Постанова

від 10.12.2013 по справі 2-а-17805/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-17805/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченковському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕХБУД" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового рішення-повідомлення,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕХБУД" (далі - ТОВ "СТЕХБУД") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС), в якому просив скасувати податкове рішення-повідомлення відповідача № 0008202303 від 21.11.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96 519,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2012 року даний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Стехбуд» зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною державною адміністрацією міста Києва 20.12.2004р. за № 10741020000003813 (код ЄДРПОУ 33308049), та перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

В період з 25.10.2011 року по 31.10.2011р. працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Стехбуд» в частині дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «РІП» за квітень-травень 2011 року, за результатами якої було складено Акт № 2321/2303/33308049 від 03.11.2011р.

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 , п. 185.1 ст. 185 , п. 188.1 ст. 188 , п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-XIV зі змінами та доповненнями, в результаті чого позивачем було занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 96 519,00 грн., в т.ч. за квітень 2011р. на суму 60 129,00 грн., за травень 2011 року на суму 36 390,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2011 року № 0008202303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96 519,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн.

Позивач заперечує правомірність податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить його скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставнна вказаної справи крлегія суддів зважає на наступне.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України , який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2011р. між позивачем та ТОВ «РІП» було укладено договір підряду на виконання будівельних робіт №41/С, за умовами п. 1.1. якого підрядник зобов'язується організувати та виконати відповідно до вимог проектно-кошторисної документації, технічного завдання, вимог ДБН України, повний комплекс робіт по утепленню фасаду з оздобленням на об'єкті завершення будівництва житлових будинків на ділянці №12 (секція В), у 26-а мікрорайоні житлового масиву Вигурівщина - Троєщина у Деснянському районі м. Києва у терміни встановлені Договором.

Відповідно до п. 5.1.3. Договору, позивач зобов'язується оплачувати прийняті роботи в розмірах і в строки, що встановлені цим Договором.

На виконання умов вказаного Договору ТОВ «РІП» в період з 12.04.2011р. по 31.05.2011р. було виконано будівельні роботи на загальну суму 579 122,87 грн., в тому числі - ПДВ 96520,48 грн., що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт наявними в матеріалах справи.

На підтвердження виконання Договору ТОВ «РІП» були виписані податкові накладні № 158 від 29.04.2011р., № 556 від 31.05.2011р.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач вказує на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Так, в своїх доводах відповідач посилається на висновки акту невиїзної документальної перевірки ТОВ «РІП» (код за ЄДРПОУ - 32163147) від 08.08.2011р. № 1803/23-03/32163147 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період березень-травень 2011 року, в якому зафіксовано порушення ТОВ «РІП» вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. При цьому, за інформацією, отриманою з бази даних «Інформаційно-пошукова система» ДПІ у Шевченківському районі міста Києва станом на момент проведення перевірки стан контрагента позивача - платника податків ТОВ «РІП» - «До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням».

Крім того, відповідач посилається на пояснення директора ТОВ «РІП» ОСОБА_2, в яких останній повідомив, що підприємство не реєстрував, будь-яких наказів чи протоколів про призначення директора та головного бухгалтера не складав та не підписував, а також не здійснював жодних фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами.

Разом з тим, на думку податкового органу, податкові накладні, виписані контрагентом позивача - ТОВ «РІП» є нікчемними, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, не відповідають вимогам чинного законодавства та не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Разом з тим, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 , з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

З наявних в справі доказів вбачається, що у контрагента позивача - ТОВ «РІП» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а також відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

У зв'язку з цим, господарські операції між ТОВ "СТЕХБУД" та ТОВ «РІП» не містять за своїм змістом розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Таким чином, дії платника податку ТОВ "СТЕХБУД" вказують на його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Отже, аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, колегія суддів дійшла висновку, що укладена позивачем угода не мала на меті настання реальних правових наслідків, що відповідно свідчить про безтоварність господарських операцій позивача упродовж періоду, що перевірявся.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2012 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕХБУД" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового рішення-повідомлення, слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченковському районі м. Києва Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕХБУД" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового рішення-повідомлення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 16.12.13р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.