Рішення

від 17.12.2013 по справі 910/21017/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/21017/13 17.12.13 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромета» до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельний імпортер» про                    стягнення 20  717, 88 грн. Суддя          Ломака В.С. Представники сторін: від позивача:     не з'явився; від відповідача: не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Євромета» (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельний імпортер» (далі – відповідач) про стягнення 20  717, 88 грн., в тому числі 18  270, 79 грн. основного боргу, 620, 01 грн. 3 % річних та 1 827, 08 грн. штрафу. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 1  720, 50 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21017/13 та призначено її до розгляду на 26.11.2013 р. 19.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі. Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 17.12.2013 р. Представники сторін в судове засідання 17.12.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66  69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»). Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України            № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. У судовому засіданні 17.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 16.01.2012 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 16/01ЄМ, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві товар в асортименті, в кількості та по ціні, що визначені умовами цього Договору, а покупець зобов'язався прийняти такий товар та оплатити в порядку у відповідності до Договору. Відповідно до п. 1.2. Договору предметом продажу є товари, визначені у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору. Згідно з п. 3.2. Договору асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару визначається сторонами у видатковій накладній на відповідну партію товару. Відповідно до п. 5.2. Договору остаточний розрахунок за отриманий товар покупець здійснює протягом 14 календарних днів, починаючи з дати отримання товару. Згідно з п. 5.7. Договору сторони домовились, що всі видаткові накладні (рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні), а також інші документи, складені сторонами під час дії цього Договору, стосуються виключно цього Договору і дійсні в межах цього Договору. Відповідно до п. 9.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р. Договір вважається автоматично пролонгований на кожен наступний календарний рік на таких же умовах, якщо до закінчення терміну дії цього Договору, жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про його припинення. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на підставі наступних видаткових накладних: № ЄМ-00017281 від          16.07.2012 р. на суму 20  072, 64 грн., № ЄМ-00017892 від 20.07.2012 р. на суму 4  165, 02 грн.,  № ЄМ-00017893 від 20.07.2012 р. на суму 5  553, 36 грн. Відповідні товари були отримані представником відповідача на підставі Довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 288 від 13.07.2012 р. Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, за одержаний товар відповідач розрахувався частково, сплативши 11  520, 43 грн. Враховуючи зазначене, у відповідача утворився борг перед позивачем за вказаними накладними в розмірі 18  270, 79 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав. Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. В той же час, при укладенні спірного Договору поставки  його сторони визначили, що розрахунок за отриманий товар покупець здійснює протягом 14 календарних днів, починаючи з дати отримання товару. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Оскільки відповідач прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу в розмірі 18  270, 79 грн. має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку. Що стосується позовних вимог про стягнення штрафу та відсотків річних, суд відзначає наступне. Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України). Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові               № 3-12г10 від 08.11.2010 р.). Пунктом 6.3. Договору його сторони визначили, що у випадку прострочення платежу більше, ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 30 % від загальної вартості неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) партії товару. Позивачем нараховано відповідачу 620, 01 грн. 3 % річних та 1 827, 08 грн. штрафу, розрахунок яких є вірним. Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже він має сплатити позивачу за період прострочення відповідних платежів відсотки річні як плату за користування чужими грошовими коштами, штраф, а також суму основного боргу. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1.          Позовні вимоги задовольнити. 2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український будівельний імпортер» (03055, місто Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, будинок 22; код ЄДРПОУ 35530787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євромета» (02660, місто Київ, Деснянський район, вулиця Магнітогорська, будинок 1; код ЄДРПОУ 36464155) 18 270 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят) грн. 79 коп. основного боргу, 1  827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 08 коп. штрафу, 620 (шістсот двадцять) грн.  01 коп. 3 % річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат зі сплати судового збору. 3.          Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 4.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 23.12.2013 р. Суддя                                                                                                              В.С. Ломака