Рішення

від 19.12.2013 по справі 910/23794/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23794/13 19.12.13

За позовом Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук

України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ПС-Україна»

Про стягнення 35 088,32 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Тодорович В.П. - по дов. № К-48-67/1538 від 25.0.2013

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПС-Україна» про стягнення 35 088,32 грн., з яких: 33 763,19 грн. основного боргу по орендній платі та комунальним послугам, 1078,38 грн. пені, 246,75 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України № 30-А від 01.01.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2013 порушено провадження у справі № 910/23794/13 та призначено справу до розгляду на 19.12.2013.

Позивач в судовому засіданні 19.12.2013 позовні вимоги підтримав.

Відповідач в засідання суду 19.12.2013 не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, не виконав вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 10.12.2013.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 10.12.2013 було надіслано відповідачу у рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресами, що зазначені в позовній заяві, а саме: м. Київ, вул. Боженко, 15, корпус 7, кім. 408-410 та м. Київ, вул. Новопирогівська, 50, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 18.12.2013 є місцезнаходженням відповідача.

На адресу суду повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 16.12.2013 за адресою: вул. Боженко, 15, корпус 7, кім. 408-410.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 19.12.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.01.2012 між Інститутом електрозварювання ім. Є.О.Патона» Національної академії наук України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПС-Україна (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАН України № 30-А (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно, що знаходиться на балансі ІЕЗ ім. Є.О. Патона, що розміщено за адресою: вул. Боженка, 15, корпус 7, поверх 4, кімнати 408, 409, 410 загальною площею 114,0 кв. м., приведеною площею 173,28 кв. м., вартість приміщення становить за експертною оцінкою станом на 30.11.2011 - 776 934, 00 грн., 1 кв. м. - 6 815,21 грн.

Майно передається в оренду під офіс (п. 1.2. договору).

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг оренди та комунальних послуг у період з 01.06.2013 по 31.10.2013, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 33 763,19 грн. основного боргу 246,75 грн. 3% річних та пеня в сумі 1078,38 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Згідно з п. 2.1. договору майно передається орендодавцем орендарю за актом приймання-передачі. Право користування та зобов'язання за цим договором з»являються у орендаря з дати підписання сторонами цього договору та акту приймання - передачі майна.

Відповідно до п. 4.1.1. договору орендодавець зобов'язався передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передачі.

Факт передачі орендодавцем та відповідно прийняття орендарем майна підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 01.01.2012.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 7.1. договору цей договір набуває чинності з дня підписання акту приймання - передачі і діє до 31.12.2012 включно.

Додатковою угодою № 1 від 13.12.2012 термін дії договору було продовжено до 31.12.2013 включно.

Згідно акту від 30.06.2013 орендар звільнив, а орендодавець прийняв приміщення площею 76,7 кв. м., кімнати № 408, № 409.

01.07.2013 укладено додаткову угоду № 3, згідно якої сторони дійшли згоди, що з 01.07.2013 орендар займає площу 37,3 кв. м., приведена площа 56,7 кв. м.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно п. 3.1 договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 24.04.2013, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 01.10.1995 та № 961 від 14.09.2011 або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) -листопад 2011 року при 18% орендній ставці, разом з ПДВ становить 13 985, 06 грн.

Крім орендної плати орендар сплачує орендодавцю по розрахункам орендодавця:

- відшкодування комунальних платежів (додаток № 1);

- відшкодування податку на землю (додаток № 2);

- відшкодування послуг за обслуговування ліфтів (додаток № 3).

Відповідно до п. 3.2. договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 24.04.2013, нарахування орендарю орендної плати, відшкодування комунальних платежів, плати податку на землю, послуги за обслуговування ліфтів здійснюється щомісячно станом на перше число, наступного за звітним.

Відповідно до п. 3.3. договору зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечується у вигляді авансу в розмірі не меншому, ніж орендна плата за перший (базовий) місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди (грудень 2012).

Орендар сплачує авансом за два місяці вперед орендну плату та інші платежі згідно з п. 3.2, а надалі за кожний місяць - до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно одержаних рахунків.

Згідно з п. 3.4. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 4.2.2. договору орендар зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати платежі за цим договором.

Всупереч вищеназваному договірному зобов'язанню відповідач не виконав своїх обов'язків в частинні внесення орендної плати та плати за комунальні послуги в повному обсязі за період з червня по жовтень 2013 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача становить 33 763,19 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 33 763,19 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом п. 3.6. договору передбачено, що сума орендної плати та відшкодування комунальних платежів, плати податку на землю, послуги за обслуговування ліфтів перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується в установленому законом порядку з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати платежів за договором.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Враховуючи, що в силу умов п. 3.3. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі щомісяця до 20 числа наступного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 3.6. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 1 078,38 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1 078,38 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних в розмірі 246,75 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 246,75 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПС-Україна» (м. Київ, вул. Новопирогівська, 50, код ЄДРПОУ 37724790) на користь Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук (м. Київ, вул. Боженко, 11, код ЄДРПОУ 05416923) 33 763 (тридцять три тисячі сімсот шістдесят три) грн. 19 коп. основного боргу, 1 078 (одну тисячу сімдесят вісім) грн. 38 коп. пені, 246 (двісті сорок шість) грн. 75 коп. - 3% річних, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 23.12.2013.

СуддяВ.В. Сівакова