведене, у суду відсутні підстави вважати, що товар, визначений у видаткових накладних та з приводу якого виникла заборгованість, що є предметом розгляду у даній справі, було поставлено позивачем відповідачу не на виконання умов договору поставки.

Посилання відповідача про необхідність обчислення строків оплати товару, поставленого по видатковим накладним в порядку, визначеному ч. 2 ст. 530 ЦК України позбавлені правового підґрунтя, оскільки строки настання оплати у правовідносинах з поставки товару визначаються за правилами ст. 692 ЦК України, відповідно до якої товар має бути оплачений або після його прийняття (прийняття товаророзпорядчих документів на нього), або у строк, визначений договором.

Враховуючи, що договором поставки (п. 3.1, 4.2) визначено строк оплати отриманого відповідачем товару, то саме у цей строк мав бути проведений відповідний розрахунок.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки (п. 10.2) сторони погодили, що за прострочення оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення за кожний день прострочення оплати.

Суд, враховуючи викладене вище та прострочення відповідачем оплати вартості отриманої продукції, перевіривши розмір пені та 3% річних на предмет відповідності вимогам договору поставки, чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 253, 254, ч. З ст. 549 ЦК України, ч. 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 статті 232 ГК України, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в цілому є законними та обґрунтованими, втім позивачем допущено помилки при здійснення їх розрахунків, що призвело до завищення розміру пені по видатковим накладним №№: РН-10 від 14.11.12 p.; РН-5 від 03.09.12р.

Так, пеня по видатковій накладній № РН-10 від 14.11.12 за визначений позивачем період з 24.10.2012 р. по 04.03.2013 р. підлягає стягненню в розмірі 1210,49 грн., а по видатковій накладній № РН-5 від 03.09.12 за період з 20.11.2012 р. по 04.03.2013 р. - 4297,43 грн. (нарахована по даній видатковій накладній пеня за період з 05.03.2013 р. по 19.05.2013 р. на суму 2773,97 грн. визначена позивачем без порушень). Таким чином, загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 7071,40 грн.

Посилання відповідача на неможливість нарахування позивачем пені після закінчення дії договору позбавленні правового підґрунтя, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 625, ч. 4 ст. 631 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 10.04.2012 р. по 24.10.2013 р. (з урахуванням останньої часткової оплати заборгованості 21.10.2013 р. на суму 2000,00 грн.) підлягають стягненню в розмірі 3654,52 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 3 ст. 48 ГПК України визначено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору; в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1681,31 грн.

Посилання відповідача на недоведеність понесення саме позивачем (як юридичною особою) витрат по сплаті судового збору спростовуються матеріалами справи, а саме квитанцією № 720810043 від 08.10.2013 р. та видатковим касовим ордером від 08.10.2013 р. на суму 1720,50грн. (арк.спр. 9, 143), відповідно до яких платником визначено ТОВ «ПФД-Хімтехнологія» (позивача у даній справі).

Окрім того, на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються витрати позивача на адвоката в розмірі 3908,89 грн., оскільки вони підтверджені належними доказами, зокрема, договором про надання правової допомоги №01-10/13 від 01.10.2013 р., квитанцією до прибуткового касового ордеру від 04.10.2013 р. (арк.спр. 76-77), довіреністю та свідоцтвом про право заняття адвокатською діяльністю (арк.спр. 13, 14).

Достатність вказаних доказів для стягнення витрат на послуги адвоката підтримана також численною судовою практикою, зокрема, постановою Вищого господарського суду України від "21" березня 2012 р. у справі № 20/5005/9648/2011.

Заперечення відповідача щодо відсутності доказів понесення позивачем витрат на послуги адвоката суперечать дійсним обставинам справи та є юридично неспроможними.

З приводу заяви відповідача про надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З огляду на наведене випливає, що особа, яка звертається до суду з заявою про розстрочку виконання рішення, має надати докази, що підтверджують наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Відповідач, обґрунтовуючи заяву про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду у даній справі, посилається на скрутний матеріальний стан підприємства, зменшення кількості замовлень з боку контрагентів, виникнення фінансової можливості погасити заборгованість з січня 2014 року у зв»язку з реалізацією виробничих приміщень.

В якості доказів наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим відповідач надає оголошення про продаж виробничих приміщень, накази про скорочення робочого тижня, виключення штатних одиниць, повідомлення про скорочення робітників (арк.спр. 118-124).

Однак вказані докази не можуть вважати достатніми на підтвердження наявності підстав для відстрочки та розстрочки виконання рішення, про що суд робить висновок з наступного.

Відповідачем, в порушення положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, не доведено відсутність фінансової можливості негайно виконати рішення суду.

Окрім того, відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Так, складнощі в господарській діяльності, на які посилається відповідач є результатами його самостійної та ініціативної господарської діяльності, яка здійснювалась ним на власний ризик, а від так негативні наслідки такої діяльності виникли внаслідок дій (бездійльності) самого відповідача та не можуть впливати на обмеження прав та законних фінансових інтересів позивача.

При вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд має враховувати ступінь вини боржника у виникненні факторів, що зумовлюють неможливість або утруднюють виконання рішення в загальному порядку.

Відповідачем (як боржником) не надано жодних доказів, які б обґрунтовували, що складний фінансовий стан, скорочення штату підприємства зумовлені чинниками, які не залежали від його волі, дій (бездіяльності).

Окрім того, поняття "тяжкий фінансовий стан" є оціночним і підлягає доведенню в кожному окремому випадку різними доказами. В той же час, боржник не наводить доказів, які б свідчили взагалі про його фінансовий стан, а також про те, що його фінансовий стан є таким, що не дозволяє частково або в повному обсязі виконати рішення суду.

Окрім того, враховуючи тривале (більше року) невиконання відповідачем своїх грошових зобов"язань за договором поставки, надання відстрочки та розстрочки виконання рішення у даній справи призведе до грубого порушення прав та законних інтересів позивача.

На підставі викладеного вище, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки та відстрочки виконання рішення суду.

З огляду на наведене, відповідно до ст. 175, 231, 232 ГК України, ст.ст. 253, 254, 526, 579, 611, 612, 625, 631 712 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Автрамат» (61038, м. Харків, Салтівське шосе, 43, код ЄДРПОУ 00236027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПФД-Химтехнологія» (83001, м. Донецьк, б-р Пушкіна, буд. 35, кв. 13, код ЄДРПОУ 37435654) суму основного боргу в розмірі 48000,00 грн., пеню в розмірі 7071,40 грн., 3% річних в розмірі 3654,52, судовий збір в розмірі 1681,31 грн., витрати на послуги адвоката в розмірі 3908,89 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.12.2013 р.

Суддя Суярко Т.Д.