Рішення

від 16.12.2013 по справі 902/1210/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 грудня 2013 р. Справа № 902/1210/13

Провадження № 6/902/85/13

за позовом: Фермерського господарства "Вищеольчедаївське"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЛІ"

Про зобовязання повернення зі зберігання майна на суму 1023699,77 грн

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Онлі"

до Фермерського господарства "Вищеольчедаївське"

Про визнання договору недійсним.

Господарський суд Вінницької області у складі

Головуючого судді Говор Н.Д.

Суддів Банасько О.О., Тварковського А.А.

представники :

позивача : ОСОБА_1- адвокат

відповідача : Гребенюк В.О. за дорученням від 22.10.2013 р.

ВСТАНОВИВ :

Фермерське господарство "Вищеольчедаївське" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЛІ" про повернення Фермерському господарству "Вищеольчедаївське" нафтопродуктів згідно договору зберігання № 1 від 16.01.2013 р., а саме: дизельне паливо "EN 590" в кількості 103448 літрів вартістю 887879,97 грн. та бензин А-80 в кількості 15793 літри вартістю 135819,80 грн.

Позов мотивований тим, що 10.01.2013р. між ФГ "Вищеольчедаївське" та ТОВ "ОНЛІ" було укладено договір поставки нафтопродуктів №1, відповідно до якого продавець (ТОВ "Онлі") зобов'язався поставити покупцю (ФГ "Вищеольчедаївське") нафтопродукти в асортименті, а саме: дизельне паливо "EN 590" в кількості 300 000 літрів вартістю 8,58 грн. за 1 літр та бензин А-80 в кількості 20 000 літрів вартістю 8,60 грн. за 1 літр, а покупець зобов'язався прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість на умовах даного договору.

На виконання умов даного договору, ФГ "Вищеольчедаївське" перерахувало на рахунок ТОВ "ОНЛІ", згідно платіжного доручення від 11.01.2013р. № 862 кошти в сумі 2 746 000,00 гривень за вищевказані нафтопродукти.

16.01.2013р. між ФГ "Вищеольчедаївське" (Поклажодавець) та ТОВ "ОНЛІ" (Зберігач) було укладено договір зберігання № 1 згідно п. 1.1 якого, Зберігач зобов'язується зберігати дизпаливо ЕН 590 та бензин А-80 (товар), далі - Майно і повернути його на умовах даного договору.

Згідно п.1.2. Договору зберігання, Майно вважалося переданим на зберігання з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Майна, що і було 16.01.2013 року зроблено сторонами договору та необхідний Акт підписано та засвідчено факт приймання-передачі Майна на зберігання: дизпалива "ЕН 590" в кількості 300 000 (триста тисяч) літрів по ціні 8,58 грн. за 1 (один) літр та бензину А-80 в кількості 20 000 (двадцять тисяч) літрів по ціні 8,60 грн. за 1 (один) літр.

Позивач стверджує, що в період з 29.01.2013 року по 02.07.2013 року відповідачем було поставлено та повернуто зі зберігання на умовах СРТ в редакції "Інкотермс-2000" ФГ "Вищеольчедаївське" (Поклажодавцю) частину Майна прийнятого на зберігання, а саме: дизельне паливо ЕН 590 в кількості 196 512 літрів та бензин А-80 в кількості 4207 літрів.

Також зазначає, що залишкова вартість Майна, яка перебуває на зберіганні ТОВ "ОНЛІ", після останньої поставки (повернення зі зберігання), що було здійснено 02.07.2013 року, станом на 24.07.2013 року (дата пред'явлення претензії) та на даний час становить 1 023 699,77 гривень: дизельного палива ЕN 590 в кількості 103 448 літрів вартістю 887 879,97 гривень, бензину А-80 в кількості 15 793 літри вартістю 135 819,80 гривень.

05.11.2013р. позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить ТОВ "ОНЛІ" передати ФГ "Вищеольчедаївське" нафтопродукти згідно договору зберігання № 1 від 16.01.2013 р., а саме: дизельне паливо "EN 590" в кількості 111901 літру вартістю 960110,58 грн. та бензин А-80 в кількості 20000 літрів вартістю 172000 грн.

Дана заява судом розцінюється як заява про збільшення позовних вимог та приймається судом на підставі ст. 22 ГПК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 23.10.2013 р. та його представник у судовому засіданні проти позову заперечив з тих підстав, що договір зберігання № 1 від 16 січня 2013 року, на який посила ється позивач, є фіктивним, оскільки фактичної передачі нафтопродуктів не відбулося; умови спірного договору, документи та дії, вчинені сторонами, свідчать проте, що останні не мали на меті виникнення певних юридичних наслідків, хоча зовні виражали таку волю; будь - яких інших дій на його виконання сторонами вчинено не було (п.п. 3.1; 4.4.1. Договору); обидві сторони правочину не намагались досягти правового результату.

На підтвердження фіктивності договору зберігання наводить той факт, що фактичне виконання умов останнього ґрунтується лише на первинному документі: акті прийому - передачі від 16 січня 2013 року. Разом з тим, вказаний акт не відповідає вимогам чинного законодавства та не містить всіх передбачених законом реквізитів, а тому не може бути прийнятий в розумінні ст.ст. 32, 34 ГПК України в якості допустимого доказу.

Виникнення договірних відносин поставлено сторонами договору зберігання у залежність від факту передачі нафтопродуктів зберігачу на зберігання, тобто обов'язок зберігати Товар виникає у відповідача після її реальної передачі останньому. Укладаючи вказаний договір сторони погодили, що перелік майна, яке передається на зберігання за ним, його кількість, вартість та вид визначається сторонами в акті прийому - передачі (п.1.2; 2. 1. Договору). Отже, сторони обумовили, що фактом який має свідчити про реальність вчинення господарської операції з передачі майна на зберігання є акт прийому - передачі.

Отже, будь - які документи (у т.ч. договори, акти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відпові дні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тому, відсутність зазначених вище документів та невідповідність вимогам закону наявному в матеріалах справи акту прийому - передачі від 16 січня 2013 року, достеменно підтверджує фіктивність договору зберігання, що свідчить про те, що вказані нафтопродукти позивачем на зберігання не передавались.

24.10.2013 р. відповідач подав через канцелярію суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору зберігання № 1 від 16.01.2013 р.

Відповідно до ст. 60 ГПК України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Судом встановлено, що зустрічний позов поданий відповідачем до початку судового розгляду справи по суті, та зустрічний позов взаємно пов'язаний із первісним, поданий за загальними правилами подання позовів.

Ухвалою від 24.10.2013р. зустрічний позов прийнято до провадження.

Зустрічний позов мотивований тим, що згідно ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

На думку позивача за зустрічним позовом, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний та при його вчинені сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені самим правочином.

Зазначає, що в даному випадку договір зберігання є фіктивним, оскільки фактичної передачі нафтопродуктів не відбулося; умови спірного договору, документи та дії вчинені сторонами свідчать про те, що останні не мали на меті виникнення певних юридичних наслідків, хоча зовні виражали таку волю; будь - яких інших дій на його виконання сторонами вчинено не було (п.п. 3.1.; 4.4.1. Договору); обидві сторони правочину не намагались досягти правового результату.

На підтвердження фіктивності договору зберігання свідчить той факт, що фак тичне виконання умов останнього ґрунтується лише на первинному документі: акті прийому - передачі від 16 січня 2013 року. Разом з тим, вказаний акт не відповідає вимогам чинного законодавства та не містить всіх передбачених законом реквізитів, а тому не може бути прийнятий в розумінні ст.ст. 32, 34 ГПК України в якості допустимого доказу.

На підтвердження відсутності фактичного здійснення господарської операції (передачі Товару) та фіктивності вказаного правочину свідчить не складання сторо нами договору передбачених законодавством документів, зокрема переліку показників якості (додаток № 1 до Інструкції з якості); акта приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5- НП (додаток 1 до Інструкції з приймання).

Отже, на думку відповідача, відсутність зазначених вище документів та невідповідність вимогам закону наявного в матеріалах справи акту прийому - передачі від 16 січня 2013 року, достеменно підтверджує фіктивність спірного договору зберігання.

Позивач у заяві від 16.12.2013 р. проти зустрічної позовної заяви заперечив з тих підстав, що між позивачем та відповідачем не один рік склалися господарські договірні відносини по поставці пального з одночасним додатковим застосуванням (укладенням) договору зберігання, так як не позивач мав на меті додатково зафіксувати ціну 1 літра пального, а навпаки договір зберігання мав реальні наслідки так як у відповідача при продажу палива, як було в даному випадку на 2746000,00 грн. виникав величезний податковий кредит, який потрібно було належним чином зафіксувати та сплатити в визначений строк, а повернення палива чи його поставка частинами дозволяла уникати такого оподаткування та декларувати доходи іншим чином.

На думку позивача, ознак фіктивності як договір поставки так і договір зберігання не мають, оскільки сторони в силу ст.234 ЦК України вчинили дії, а саме: по договору поставки здійснили оплату і у взаємозв'яку з договором зберігання підписали двосторонній акт прийому передачі, який не має вимог щодо форми, а тому і укладений був в довільній формі.

Крім того, господарські правовідносини між позивачем та відповідачем позивач вважає договірними з врахуванням обох вище вказаних договорів, не дивлячись, що в усіх видаткових накладних вказувався лише рахунок-фактура, який не деталізує чітко прив'язку ні до одного ні до іншого договору.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до висновку про відмову у первісному позові та про задоволення зустрічного з таких підстав.

Спірні відносини , що є предметом судового розгляду з первісної позовної заяви , виникли з договору зберігання і регулюються положеннями гл. 66 ЦК України , зокрема ч.1 ст. 936 ЦК України , згідно з якою за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) , і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Спірні відносини , що є предметом судового розгляду із зустрічної позовної заяви, виникли на підставі ст. 215 ЦК України , якою встановлено право заінтересованої особи, яка заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом, звернутись до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Вказані позови взаємно пов'язані між собою, оскільки задоволення зустрічного позову повністю виключатиме задоволення первісного позову.

Судом встановлені такі фактичні обставини.

10.01.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОНЛІ" (в договорі "Продавець") та Фермерське господарство "Вищеольчедаївське" (в договорі "Покупець") уклали договір поставки нафтопродуктів №1 (далі Договір1).

Відповідно до п. 1.1 Договору 1 Продавець зобов'язується поставити Покупцю нафтопродукти в асортименті, а саме: - Дизельне паливо EN 590, бензин А-80 в подальшому іменовані Товар, а Покупець зобов'язується прийняти Товар від Постачальника та оплатити його вартість на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору 1 кількість Дизельне паливо ЕN 590 (об'єм товарної партії) становить 300000 літрів, бензину А-80 (об'єм товарної партії ) - становить 20000 літрів. Одиницею виміру кількості Товару сторони визначили літри.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 Договору 1 ціна за 1 (одну) л Дизельного палива ЕN 590 складає 8,58 грн. Ціна за 1 (одну ) л бензину А-80 складає 8.60 грн. Ціна включає податки, збори й інші обов'язкові платежі до бюджетів, передбачені чинним законодавством України, а також вартість транспортних перевезень при умові, що товар поставляється транспортом Продавця. Загальна сума Договору складає 2746000.00 грн.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору 1 після погодження Сторонами асортименту, кількості та ціни Товару (товарної партії) шляхом підписання даного Договору, Покупець надає заявку на отримання партії (партій) товару, шляхом факсимільного зв'язку, а Продавець зобов'язаний поставити Товар. Датою поставки Товару є дата отримання, зазначена Покупцем в ТТН (товарно-транспортній накладній) або у видатковій накладній (у випадку, якщо товар поставляється транспортом Покупця).

Відповідно до п. 4.1 Договору 1 розрахунки між сторонами здійснюються в українській національній валюті - гривнях, на умовах 100% передоплати, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця.

Відповідно до п. 5.1 Договору 1 Товар вважається власністю Покупця з моменту зазначення підпису в ТТН (в товарно-транспортній накладній) або у видатковій накладній, відповідно, всі зобов'язання Покупця по даному Договору набирають чинності з моменту зазначення підпису в ТТН (в товарно-транспортній накладній) або у видатковій накладній.

16.01.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОНЛІ" (в договорі "Зберігач") та Фермерське господарство "Вищеольчедаївське" (в договорі "Поклажодавець") уклали договір зберігання № 1 (далі Договір 2).

Відповідно до п. 1.1 Договору 2 Зберігач зобов'язується зберігати дизпаливо ЕN 590, та бензин А 80 - (товар) і в подальшому іменовані - Майно, передане йому Поклажодавцем, і повернути це Майно в цілості на умовах, визначених даним Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору 2 майно вважається переданим на зберігання з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Майна. При цьому, право власності на Майно до Зберігача не переходить.

Відповідно до п. 3.1 Договору 2 поставка Майна на зберігання здійснюється товарними партіями залізничним або автомобільним транспортом на умовах СРТ - перевезення оплачене до пункту призначення (в редакції Інкотермс-2000). При цьому, у випадку поставки Майна залізничним транспортом, пункт призначення - залізнична станція, вказана Зберігачем, а у випадку поставки Майна автомобільним транспортом термінали місця зберігання. Поставка Майна на зберігання може здійснюватися на інших умовах, додатково погоджених Сторонами.

Відповідно до п. 4.2 Договору 2 Поклажодавець зобов'язується передати Майно Зберігачу на зберігання та надати всі супровідні документи, в тому числі, документи, що підтверджують якість Майна.

10 січня 2013 р. відповідач виставив позивачу Рахунок-фактуру № НН-003 на суму 2 746 000 грн.

Позивач згідно платіжного доручення № 862 від 11.01.2013р. перерахував відповідачу кошти в сумі 2746000 грн. за дизпаливо та бензин згідно рахунку № НН-003 від 10.01.2013 р.

В період з 29.01.2013 року по 02.07.2013 року відповідачем було передано ФГ "Вищеольчедаївське" частину майна, а саме: дизельне паливо ЕN 590 в кількості 196 512 літрів та бензин А-80 в кількості 4207 літрів на суму 1725859,58 грн. Вказані обставини підтверджуються видатковими та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, а саме: № НН-1000019 від 29.01.2013р. на суму 236653,56 грн., № НН-1000020 від 29.01.2013р. на суму 254165,34 грн., № НН-1000021 від 30.01.2013р. на суму 254165,34 грн., № НН-1000023 від 31.01.2013р. на суму 254165,34 грн., № НН-1000027 від 05.02.2013р. на суму 61389.90 грн., № НН-1000030 від 06.02.2013р. на суму 254165,34 грн., № НН-1000033 від 07.02.2013р. на суму 254165,34 грн., № НН-1000048 від 21.02.2013р. на суму 36390,55 грн., № НН-1000049 від 21.02.2013р. на суму 61389,90 грн., № НН-1000092 від 10.04.2013р. на суму 97485,96 грн., № НН-1000099 від 13.04.2013р. на суму 97485,96 грн., № НН-1000177 від 02.07.2013р. на суму 97494,54 грн. У всіх видаткових накладних зазначено рахунок-фактуру № НН-003 від 10 січня 2013 р.

За твердженням позивача, вказані нафтопродукти одержані ним від відповідача на виконання Договору зберігання №1 від 16.01.2013р.

За твердженням відповідача , вказані нафтопродукти передані ним позивачу на виконання Договору поставки № 1 від 10.01.2013 р.

На доказ передання нафтопродуктів на зберігання позивач посилається на акт прийому-передачі від 16.01.2013р.

Оцінивши подані сторонами докази та обставини справи , суд дійшов висновку про фіктивність укладеного договору зберігання з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

Як вже було зазначено вище, умовами договору зберігання визначено, що майно вважається переданим на зберігання з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі Майна. При цьому, право власності на Майно до Зберігача не переходить.

Також визначено, що поставка Майна на зберігання здійснюється товарними партіями залізничним або автомобільним транспортом на умовах СРТ - перевезення оплачене до пункту призначення (в редакції Інкотермс-2000). При цьому, у випадку поставки Майна залізничним транспортом, пункт призначення - залізнична станція, вказана Зберігачем, а у випадку поставки Майна автомобільним транспортом термінали місця зберігання. Поставка Майна на зберігання може здійснюватися на інших умовах, додатково погоджених Сторонами.

Відповідно до п. 4.2 Договору Поклажодавець зобов'язується передати Майно Зберігачу на зберігання та надати всі супровідні документи, в тому числі, документи, що підтверджують якість Майна.

Судом встановлено, що у сторін відсутні будь-які документи, які б свідчили про поставку нафтопродуктів на зберігання залізничним , або автомобільним транспортом, та про оплату перевезення до місця зберігання , або докази погодження іншого способу доставки до місця зберігання. Також відсутні супровідні документи переданого на зберігання майна, в т. ч. документи що підтверджують його якість.

Оцінивши Акт прийому-передачі до договору відповідального зберігання №1 від 16.01.2013р. суд дійшов висновку, що він не відображає дійсної господарської операції з передачі майна, а вчинений сторонами лише для виду, з огляду на таке.

Спірний договір зберігання є реаль ним, так як виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі нафтопродуктів зберігачу на зберігання, тобто обов'язок зберігати Майно виникає у відповідача після його реальної передачі останньому. Укла даючи вказаний договір сторони погодили, що перелік майна, яке передається на збе рігання за ним, його кількість, вартість та вид визначається сторонами в акті прийому - передачі (п.1.2; 2. 1. Договору). Отже, сторони обумовили, що фактом який має свід чити про реальність вчинення господарської операції з передачі майна на зберігання є акт прийому - передачі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звіт ність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі еко номічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господар ську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.і і 2 ст. 9 Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення госпо дарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення гос подарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для кон тролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи мо жуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської опера ції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу іден тифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами ст. 4 цього Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Отже, будь - які документи (у т.ч. договори, акти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавст вом.

Пунктами 2.1., 2.2., 2.4 - 2.7., 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.195 року № 88 (в редакції 2010 року чинної на момент укладення договору збері гання) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Для контролю та впорядкування обробки інформа ції на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі пер винні документи). Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: на йменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва докуме нта (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця ви міру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прі звища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її офо рмлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифіку вати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного ре єстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що за свідчує особу-одержувача тощо.

Вказаним вимогам Акт прийому - передачі до договору відповідального зберігання №1 від 16 січня 2013 р. не відповідає.

Крім того, вказані правовідносини, зокрема щодо контролювання якості нафтопродуктів, порядок їх приймання, зберігання тощо, регулюються спеціальними нормами права та мали б бути оформлені типовими формами документів, які передбачені чинним законодавством.

Згідно розділу 1 Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України N 271/121, 04.06.2007, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України (надалі - Інструкція з якості) визначає, що інструкція встановлює єдиний порядок організації та проведення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти (далі - нафта) та нафтопродуктів під час їх приймання , зберігання, транспортування та відпуску. Дія Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкції) поширюється на всі групи, класи, типи і види нафти та типи, марки і види нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (далі - підприємства), які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуск нафти і нафтопродуктів, а також органів виконавчої влади.

Розділ 1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, N 71/578/155, 20.05.2008, затвердженої Наказом Міністерство палива та енергетики України (надалі - Інструкція з приймання) передбачає, що дана інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, групи і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

На підтвердження відсутності фактичного здійснення господарської операції (передачі Товару) та фіктивності вказаного правочину свідчить не складання сторонами договору передбачених законодавством документів, зокрема переліку показників і (додаток № 1 до Інструкції з якості); акта приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5- НП (додаток 1 до Інструкції з приймання).

Будь-яких доказів того, що операції із передачі, прийняття на зберігання або видачі із зберігання нафтопродуктів відображена у бухгалтерському та податковому обліку сторін суду не надано.

Твердження позивача про те, що він передав відповідачу на зберігання майно, придбане у відповідача за Договором №1 поставки нафтопродуктів від 10.01.2013 р., спростовується умовами цього ж договору, відповідно до яких датою поставки є дата отримання, зазначена покупцем у ТТН або видатковій накладній ( п.3.2 Договору); Товар вважається власністю Покупця з моменту зазначення підпису в ТТН (в товарно-транспортній накладній) або у видатковій накладній, відповідно, всі зобов'язання Покупця по даному Договору набирають чинності з моменту зазначення підпису в ТТН (в товарно-транспортній накладній) або у видатковій накладній ( п. 5.1 Договору).

Отже , враховуючи, що позивач отримав від відповідача нафтопродукти згідно видаткових накладних у період з 29.01.2013 року по 02.07.2013, він не міг їх передати на зберігання відповідачу в момент підписання Акта прийому- передачі 16.01.2013 р.

Таким чином відсутні докази , які б стверджували , що сторони при укладанні договору мали цілі реально передати на зберігання майно - нафтопродукти у кількості та асортименті, передбачених умовами договору купівлі -продажу.

Навпаки, сторони заздалегідь знали, що реальної передачі нафтопродуктів на зберігання від позивача до відповідача, зокрема поставки товарними партіями залізничним або автомобільним транспортом на умовах СРТ , передачі всіх супровідних документів , в тому числі, документів, що підтверджують якість майна, як це передбачено умовами договору зберігання, відбуватись не буде, і правочин не буде виконаний.

Це стверджується також і поясненнями самого позивача щодо цілі укладання такого договору - уникання податкового кредиту із одноразово перерахованої значної суми грошових коштів за договором поставки.

Отже, сторони договору знали заздалегідь, що він виконаний не буде, так як при його вчине ні мали інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Дії сторін не були направлені на реальне настання правових наслідків у вигляді виникнення зобов'язання з передачі майна на зберігання позивачем , та прийняття його на зберігання відповідачем, що підтверджується матеріалами справи, з чого слідує, що обидві сторони правочину не намагались досягти правового результа ту.

За таких обставин суд дійшов висновку, що Договір зберігання №1 від 16.01.2013р. не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, вказаних в ч. 5 ст. 203 ЦК України , оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Також внутрішня воля сторін ( яка не спрямована на виникнення цивільних прав і обов'язків відносно зберігання) не відповідає її зовнішньому прояву (оформлення договору зберігання), а тому зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЛІ" до Фермерського господарства "Вищеольчедаївське" про визнання недійсним договору зберігання № 1 від 16.01.2013 р. підлягає задоволенню.

Оскільки позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту порушеного права договором зберігання № 1 від 16.01.2013 р., то визнання вказаного договору недійсним виключає можливість задоволення позову з даної підстави .

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 47, 49, 69, 82- 85, 115,116 ГПК України,-

ВИРІШИВ :

В позові Фермерського господарства "Вищеольчедаївське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНЛІ" про зобовязання повернення зі зберігання майна на суму 1 023 699,77 грн. відмовити.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Онлі" до Фермерського господарства "Вищеольчедаївське" задовольнити.

Визнати недійсним договір зберігання № 1 від 16 січня 2013 р. , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю " Онлі " та Фермерським господарством "Вищеольчедаївське".

Стягнути з Фермерського господарства "Вищеольчедаївське" ( 23441 селище Малий Обухів, Мурованокуриловецького району, Вінницької області вул. Комсомольська 7-А , код ЄДРПОУ 35087682) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Онлі" ( 21000 м. Вінниця , проспект Юності ,18, кім. 505, код ЄДРПОУ 36995507 ) 1147 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23 грудня 2013 р.

Головуючий суддя Говор Н.Д.

Судді Банасько О.О.

Тварковський А.А.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу ФГ " Вищеольчедаївське " (вул. Комсомольська, 7 А, с. Малий Обухів, Мурованокуриловецький район, Вінницька область, 23441)

3 - відповідачу ТОВ " Онлі " (просп. Юності, 18, кімн. 505, м. Вінниця, 21000)