Ухвала

від 17.12.2013 по справі 119/6838/13, 2/119/2570/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ (М. ФЕОДОСІЯ)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1502/13Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В. "17" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В. СуддівАвраміді Т.С. Приходченко А.П. При секретаріБогданович О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Опалювальна техніка 2000» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Опалювальна техніка 2000» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Опалювальна техніка 2000» про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 13140 грн. 55 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2012 року по день прийняття судом рішення, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, в сумі 13764,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 з 01 січня 2009 року працювала в ТОВ «Опалювальна техніка 2000» на посаді головного бухгалтера. 23 липня 2013 року вона була звільнена за власним бажанням на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, але при звільненні відповідач в повному обсязі не провів з нею розрахунок із заробітної плати.

Рішенням Феодосійського міського суду від 08 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. З ТОВ «Опалювальна техніка 2000» на користь позивача стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 13140,55 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 15753,60 грн., а всього 28894,15 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат .

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ТОВ «Опалювальна техніка 2000» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, також постановити ухвалу про скасування рішення місцевого суду та припинити провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги зведені до того, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт посилається на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки при ухваленні рішення про часткове задовлення позовних вимог суд стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15753,60 грн., тоді як позивачка просила стягнути 13764 грн.; також суд безпідставно збільшив кількість днів при обрахуванні такої заборгованості.

Крім того, апелянт зазначає, що на підставі ст. 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору в три місячний строк, тому, на думку апелянта, оскільки позивачкою не надано доказів поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, то вона втратила право заявляти таки вимоги.

Також апелянт звертає увагу на те, що, на його думку, судом безпідставно прийнята позовна заява ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки позивачкою не подавалася до суду заява про видачу судового наказу про стягнення з відповідача такої заборгованості.

Апелянт вважає, що провадження у справі необхідно припинити у зв'язку із спливом строку позовної давності.

Позивачка ОСОБА_6 подала заперечення на апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, відповідність його нормам трудового законодавства, просить апеляційну скаргу ТОВ «Опалювальна техніка 2000» відхилити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачки, її представника, представників відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу № 1 від 01 січня 2009 року ОСОБА_6 була прийнята на посаду головного бухгалтера ТОВ «Опалювальна техніка 2000» з окладом згідно штатного розпису (а.с.5).

Наказом від 23 липня 2012 року № 1 позивачку було звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 6).

З довідки АБ № 434998 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.19) слідує, що ТОВ «Опалювальна техніка 2000» має статус юридичної особи, його ідентифікаційний код 36014327, дата первинної реєстрації: 12.09.2008 року.

Згідно довідки № 4 від 30 вересня 2013 року, яка видана ТОВ «Опалювальна техніка 2000», позивач у період з січня 2011 року по липень 2012 року отримала заробітну плату у сумі 10521 грн., заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2011 року по 23.07.2012 року складає 7775,41 грн.(а.с.17-18). Наявність заборгованості у такій сумі не заперечувалося представниками відповідача в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

З відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДПС України про суми виплачених доходів від 19 серпня 2013 оку № 7433 вбачається, що ОСОБА_6 за період з 01.01.2010 року по 01.05.2010 року нараховувалася, але частково виплачувалася заробітна плата, невиплачена сума заробітної плати складає 5419,83 грн., загальна сума заборгованості за період з 01.01.2010 року по 23.07.2012 року складає 13140,55 грн. (5419,83+7775,41) (а.с.34). Доказів виплати вказаної суми відповідачем не представлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що нездійснення роботодавцем виплати належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 117 КЗпП України, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, незалежно від тривалості затримки розрахунку.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України у рішенні № 1-5/2012 від 22 лютого 2012 року зазначив, що положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку на весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

З матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами, що затримка розрахунку з ОСОБА_6 триває з 23.07.2012 року, на тепер не виплачена сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 13140,55 грн., отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про настання відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на свій розсуд, обирає способи захисту цивільного права. Так, вимоги ОСОБА_6 зведені до стягнення з відповідача заборгованості по заробітної платі, що виникла на час її звільнення, у сумі 13140,55 грн., та стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки по час винесення судом рішення.

Отже, доводи апелянта стосовно порушення судом норм статті 11 ЦПК України в частині збільшення періоду за який нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачки та розміру суми, яка стягнута з відповідача, колегією суддів не приймаються, оскільки вони спростовуються обставинами справи.

З позовної заяви ОСОБА_6 слідує, що вона просить стягнути з відповідача ТОВ «Опалювальна техніка 2000» заборгованість по заробітній платі в сумі 13140,55 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день прийняття судом рішення, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» - 1147,00 грн. Розрахунок належної до стягнення суми позивачкою не наведений, що також зазначено апелянтом у скарзі. Ухвалюючи рішення, місцевий суд не погодився з посиланням ОСОБА_6 на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з суми 1147,00 грн. і частково відмовив позивачці у задоволенні її вимог, оскільки позивачка була звільнена в 2012 році, коли мінімальний розмір заробітної плати складав 1094,00 грн. Отже, судом першої інстанції, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», починаючи з 23.07.2012 року по день винесення судом рішення (08.10.2013 року), проведений розрахунок середньої заробітної плати, що підлягає стягненню на користь позивачки за затримку відповідачем розрахунку при звільненні і визначений у сумі 15753,60 грн.

Посилання апелянта на те, що в позовній заяві ОСОБА_6 зазначає іншу суму - 13764,00 грн. і що, на його думку, є порушенням меж розгляду позовних вимог, не можуть бути прийняти до уваги колегією суддів, оскільки така сума визначена позивачкою на час звернення до суду із позовом, а не по час прийняття судом рішення по справі, як указано в позовній заяві.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апелянтом не спростована правильність розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_6, яка підлягає стягненню з відповідача за час затримки розрахунку при звільненні, ним не наданий інший розрахунок або будь-які інші докази на підтвердження своїх доводів.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта стосовно пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вони не засновані на нормах права.

Так, за змістом вимог ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_11 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці», у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Посилання апелянта на порушення місцевим судом норм процесуального права, а саме: прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_6 без її звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення заробітної плати, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Як слідує з матеріалів справи, між сторонами виник спір стосовно розміру заборгованості по заробітній платі та розрахунку середнього заробітку, який підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, що виключає звернення до суду із заявою про видачу судового наказу в порядку, передбаченому статтями 95-96 ЦПК України.

Не засновані на нормах права і доводи апелянта стосовно винесення ухвали про припинення провадження у справі у зв'язку із тим, що ОСОБА_6 пропущений строк позовної давності. Нормами ЦПК України не передбачена можливість припинення провадження у справі. Главою 6 ЦПК України визначені підстави для зупинення, закриття провадження або залишення заяви без розгляду, але вони не пов'язані із наслідками пропуску позовної давності.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Опалювальна техніка 2000» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 жовтня 2013 року відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 08 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко