Постанова

від 13.12.2013 по справі 820/11234/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 грудня 2013 р. № 820/11234/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Єгупенко В.В.

за участю секретаря - Вождаєвої М.О.

за участю представників сторін:

представника позивача - Смуригіна О.О.

представника відповідача - Піскун О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватної промислово-торгівельної фірми "ЮСІ" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватна промислово-торгівельна фірма "ЮСІ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом та просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 30.10.2013 року №0000922205, №0000932205, що винесені Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки, наведені в акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими, а отже й податкові повідомлення-рішення, які були прийняті на підставі вказаного акту є незаконними, та такими, що винесені з явним порушенням норм діючого законодавства України а тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Приватна промислово-торгівельна фірма "ЮСІ" зареєстрована Виконавчим комітетом Харківської міської ради 03.02.1993 р., перебуває на обліку як платник податків в Основ'янській об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та є платником податку на додану вартість про що свідчить свідоцтво №100345766 НБ№428290.

Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ППТФ «Фсі» код 21178268 щодо правильності та повноти обчислення податку на додану вартість за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року червень 2012 року та включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування вартості придбаних товарів (робіт, послуг) за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року червень 2012 року за результатами якої складено акт №254/22.2/21178268 від 23.07.2013 року у висновках якого зазначені наступні порушення допущені ППТФ «Фсі»:

- п.п. 138.1, п.138,2 п. 138,8 п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся в сумі 40839,00 грн., 1 квартал 2012 року у сумі 17122,91 грн., 2 квартал 2012 року у сумі 23715,72 грн.,

- - п. 198.1, п. 198.2, п. 198,3, п. 198,6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в розмірі 38894,00 грн., за січень, лютий, березень, червень 2012 року.

На підставі вищезазначених висновків податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення

- від 30.10.2013 року №0000922205 яким визначене грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 49 841,25 грн. (за основним платежем - 39 873,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями) - 9 968,25 грн.);

- від 30.10.2013 року №0000932205 яким визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56 961,00 грн. (за основним платежем - 37 974.00 грн.. за штрафними (фінансовими) санкціями) - 18 987,00 грн.).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Приватною промислово-торгівельною фірмою "ЮСІ" (замовник) та Виробничо-комерційною фірмою «Екстра» (підрядник) укладено до говір підряду №21/10-11 від 21.10.2011 року відповідно до якого замовник доручає. А підрядник зобов'язується своїми силами виконати електромонтажні роботи з монтажу електропостачання торгівельного центру за адресою буд. 1 м-н 5 в м. Лозова Харківської області в об'ємах згідно договірної вартості (а.с.33-34).

Виробничо-комерційна фірма «Екстра» має ліцензію на здійснення господарської діяльності яка пов'язана із створенням об'єктів архітектури з переліком робіт (а.с.119-120).

Для виконання робіт за вищевказаним договором контрагентом позивача було розроблено робочий проект (а.с.109-118).

Сторонами підписано протокол розбіжностей до договору підряду №21/10-11 від 21.10.2011 року та додаткову угоду №1 від 30.03.2012 року.

Сторонами складено та підписано договірну ціну на електромонтажні роботи електропостачання, розрахунок прямих витрат та загальновиробничих витрат в складі договірної вартості та відомість ресурсів (а.с.37-42).

Виробничо-комерційною фірмою «Екстра» на адресу Приватної промислово-торгівельної фірми "ЮСІ" були виписані податкові накладні які надані позивачем до матеріалів справи разом із реєстром отриманих податкових накладних (а.с.62-69).

Спільним Наказом Державного Комітету Статистики України та Державного комітету України з будівництва та Архітектури № 237/5 від 21.06.02 р. "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві", затверджені типові форми № КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт". Дані типові форми розповсюджуються на будівельні організації, будівельні структурні підрозділи підприємств всіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, які виконують будівельні та монтажні роботи, роботи по капітальному та поточному ремонту споруд та будівель та інші підрядні роботи незалежно від форм власності даного підприємства.

Акти Форми № КБ-2в є актами приймання виконаних підрядних робіт підрядчиком та в яких відображаються всі витрати підрядника: прямі (вартість матеріалів, виробів та конструкцій, заробітна плата, вартість експлуатації машин), загальновиробничі витрати, додаткові витрати, тощо.

Оскільки спеціальним нормативним документом для уніфікації звітних документів була затверджена форма акту Форми № КБ-2в, то позивач та його контрагенти дотримались порядку оформлення звітної документації по виконанню договорів будівельного підряду (підряду).

Виконання вказаних робіт підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за червень 2010 року типової форми №КБ-2в (а.с.44-48).

Платіжними дорученнями підтверджується перерахування повної вартості робіт за договором (а.с.49-60).

Як вбачається з довідки основних засобів ППТФ «Юсі» та з витягу про державну реєстрацію прав, нежитлова будівля в якій відповідно до договору №21/10-11 від 21.10.2011 року проводились електромонтажні роботи з монтажу електропостачання належить ППТФ «Юсі» (а.с.70. 79).

Основною підставою укладання договору №21/10-11 від 21.10.2011 року слугувала службова записка заступника директора з технічних питань ППТФ «Юсі» відповідно до якої було запропоновано укласти договір на виконання електромонтажних робіт з ВКФ «Екста» у формі ТОВ що має відповідну ліцензію на проведення даних робіт (а.с.134), та договір №576/1/634 від 24.10.2008 року відповідно до умов якого ППТФ «Юсі» (замовник) приєдную електроустановки до електричних мереж акціонерної компанії «Харківобленерго» (власник) (а.с.121-123).

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Таким чином, згаданий договір та переліченні первинні документи визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до складених первинних документів, правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ, ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду з боку відповідача не має.

Розглянувши матеріали справи, суд з дослідженого акту перевірки №254/22.2/21178268 від 23.07.2013 року встановив, що фактичною підставою для відображення в акті порушення позивачем норм податкового законодавства слугували висновки акту перевірки Західної МДПІ м. Харкова від 19.04.2013 року №1439/22.4-07/21198288 „Про результати позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ ВКФ „ЕКСТРА», код ЄДРПОУ 21198288 з питання правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів, витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на додану вартість по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Спецтрубмонтаж» за період травень 2012 року та вересень 2012 року, ПП «Стройбелмаш» за період травень 2012 року, ТОВ «Івітек ТТК» за період січень 2011 - січень 2012 року, березень 2012 - червень 2012 року та подальшої їх реалізації».

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовною практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагент належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Слід звернути увагу на те, що зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку органу державної податкової служби в акті перевірки відсутні.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 138.8, п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до ч. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

З матеріалів справи встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", виписані підприємствами, які станом на момент виникнення спірних правовідносин були платниками податку на прибуток, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах державної податкової служби.

Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

В даному випадку виконання угод між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами які містяться в матеріалах справи, отже, суд робить висновок, що витрати з придбання товарів та послуг у ВКФ «Екстра» вірно віднесені позивачем до валових витрат.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в актах перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті перевірки №254/22.2/21178268 від 23.07.2013 р. щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення №0000932205 та №0000922205 від 30 жовтня 2013 року прийняті Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватної промислово-торгівельної фірми "ЮСІ" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 30.10.2013 року №0000922205, №0000932205 прийняті Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної промислово-торгівельної фірми "ЮСІ" (р/р 260033001778 в АТ БАНК "Меркурій" МФО 351663, код ЄДРПОУ 21178268) сплачений судовий збір у розмірі 213,62 грн., (двісті тринадцять грн., 62 коп).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2013 року.

Суддя Єгупенко В.В.