Рішення

від 25.12.2013 по справі 910/19599/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/19599/13 25.12.13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до про Житлово-будівельного кооперативу «Суднобудівельник-20» стягнення 191 647,77 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Кучкова Ю.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Тищенко В.В. - представник за дов.

Рішення прийняте 25.12.2013 у зв'язку з оголошенням перерви з 23.12.2013 на 25.12.2013.

У судовому засіданні 23.12.2013, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівельник-20" про стягнення 390 082,67 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між позивачем та відповідачем договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1640014 від 28.01.1999 відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати за надані позивачем послуги, а тому позивач, посилаючись, зокрема на ст.ст. 525, 526 ЦК України, просить стягнути суму боргу, суму нарахованих 3 % річних, інфляцію, пеню у судовому порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.10.2013 порушено провадження у справі № 910/19599/13 та призначено справу до розгляду на 11.11.2013.

11.11.2013 представник відповідача повідомив суд про часткову сплату суми основного боргу та надав докази на підтвердження.

11.11.2013 в судовому засіданні оголошено перерву на 09.12.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, про що сторони повідомлені належним чином.

Ухвалою від 09.12.2013 розгляд справи відкладено на 23.12.2013.

Представник відповідача 09.12.2013 подав до суду докази частково сплати суми основного боргу.

17.12.2013 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, він просить стягнути з відповідача 145 647,97 грн. основного боргу, 7 202,14 грн. інфляційної складової боргу, 33 074,30 грн. 3 % річних та 5 723,36 грн. пені.

Щодо поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи вищевикладене та зміст заяви про уточнення позовних вимог, суд дійшов висновку, що дані уточнення по своїй суті є зменшенням позовних вимог, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а отже подальший розгляд справи здійснюється щодо вимог позивача зазначених в уточнення позовних вимог.

23.12.2013 представник відповідача подав докази часткової сплати заборгованості у розмірі 30 000,00 грн. та платіжне доручення № 295 від 23.12.2013.

В судовому засіданні 23.12.2013 оголошено перерву на 25.12.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, про що сторони повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 25.12.2013, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

28.01.1999 між позивачем та відповідачем укладено договір №1640014 на постачання теплової енергії та гарячої води.

Згідно додатку №4 до договору №1640014 від 28.01.2009 плата вноситься на рахунок позивача щомісяця не пізніше 25 числа поточного місяця.

Надання позивачем послуг відповідачу за період з 01.12.2010 по 01.11.2013 підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статей 11, 526 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В судовому засіданні представник відповідача надав суду докази того, що він частково сплати борг в сумі 195 558,98 грн. за період з 23.09.2013 по 23.12.2013. Проплата здійснена відповідачем 03.12.2013 та 23.12.2013 в уточненому розрахунку позивач не врахував, тому в цій частині необхідно припинити провадження у справі, на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України в сумі 56 208,98 грн.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідачем не надано доказів, що підтверджують відсутність його вини у порушенні зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інших доказів оплати заборгованості сторонами суду не надано. Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем станом на день вирішення спору становить 89 438,99 грн.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 145 647,97 грн. підлягають задоволенню в частині 89 438,99 грн.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 7 202,14 грн. інфляційні, 33 074,30 грн. - 3% річних, 5 723,26 грн. - пеня за прострочку платежу.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Пунктом 3.5 додатку 4 до договору встановлено, що за несвоєчасну оплату відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,5% за кожний день прострочення.

Суд встановив, що наданий позивачем арифметичний розрахунок пені є неправильним, оскільки здійснений з урахування норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", проте відповідальність за несвоєчасне внесення плати за надані комунальні послуги та нарахування пені має здійснюватись відповідно до положень Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", а приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" до таких правовідносин не застосовуються.

Суд здійснив перерахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань відповідно до норм частини 3 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" на положень пункту 4 додатку 4 до договору, за яким сума пені є більшою ніж заявлено позивачем до стягнення.

Однак, суд позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог за відсутності про це клопотання заінтересованої сторони (пункт 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України). Слід зазначити, що позивач розрахував пеню на мінусовий розмір заборгованості, що є невірним.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що пеня підлягає до стягнення у розмірі заявленому позивачем - 5 723,26 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) та інфляційні втрати не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань встановлений судом, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 33 074,30 грн. та інфляційних в сумі 7 202,14 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Частиною першою статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог. За таких обставин 3 444,53 грн. судового збору підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32,Є 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Провадження в частині суми основного боргу у розмірі 56 208,98 грн. припинити.

2.Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівельник-20" (02097, м. Київ, вул. Бальзака, 84-А, код 22893270) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, код 00131305) заборгованості за споживання не облікованої електричної енергії в розмірі 89 438,99 грн. (вісімдесят дев»ять тисяч чотириста тридцять вісім гривень 99 коп.), 3 % річних - 33 074,30 грн. (тридцять три тисячі сімдесят чотири гривні 30 коп.), інфляційні втрати - 7 202,14 грн. (сім тисяч двісті дві гривні 14 коп.), пеню - 5 723,26 грн.(п'ять тисяч сімсот двадцять три гривні 26 коп.) та 3 832,95 (три тисячі вісімсот тридцять дві гривні 95 коп.) судового збору.

3.Повернути Публічному акціонерному товариству "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, код 00131305) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 968,68 грн. (три тисячі дев'ятсот шістдесят вісім гривень 68 коп.), сплачений платіжним дорученням №26166 від 04.10.2013, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/19599/13.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання повного

тексту рішення: 26.12.2013

Суддя М.Є. Літвінова