Рішення

від 17.12.2013 по справі 910/21114/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21114/13 17.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелоді-Трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт»

про стягнення 13 280,05 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Самойленко А.О. за довіреністю № 14-11/01 від 14.11.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелоді-Трейд» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» (далі - відповідач) про стягнення 13 280,05 грн., в тому числі 10 000,01 грн. основного боргу, 2 707,38 грн. пені та 572,66 грн. 3 % річних. Також, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720,50 грн. покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21114/13, розгляд справи призначено на 26.11.2013 р.

22.11.2013 р. представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано відзив на позовну заяву, з доказами на підтвердження викладених в ньому обставин, з якого вбачається, що станом на день подачі позову до суду відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 10 000,01 грн., в зв'язку з чим, останній просить суд в цій частині припинити провадження у справі в порядку приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, щодо вимог про стягнення пені та 3 % річних, відповідач заперечує, посилаючись на те, що Договором укладеним між сторонами відповідальності у вигляді пені не передбачено, а підстави для стягнення 3 % річних відсутні, з огляду на те, що відповідачем не прострочено зобов'язання з оплати товару.

25.11.2013 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/21114/13 від 04.11.2013 р.

В судовому засіданні 26.11.2013 р. представником позивача позов підтримано в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позову заперечив, так, в судовому засіданні на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 17.12.2013 р.

06.12.2013 р. позивачем через відділ діловодства господарського суду міста Києва подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в частині стягнення основного боргу у розмірі 10 000,01 грн., відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача на його користь 2 707,38 грн. пені, 572,66 грн. 3 % річних та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.12.2013 р. проти задоволення позову заперечив.

Представник позивача в судове засідання призначене на 17.12.2013 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Разом з цим, судом прийнято подану позивачем заяву, справа розглядається в редакції означеної заяви.

При цьому, судом враховано, що позивач, заявою від 06.12.2013 р., фактично відмовився від позовних вимог в частині стягнення основного боргу, у зв'язку з чим, в цій частині, провадження у справі має бути припинено, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що заява позивача від 06.12.2013 р., якою він зменшив позовні вимоги, в тому числі виключивши з них основний борг, підписана уповноваженою особою, не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав не прийняти таку відмову.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

У судовому засіданні 17.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір постачання № 260413-1, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. п. 2.1., 2.2. Договору, він набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін; Договір є чинним до 31.12.2015 року включно, крім випадків його дострокового припинення розірвання), обумовлених Договором або чинним законодавством України. Якщо жодна із сторін Договору за 30 днів до закінчення строку дії цього Договору не повідомить іншу сторону письмово про його припинення, Договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.

У відповідності до п. 3.3. Договору, загальна вартість товару, який поставлено протягом терміну дії цього Договору, відповідно до його умов, визначається у видаткових накладних на товар, з урахуванням його кількості, вартості та асортименту.

Згідно з п. 5.3. Договору, покупець зобов'язується оплатити кожну окрему партію товару протягом 31 календарного дня з дати отримання товару, підтвердженням чого є підпис уповноважено покупцем особи (датою отримання товар вважається дата, зазначена у відповідній видатковій накладній), шляхом перерахування грошових коштів в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар за видатковою накладною № РН-0000028 від 26.04.2013 р. на суму 91 055,63 грн.

Слід зазначити, що наведена вище видаткова накладна не містить посилань на Договір постачання 260413-1 від 26.04.2013 р., однак судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання вказаного товару, не заперечує проти факту поставки товару саме на виконання умов Договору та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

Крім того, судом досліджено зміст податкової накладної № 30 від 26.04.2013 р., складеної на виконання зобов'язань за спірним Договором та встановлено, що в графі «Вид цивільно-правового договору» зазначено «Договір поставки від 26.04.2013 р. № 260413-1».

Для оплати визначеного в видатковій накладній товару позивачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000030 від 26.04.2013 р.

Також, позивачем додано до матеріалів справи Довіреність на отримання матеріальних цінностей № 2604-10 від 26.04.2013 р.

Відповідач за вказані поставки розрахувався у розмірі 91 055,63 грн., зокрема сплативши: 11.07.2013 р. - 7 245,00 грн., 17.07.2013 р. - 3 810,62 грн., 18.07.2013 р. - 5 000,00 грн., 19.07.2013 р. - 5 000,00 грн., 22.07.2013 р. - 5 000,00 грн., 23.07.2013 р. - 5 000,00 грн., 24.07.2013 р. - 5 000,00 грн., 26.07.2013 р. - 5 000,00 грн., 30.07.2013 р. - 5 000,00 грн., 31.07.2013 р. - 5 000,00 грн., 05.08.2013 р. - 5 000,00 грн., 08.08.2013 р. - 5 000,00 грн., 12.08.2013 р. - 5 000,00 грн., 13.08.2013 р. - 5 000,00 грн., 14.08.2013 р. - 5 000,00 грн., 21.08.2013 р. - 5 000,00 грн., 27.08.2013 р. - 5 000,00 грн., 02.09.2013 р. - 5 000,01 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

У зв'язку з вищевказаним, на момент подачі даного позову до суду у відповідача взагалі не існувало основного боргу, тобто, станом на момент розгляду даної справи відповідачем повністю сплачено основну заборгованість за спірним Договором.

Проте, в зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язань за спірним Договором, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з вимогами про стягнення пені та 3 % річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до 5.3. Договору, покупець зобов'язується оплатити кожну окрему партію товару протягом 31 календарного дня з дати отримання товару, підтвердженням чого є підпис уповноважено покупцем особи (датою отримання товар вважається дата, зазначена у відповідній видатковій накладній), шляхом перерахування грошових коштів в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як зазначалось вище, ще до порушення провадження у справі, шляхом сплати відповідачем основної заборгованості, останній виконав свої зобов'язання за спірним договором, що зумовило відмову позивача від позову в частині основної заборгованості.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення пені та 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до 9.3. Договору, у разі затримки оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період виникнення заборгованості за кожен день прострочення.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 2 383,30 грн. та 3 % річних у розмірі 504,04 грн. розрахунок яких є невірним, з огляду на помилкове визначення позивачем дати з якої починається прострочення виконання зобов'язання, та помилкове зазначення в періодах нарахування дат, в які відповідачем здійснювались часткові оплати.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом, розмір пені має становити 2 265,08 грн., а розмір 3 % річних - 479,61 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань у визначений Договором строк, а отже, позовні вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних підлягають задоволенню частково.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, про необґрунтованість нарахування пені та 3 % річних, судом до уваги не приймаються, оскільки відповідачем прострочено виконання взятого на себе зобов'язання щодо оплати вартості поставлено товару за спірним договором, при цьому, спірним Договором передбачено нарахування пені у випадку прострочення оплати та приписами ст. 625 ГПК України передбачено право нарахування 3 % річних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, в частині позовних вимог, провадження з розгляду яких судом припиняється у відповідності до приписів п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача, з огляду на наступне.

Статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору, крім того, відмову позивача від позову в частині стягнення основного боргу зумовлено виконанням відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого позивачем товару до порушення провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження в частині стягнення 10 000 (десять тисяч) грн. 01 коп. основного боргу припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «Нова Лайт» (02660, м. Київ, Дніпровський район, проспект Визволителів, будинок 6, квартира 1, код ЄДРПОУ 37035128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелоді-Трейд» (73000, Херсонська обл., місто Херсон, Комсомольський район, вулиця Робоча, будинок 64, код ЄДРПОУ 38270282) 2 265 (дві тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 08 коп. пені, 479 (чотириста сімдесят дев'ять) грн. 61 коп. 3 % річних та 355 (триста п'ятдесят п'ять) грн. 59 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака