Рішення

від 20.12.2013 по справі 904/8922/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.12.13р. Справа № 904/8922/13 За позовом Державного підприємства завод "Електроважмаш", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології-плюс", м. Дніпропетровськ

про стягнення 34 578,70 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: Євсюкова Ю.Б., довір. № 248-462 від 26.03.13р.;

від відповідача: не з'явився

Суть спору :

Державне підприємство завод "Електроважмаш" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології-плюс" (далі - відповідач) суму 18 500,00 грн. основного боргу, 1 140,00 грн. пені, 1 995,00 грн. штрафу у розмірі 7% від суми боргу за прострочення понад 30 днів, 93,70 грн. 3% річних, 2 850,00 грн. 10% штрафу від вартості сплаченої продукції за прострочення понад 5 днів, а всього 34 578,70 грн. заборгованості за порушення виконання грошових зобов'язань за договором №27/11-12 від 27.11.12р.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов та документи на вимоги суду не надав. Про час та дату розгляду спору повідомлений належним чином, оскільки в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення, що підтверджує отримання відповідачем ухвали про виклик у судове засідання.

Суд вважає можливим розглянути спір за відсутності представника відповідача згідно ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

27.11.2012 року між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) був укладений договір №27/11-12 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця крани консольні, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її у порядку, передбаченому Договором (п.п.1.1 Договору).

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного вище Договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Приписами статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.2.1 Договору постачальник здійснює поставку продукції покупцю комплектно протягом 30 робочих днів з моменту здійснення передплати.

25.01.13р. позивачем було здійснено передплату продукції у розмірі 50% від загальної вартості продукції, що становить 28 500, 00 грн.

Відповідно до накладної №РН-0009 від 19.03.13р. (а.с.25) відповідачем було поставлено позивачу обмовлену Договором продукцію.

Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

За умовами п.7.1 Договору, якість та комплектність продукції, що постачається повинні відповідати вимогам технічної документації, державним стандартам та іншим нормативно-правовим вимогам документам, які визначаються у специфікації.

Оскільки поставлена відповідачем продукція не відповідала технічному завданню, 05.04.13р. позивачем згідно акта приймання-передачі було передано продукцію відповідачу для доопрацювання з її подальшим поверненням позивачу.

Положеннями п.7.9 Договору встановлено, що у випадку, якщо в період випробувань або пуску, або протягом строку гарантії обладнання виявиться дефектним або не відповідатиме вимогам Договору, або втратить свої експлуатаційні якості не з вини покупця, постачальник зобов'язаний усунути усі виявлені дефекти, або замінити обладнання або його частини новим обладнанням відповідної якості за свій рахунок протягом 30 днів від дня повідомлення з боку покупця.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки в обумовлені Договором строки, відповідач не поставив позивачу продукцію належної якості, позивач 06.08.2013 року направив на адресу відповідача лист з вимогою повернути передплату за продукцію у розмірі 28 500,00 грн., який отримано позивачем 20.09.2013 року, проте залишено без відповіді та без задоволення.

Між тим, в ході розгляду справи відповідачем частково сплачено суму основного боргу, що підтверджується доданою до матеріалів справи довідкою Держаного підприємства завод «Електроважмаш» про рух коштів по Договору за період з 25.01.13р. по 16.12.13р. (а.с. 40), згідно якої 06.12.2013 року відповідачем повернено передплату на суму 10 000,00 грн., отже ці його грошові зобов'язання, в силу положень ст. 202 Господарського кодексу України, на час розгляду справи є припиненими, а тому між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення цих грошових коштів і провадження у справі в цій частині підлягає припиненню, згідно приписів ст. 80 ч. 1 п. 1-1 Господарського процесуального кодексу України.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати решти спірної суми заборгованості

Положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно приписів п.2. ч.2 ст.231 ГК України, ч.2 ст.625 ЦК України та п.10.4 Договору позивач нарахував відповідачу пеню за період з 26.09.13р. по 04.11.13р. на суму 1 140,00 грн., 7% штрафу від суми прострочення боргу у розмірі 1 995,00 грн., 3% річних за період з 26.09.13р. по 04.11.13р. на суму 93,70 грн., а також10% штрафу від вартості сплаченої продукції у розмірі 2 850,00 грн., що відображається в розрахунку позивача (а.с.3-4).

Перевіривши здійснені позивачем нарахування, суд визнає їх обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Викладене є підставою для часткового задоволення позову.

Як свідчать матеріали справи, при подачі позовної заяви позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України шляхом накладення арешту на майно відповідача та грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках відповідача.

В обґрунтування даної вимоги позивач зазначає, що підприємство відповідача знаходиться у важкому фінансовому стані та не бажає повертати грошові кошти, які були перераховані у якості передплати за продукцію, а тому відповідач може намагатись відчужити належне йому майно або зняти кошти зі своїх банківських рахунків, що зробить неможливим виконання рішення господарського суду.

У відповідності до приписів ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєю ініціативою має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що дізнавшись про заявлений позов, відповідач може зняти усі кошти з рахунку.

Водночас, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже вимога про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення ускладнень у виконанні судового рішення.

Разом з тим, як вбачається з вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову, суд вважає, що позивачем не доведено наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування вищевказаних заходів.

Відповідно до змісту статті 66 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання про забезпечення позову суд з'ясовує обсяг позовних вимог, здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів - з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також з огляду на те, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців - учасників судового процесу.

Більш того, ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Частиною 7 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається зі змісту клопотання про забезпечення позову, відповідних доводів в обґрунтування вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, позивач не наводить.

Більш того, у розумінні положень розділу 10 Господарського процесуального кодексу України "Забезпечення позову", розглядаючи вимогу про забезпечення позову суд оцінює, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, змістом якої є накладення арешту на грошові кошти відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 25, 32-33, 36, 43, 44, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології-плюс" (49051, м. Дніпропетровськ, вул.Г.Корольової, буд.11, кв. 56; код ЄДРПОУ 35607262) на користь Державного підприємства завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, просп. Московський, 299; код ЄДРПОУ 00213121) суму 18 500,00 грн. (вісімнадцять тисяч п'ятсот грн. 00 коп.) основного боргу, 1 140,00 грн. (одна тисяча сто сорок грн. 00 коп.) пені, 4 845, 00 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок п'ять грн. 00 коп.) штрафу, 93,70 грн. (дев'яносто три грн. 70 коп.) 3% річних, 1 720, 50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) судового збору.

В частині позовних вимог щодо стягнення суми 10 000,00 грн. основного боргу провадження у справі - припинити .

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Рішення підписано - 24.12.2013р.