Рішення

від 09.12.2013 по справі 919/716/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2013 року справа № 919/716/13 За позовом Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері (вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради

(вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот"

(вул. Пролетарська, 33, м. Севастополь, 99058)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства у м. Севастополі

(вул. Дмитра Ульянова, 16, м. Севастополь, 99045)

про звільнення зайнятої земельної ділянки,

Суддя Плієва Н.Г.

за участю представників:

від прокурора - Почка А.А. - старший прокурор відділу, посвідчення №005826 від 25.09.2012;

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Пурас О.В. - представник, довіреність б/н від 06.08.2013;

від третьої особи - не з'явився

Суть спору:

В провадженні господарського суду міста Севастополя перебуває справа за позовом Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства у м. Севастополі (далі - третя особа) про зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 0,11 га, розташовану на східному березі бухти Стрілецької (вул. Рибацький причал, 11) від усіх будівель і споруд та повернути її територіальній громаді в особі Севастопольської міської Ради у встановленому законом порядку у стані, придатному для її подальшого використання за призначенням.

Ухвалою суду від 21.06.2013 позовна заява прийнята до розгляду суддею Архипенко О.М. та порушено провадження у справі.

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства у м. Севастополі.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 20.08.2013 строк вирішення спору в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено на п'ятнадцять днів - до 04.09.2013.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя від 02.09.2013 №345 у зв'язку з перебуванням судді Архипенко О.М. у відпустці призначений повторний автоматичний розподіл справи, за результатом якого справа №919/716/13 передана судді Єфременко О.О.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя від 08.10.2013 №418 у зв'язку з перебуванням судді Єфременко О.О. у відрядженні призначений повторний автоматичний розподіл справи, за результатом якого справа № 919/716/13 передана судді Плієвій Н.Г.

Ухвалою суду від 09.10.2013 справу прийнято до провадження суддею Плієвою Н.Г. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.10.2013.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор у судовому засіданні 09.12.2013 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві (а.с. 3-7).

Позивач 03.09.2013 передав через канцелярію суду письмову думку по суті заявлених прокурором позовних вимог, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просив суд розглянути справу за відсутності представника позивача (а.с. 144).

Представник відповідача у судовому засіданні 09.12.2013 позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення, надав письмовий відзив на позов (а.с. 101-104).

Третя особа 11.07.2013 надала через канцелярію суду письмові пояснення у справі, в яких зазначила, що вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, також 05.08.2013 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності її представника (а.с. 47-48, 92).

Оскільки відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання представників учасників процесу - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. З урахуванням того, що явка представників позивача та третьої особи обов'язковою судом не визнавалась, суд вважає за можливе розглядати справу без участі їх представників.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, з'ясувавши всі обставини справи суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Севастопольською міською державною адміністрацією (уповноважений орган виконавчої влади) та товариством з обмеженою відповідальністю «Рибфлот» (землекористувач) на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №603-р від 22.12.1995 було укладено Договір на право тимчасового користування землею (далі - Договір), який зареєстрований в книзі записів на право тимчасового користування землею11.02.1999 №371 (а.с. 12-13).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору Севастопольська міська державна адміністрація надає, а землекористувач приймає у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,11 га, розташовану в районі східного берега бухти Стрілецької, згідно плану землекористування. Зазначена земельна ділянка надається на умовах тимчасового користування строком на 10 років для будівництва бази прибережного лову.

Відповідно до підпункту «д» п.3.2.2. Договору землекористувач зобов'язаний за місяць до закінчення строку землекористування вирішити у встановленому законом порядку питання про продовження строку тимчасового користування землею. У випадку не продовження строку - упродовж двох місяців після закінчення строку землекористування у безспірному порядку звільнити ділянку від усіх будівель і споруд та повернути її місту у встановленому законом порядку у стані, придатному для її подальшого використання у відповідності до генплану міста, а також сплатити до передачі ділянки податок за період фактичного землекористування.

У пункті 5.2. Договору вказано, що за спливом строку користування земельною ділянкою Договір може бути продовжено на наступний строк, якщо жодна із сторін не вимагає його розірвання.

Згідно умов Договору він набирає силу з моменту його реєстрації та дійсний на строк тимчасового користування землею.

Третьою особою (Державною інспекцією сільського господарства у м. Севастополі) на підставі вимоги Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері від 20.05.2013 №49-695 вих.-13 було проведено перевірку додержання відповідачем вимог земельного законодавства.

В ході проведеної перевірки встановлено, що строк дії Договору сплинув у 2009 році, проте відповідачем земельну ділянку не звільнено, також на момент перевірки будь-яких правовстановлюючих документів відповідачем надано не було, що підтверджується Актом перевірки від 23.05.2013 №41 (а.с. 23-37).

Прокурором у позовній заяві зазначено, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем за відсутності правовстановлюючих документів шляхом розташування на ній чотирьох тимчасових споруд - трьох металевих гаражів та одного навісу, а також капітальної споруди - комплексної службової будівлі з напівпідвалом, призначеної для тимчасового обслуговування маломірних суден перед виходом у море, а також зберігання промислового та суднового інвентарю, яка введена в експлуатацію за актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 06.06.2008 (а.с. 16-22).

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду із позовною заявою в інтересах держави про звільнення зайнятої земельної ділянки від усіх будівель та споруд та повернення її територіальній громаді в особі Севастопольської міської Ради.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до частини другої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 10 і пункту 21 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські Ради представляють загальні інтереси територіальних громад у межах повноважень, які надані Конституцією України.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Севастопольської міської Ради у частині земельних правовідносин входить розпорядження землями територіальної громади міста, у т.ч. і надання земельних ділянок у користування, власність, прийняття рішень про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

У зв'язку із цим, органом, який уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Севастопольська міська Рада.

Підставою представництва у суді інтересів держави стало те, що використання земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства України завдає істотної шкоди економічним інтересам держави у сфері раціонального використання земель.

Спір між сторонами виник щодо звільнення від споруд та повернення земельної ділянки, а тому підпадає під правове регулювання як загальних норм Цивільного кодексу України, так і спеціальних норм Земельного кодексу України, Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Відповідно до частини першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, у тому числі, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до змісту статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання підлягає виконанню у визначений ним строк.

З урахуванням викладеного суд вважає, що прокурор мав право звернутись до суду в інтересах позивача із зазначеним позовом, а спосіб захисту, обраний прокурором, відповідає діючому законодавству.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судом встановлено, що в провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/9593/13 за позовом ТОВ "Рибфлот" до Севастопольської міської Ради про встановлення повноважень та визнання дій протиправними.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2013 у вказаній справі та постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 Договір на право тимчасового користування землею, який зареєстрований в книзі записів на право тимчасового користування землею 11.02.1999 № 371 визнано припиненим у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено. Отже, факт припинення дії договору не підлягає доведенню у даній справі.

Після закінчення договору тимчасового користування, позивач має право тільки на загальних підставах отримати земельну ділянку у власність або оформити право користування нею на підставі договору оренди.

Відповідно до статей 116, 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальної власності, є сільські, селищні, міські Ради в межах повноважень, визначених законом.

Позивачем зазначено, що Севастопольською міською Радою рішення відносно передачі у власність або оренду відповідачу спірної земельної ділянки не приймалось, право на неї у встановленому законом порядку не зареєстровано.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

З урахуванням викладених обставин суд вважає, що незвільнення відповідачем земельної ділянки після припинення дії Договору слід кваліфікувати як самовільне зайняття земельної ділянки, що в свою чергу є підставою для застосування положень статті 212 Земельного кодексу України.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідачем у відзиві на позов зазначено, що ним вирішується питання погодження технічної документації із землеустрою у Севастопольській міській Раді з метою укладення договору оренди земельної ділянки.

Проте, станом на день розгляду цієї справи у суді договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем не укладено, правовстановлюючих документів відповідачем не отримано, тому суд не може прийняти до уваги ці доводи відповідача.

Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 N 4/254-35/572, у спорах у сфері земельних правовідносин обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у неї таких документів є самовільним зайняттям земельної ділянки. Відповідно до положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.

Аналогічне положення закріплено у пункті 3.1. Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

З урахуванням наведеного, оскільки спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради та не передана у користування відповідачу у встановленому законом порядку, суд вважає, що вона підлягає поверненню позивачу у стані, придатному для використання зі звільненням її від тимчасових будівель та споруд, наявність яких в ході розгляду справи представником відповідача не спростовувалась.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині звільнення земельної ділянки від капітальної споруди суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться капітальна споруда - пірс на палях із сталевих труб з верхньою метало-дерев'яною будовою, яка введена в експлуатацію за актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 06.06.2008. Згідно вказаного акту цей об'єкт є реконструкцією існуючого пірсу для маломірних суден та розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Рибацький причал, 11 (а.с. 16-22).

У матеріалах справи міститься свідоцтво про реєстрацію гідротехнічної споруди від 20.05.2010 №СР-106-4-10-10, в якому вказано, що відповідач є експлуатуючою організацією вказаної споруди (а.с. 183).

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не є власником вказаної капітальної споруди, а є лише експлуатуючою організацією. В ході користування земельною ділянкою відповідачем не було створено нового об'єкту будівництва, а було реконструйовано вже існуючий об'єкт. На думку суду, знесення капітальної споруди може порушити права та охоронювані законом інтереси власника цього об'єкту, тому, суд відмовляє в частині позовних вимог щодо звільнення земельної ділянки від капітальної споруди.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" (вул. Пролетарська, 33, м. Севастополь, 99058, ідентифікаційний код 13779427) звільнити земельну ділянку площею 0,11 га, розташовану на східному березі бухти Стрілецької (Рибацький причал, 11) від тимчасових будівель і споруд (металевих гаражів та навісу) та повернути її територіальній громаді в особі Севастопольської міської Ради (вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 24872845) за актом прийому-передачі у стані, придатному для її подальшого використання за призначенням.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" (вул. Пролетарська, 33, м. Севастополь, 99058, ідентифікаційний код 13779427) у доход Державного бюджету м. Севастополя (р/р 31215206783001, одержувач коштів - Державний бюджет м. Севастополя, код ЄДРПОУ 38022717, банк одержувача: ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, код бюджетної класифікації доходів 22030001 "Судовий збір (ДСА України, 050)") судовий збір у розмірі 573,50 грн (п'ятсот сімдесят три гривні 50 коп).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.12.2013.

Суддя підпис Н.Г. Плієва