Ухвала

від 17.12.2013 по справі 825/3294/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3294/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Тихоненко О.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Калачі» до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «Калачі» звернулося у суд із позовом до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.08.2013 року №0000812200, №0000822200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановленого відповідачем порушення податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ФОП ОСОБА_2

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.10.2012 року по 30.11.2012 року та податку на прибуток за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт від 17.07.2013 року №26/22/32404401 та виявлено порушення ст. ст. 185, 188, п. п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в розмірі 2733,00 грн., в т.ч. за жовтень 2012 року - 1433,00 грн., за листопад 2012 року - 1300,00 грн.; п. п. 44.1, 44.6 ст. 44, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 13667,00 грн. за ІV квартал 2012 року.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.08.2013 року №0000812200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 4305,11 грн., в тому числі 2870,07 грн. - за основним платежем, 1435,04 грн. - за штрафними санкціями, №0000822200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 4099,50 грн., в тому числі 2733,00 грн. - за основним платежем, 1366,50 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім товарів від фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за договором, який, на переконання податкової інспекції, не створює юридичних наслідків, ним обумовлених.

Зазначені твердження контролюючого органу ґрунтуються на висновках, викладених в акті від 10.01.2013 року №45/17/НОМЕР_1, складеному працівниками Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо правильності визначення податкових зобов'язань за жовтень та листопад 2012 року. Зі змісту вказаного акту слідує, що контролюючим суб'єктом встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_2 об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) з контрагентами-покупцями/постачальниками у жовтні та листопаді 2012 року. При цьому, податковий орган посилається на нікчемність вчинених зазначеною особою правочинів за період, що перевірявся.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між позивачем, як покупцем, та ФОП ОСОБА_2, як продавцем, укладено договір № ДГ-0028 від 01.02.2012 року, відповідно до якого продавець зобов'язується продати (поставити), а покупець прийняти та оплатити товар (продукти харчування: цукор, борошно, крупи та інше) на умовах, зазначених у цьому договорі. Найменування, кількість, ціна і загальна вартість товару визначаються у відповідності з видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Як убачається із матеріалів справи, протягом жовтня-листопада 2012 року ФОП ОСОБА_2 надано позивачу товар, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок продавця суму коштів за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.

Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними № РН-01993 від 26.11.2012 року, № РН-01737 від 22.10.2012 року; податковими накладними від 26.11.2012 року № 1993, від 22.10.2012 № 1737; рахунками-фактури № СФ-01993 від 26.11.2012 року, № СФ-01737 від 22.10.2012 року та платіжними дорученнями № 1712 від 05.03.2013 року та № 1542 від 12.11.2012 року.

Господарська зацікавленість позивача у придбанні обумовленого договором № ДГ-0028 від 01.02.2012 року товару підтверджується звичайною для останнього діяльністю. Так, згідно довідки районного відділу статистики №458 від 07.06.2003 року основними видами діяльності позивача є: хлібопекарська промисловість, оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації, послуги підприємств і організацій, що займаються невиробничими видами побутового обслуговування населення, виробництво хліба і хлібобулочних виробів, спеціалізована оптова торгівля іншими видами продовольчих товарів, інші індивідуальні послуги.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що з метою здійснення господарської діяльності позивачем 01.05.2008 року укладено договір оренди приміщення з ОСОБА_3 (орендодавець), відповідно до якого остання передала першому у строкове платне користування приміщення міні-пекарні і кондитерського цеху, загальною площею 391,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

Із матеріалів справи вбачається, що з товару, який був предметом поставки за договором № ДГ-0028 від 01.02.2012 року, позивачем вироблено кондитерські вироби, які реалізовано ряду підприємств, зокрема ПП «Седам-Маркет», ТОВ «Фудмаркет» що підтверджується копіями видаткових та податкових накладних.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2 належно підтверджене первинними документами, а замовлені першим послуги безпосередньо стосуються його господарської діяльності, а тому правомірно віднесені до витрат, що впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Окрім того, колегія суддів враховує, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у м. Чернігові по зменшенню фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень, листопад 2012 року та податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень, листопад 2012 року, а також зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Чернігові поновити названій особі зменшені суми податкового зобов'язання і кредиту.

Водночас, як випливає зі змісту акту податкової перевірки позивача по даній справі, саме висновки вищезгаданої перевірки ФОП ОСОБА_2 покладені в основу доводів Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про порушення позивачем податкового законодавства, на підставі яких прийнято спірні податкові повідомлення-рішення. Відтак, визначені позивачу грошові зобов'язання базуються на висновках, прийнятих в ході податкової перевірки, визнаної судом протиправною.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ФОП ОСОБА_2, а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення .

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М