Рішення

від 26.12.2013 по справі 905/8107/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 26.12.2013                                                                                            Справа № 905/8107/13                                Суддя господарського суду Донецької області  Тоцький С.В. при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е. розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Простор», м. Донецьк   до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Усадьба Янова», м. Донецьк    про стягнення 16000,00грн. за участю представників сторін: від позивача: не з'явився ; від відповідача: не з'явився ; СУТЬ СПОРУ: Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Простор», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Усадьба Янова», м. Донецьк  про стягнення заборгованості в сумі 12000,00грн. та штрафу в сумі 4000,00грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №Б-1/13-1/2-ОФ від 01.01.2013р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк та належним чином його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 12000,00грн., що стало підставою для нарахування штрафу в сумі 4000,00грн.   Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, ухвала про порушення провадження у справи та про відкладення розгляду справи були надіслані за адресою, яка зазначена у позовній заяві. За приписами п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" доказом повідомлення сторони про час і місце розгляду справи в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.  Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов  або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) за усним клопотанням представника позивача справа розглядалась російською мовою. Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив : Між, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Простор» (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Усадьба Янова» (Орендар) 01 січня 2013р. був укладений договір оренди №Б-1/13-1/2-ОФ, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 12кв.м., що знаходиться за адресою: 83095, м. Донецьк, вул. Вузлова, 12, офіс №1/2, для здійснення господарської діяльності. Відповідно до умов п.2.1. договору Орендар вступає в строкове платне користування об'єктом після підписання сторонами даного договору та акту приймання-передачі майна, який є невід'ємною частиною договору. Згідно п.3.1. договору строк оренди складає 12 місяців з моменту прийняття орендованого приміщення за актом приймання-передачі. Пунктом 4.1. договору орендна плата сплачується Орендатором Орендодавцю шляхом 100% передоплати не пізніше 5-го числа кожного місяця, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця або іншими формами, що не протидіють діючому законодавству України та складає 1500,00грн. в місяць. Відповідно до п. 4.6. договору у разі прострочення сплати орендної плати Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожний день прострочення та на розсуд Орендодавця неустойку у вигляді штрафу у розмірі 30% від суми простроченого платежу. Згідно п.5.2. договору Орендар зобов'язався  своєчасно здійснювати орендні платежі. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств. Нежитлове приміщення було передано Орендодавцем Орендареві за актом приймання-передачі від 01.01.2013р. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди та несплатою орендної плати у період з січня 2013р. по вересень 2013р. позивачем на його адресу була надіслана претензія від 14.10.2013р. з вимогою сплатити заборгованість в сумі 1200,00грн. За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №Б-1/13-1/2ОФ від 01.01.2013р. за останнім  утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 12000,00грн., що стало підставою для нарахування штрафу в сумі 4000,00грн. Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне. Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України. Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України    та ст.173 Господарського кодексу України  , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів. В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,   визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України). Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з положеннями статті  759 Цивільного кодексу України    за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України). За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що співпадає з умовами п.4.1. договору, в якому передбачено, що орендна перераховується  до 05-го числа  місяця. Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення №Б-1/13-1/2ОФ від 01.01.2013р. належним чином не виконав, орендну плату за період з січня 2013р. по вересень 2013р. не сплатив, у зв'язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 12000,00грн., що підтверджується матеріалами справи. Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду приміщення в сумі 12000,00грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню. Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі. Також позивач просить стягнути з відповідача  штраф в сумі 4000,00грн. на підставі  умов пункту 4.6 договору. Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини  (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному  волевиявленні, майновій самостійності  їх учасників. Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності. Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі –сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Приписами п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»  визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобов'язань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08. Перевіривши розрахунок штрафу в сумі 4000,00грн. суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та такими, що  підлягає задоволенню. Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними  засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви. Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до вимог передбачених ст.. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили Одночасно у позовній заяві позивачем одночасно була заявлена вимога щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок відповідача та на все рухоме і нерухоме майно. Згідно п.п.7.1. пункту 7 Постанови Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником, чого не вбачається з наданих стороною доказів. Крім того, приписами абз.2 пункту 3 Постанови Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Отже, розглянувши дану вимогу суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено та необґрунтовано необхідність її застосування, а також несплачено судовий збір за вимогу про забезпечення позову, що передбачено  підпункту 3 пункту 2 частини 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір». Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України. На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, пунктів 3, 7 Постанови Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»,  ст.4 Закону України «Про судовий збір», ст.ст.11-16, 202, 204, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625-627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 232, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Простор», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Усадьба Янова», м. Донецьк   про стягнення заборгованості в сумі 12000,00грн. та штрафу в сумі 4000,00грн, задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Усадьба Янова» (83095, м. Донецьк, вул. Вузлова, 12, оф. 1/2, код ЄДРПОУ  38220734, р/р 26002036736001 в ПАТ «Південкомбанк», МФО 335946) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Простор» (83095, м. Донецьк, вул. Вузлова, 12, код ЄДРПОУ 33838140, р/р №26005013009403 в АТ «Сбербанк Росії», МФО 320527) заборгованість в сумі 12000,00грн., штраф в сумі 4000,00грн. та  витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області  в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.            Суддя                                                                                                               С.В. Тоцький