Постанова

від 11.11.2013 по справі 814/4198/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11 листопада 2013 року Справа № 814/4198/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретаря судового засідання Ополинського О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбудсервіс", вул. Миколаївська, 3,Костянтинівка,Новоодеський район, Миколаївська область,56663 доВознесенської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, пров. Бр. Іпатових 6, м.Вознесенськ, Миколаївська область, 56500; проскасування податкових повідомлень - рішень від 24.05.13р. №0000012201, №0000232201 та №0000222201; за участю представників:

Від позивача: Круглікова С.Ю., довіреність від 01.10.13р.; Рак В.О., довіреність від 01.10.13р.;

Від відповідача: Шевчук І.М., довіреність від 16.10.13р.;

Товариством з обмеженою відповідальністю "Бетонбудсервіс" (позивач) пред'явлено позов до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області ДПС (відповідач) з вимогами (з урахуванням уточнення позовних вимог) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.05.13р. №0000012201 на суму 30538грн. 86коп., №0000222201 на суму 16857грн. 16коп. ПДВ та штрафної санкції у розмірі 4214грн. 29коп., та від 13.08.13р №0000332201. на суму 54506грн. 00коп., №0000112203 про сплату штрафної санкції у розмірі 2123грн. 00коп.

Позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові, додаткових поясненнях та наданих доказах (а.с. 4-13. 69-71, 80-94 ).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив що рішення прийняті у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача проведена в порядку та у спосіб передбачений законом (а.с.185-189).

Заслухав пояснення представників сторін, дослідив матеріали справи суд, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бетонбудсервіс" (позивач) зареєстровано як юридичну особу Новоодеською державною адміністрацією Миколаївської області 28.09.07р., перебуває на податковому обліку у Вознесенської ОДПІ (Новоодеське відділення), є платником ПДВ та займається виробництвом виробів з бетону для будівництва та іншими будівельними видами діяльності (а.с .53-56 ).

На підставі Наказу №332 від 10.04.13р. "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Байкал ЛТД" (код ЄДРПОУ 37157761), ТОВ "Електромонтаж-Трейд" (код ЄДРПОУ 32004632), ТОВ "Миколаївська база будматеріалів" (код ЄДРПОУ 33367408), ТОВ "Автомаг Плюс" (код ЄДРПОУ 35106233) та ПП "Нольга" (код ЄДРПОУ 36880724) за період з 01.12.10р. по 31.12.10р., з 01.04.11р. по 30.06.11р., з 01.08.11р. по 31.10.11р. (а.с.52).

За результатами перевірки складено Акт від 07.05.13р. №610/22-0121/35424635 (а.с. 14-42 ).

Відповідачем було вказано в акті перевірки на порушення норм чинного законодавства:

- п.198.3. ст.198., пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (ПКУ), внаслідок чого позивачем занижено суму ПДВ та податку на прибуток.

В акті перевірки відповідач також дійшов висновків, що у позивача та у його контрагентів була відсутня можливість виконувати господарські операції, всі вони (операції) мають ознаки нереальних (нікчемних), фіктивних та безтоварних, бухгалтерські та фінансові документи складались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку із чим дії позивача призвели до втрат бюджету.

Крім того, контрагенти позивача мали взаємовідносини із іншими підприємствами (у ланцюгу постачання), які також не довели реальність своїх господарських операцій, що на думку відповідача підтверджується актами перевірок інших податкових органів України.

На підставі даного Акту та за результатами розгляду скарг позивача були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення (а.с.43, 45, 72-79):

- №0000012201 від 24.05.13р. про сплату (сума завищення від'ємного значення) 30538грн. 86коп. ПДВ, застосованих за порушення п.198.3 ст.198 ПКУ;

- №0000222201 від 24.05.13р. про сплату 16857грн. 16коп. ПДВ та штрафної санкції у розмірі 4214грн. 29коп., застосованих за порушення п.198.3 ст.198 ПКУ;

- №0000332201 від 13.08.13р. про сплату 54506грн. 00коп. податку на прибуток, застосованих за порушення гл.3, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 ПКУ;

- №0000112203 від 13.08.13р. про сплату штрафної санкції у розмірі 2123грн. 00коп. по ПДВ, застосованих за порушення ст.198 п.198.3 ПКУ.

В позовній заяві позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача грунтуються на безпідставних висновках Акту перевірки, а отже прийняті відповідачем без достатніх правових підстав та підлягають скасуванню.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх в обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків та його безпосередньої господарської діяльності.

В той же час, судом встановлено, що відповідач дійшов певних висновків без достатньої мотивації, без дослідження всіх первинних документів позивача, а також із застосуванням припущень та норм цивільного, а не податкового законодавства.

Так, в Акті перевірки робиться посилання на відомості відображені в інших актах перевірок податкових органів та актах про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єктів господарювання щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками за різні періоди та з різних підстав (а.с.29, 18, 19, 26, 32, 36 ).

Крім того, більшість висновків відповідача базується на посиланнях в акті перевірки на аналіз взаємовідносин та господарської діяльності третіх осіб , які не є безпосередніми контрагентами позивача (так звані "ланцюги") (а.с. 18, 19, 20, 26, 28, 36, 38 ).

Суд також звертає увагу, що вказані акти інших податкових органів підтверджують лише факти неможливості проведення перевірок контрагентів позивача із різних підстав та містять необґрунтовані висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність та нікчемність) правочинів контрагентів позивача та інших суб'єктів (по "ланцюгах") господарювання з яким у позивача відсутні будь - які господарські правовідносини (ПП "Технополімер", ТОВ "Легат - М", ТОВ "ВКК ДВМ", ПП "Ніка і Компанія", ПП "Агропрайд" тощо, а.с.18, 19, 21, 28, 32, 36 ).

У зв'язку із цим суд зазначає, що підпунктом 198.6 п.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПКУ) чи не підтверджені іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПКУ. У разі коли на момент перевірки платника податку суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до ПКУ.

В той же час, судом встановлено, що матеріали справи містять достатні докази для спростування висновків Акту перевірки та підтвердження їх відповідності вимогам податкового законодавства.

Так, судом було досліджено наступні докази надані позивачем:

- договір постачання щебеню №37 від 28.04.11р. між ТОВ "Байкал" та позивачем, податкові накладні, рахунки - фактури, товарно - транспортні накладні , расходні та видаткові накладні, платіжні доручення та банківські витяги щодо взаєморозрахунків сторін, картки рахунків по контрагентах (а.с.95-152);

- копії первинних документів по контрагенту ТОВ "Електромонтаж-Трейд" (а.с.153-176);

- копії первинних документів по контрагенту ТОВ "Нольга" (а.с.177-184, 198-199) та ТОВ "Автомаг Плюс" (а.с.200-203).

Судом також встановлено, що позивач та його безпосередні контрагенти, які виписали податкові накладні, були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ на момент вчинення відповідних господарських операцій. Вказані обставини не спростовані відповідачем в Акті перевірки.

Не може бути також прийнято до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на відсутність (або не правильне оформлення) у позивача товарно - транспортних накладних по певним господарським операціям з огляду на те, що, товарно - транспортні накладні призначені для обліку товарно - матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а отже визначають взаємовідносини з виконання перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

В даних господарських взаємовідносинах позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав як замовник за договором перевезення, у зв'язку із чим відсутність товарно - транспортних накладних за певними операціями не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності господарських операцій.

Зазначена правова позиція висловлена також в Ухвалі ВАС України від 30.05.2013 року за наслідками розгляду касаційної скарги податкового органу у справі №2-а/1770/965/2011.

Не може бути також прийнято до уваги посилання відповідача на порушення позивачем та його контрагентами положень Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю та якістю, затверджених постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965р. №П-6 та від 25.04.1966 №П-7 з огляду на таке.

Відповідно до положень ст.6, 44 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Згідно ст.67, 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Водночас нормами Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3).

Згідно положень ст.204 ЦКУ встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними правочинів (господарських договорів) позивача та його контрагентів.

Таким чином, сторони господарських відносин мають право включати в положення договорів (правочинів) які регулюють господарські відносин будь - які умови не заборонені чинним законодавством України та які не порушують зазначене законодавство.

В той же час, подальше невиконання сторонами будь - яких положень господарських договорів (в даному випадку порядку прийняття товарів по якості та кількості) можуть бути тільки підставою для взаємної відповідальності сторін договору в порядку передбаченому нормами цивільного (господарського) законодавства, а не норм Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів вказаних в акті перевірки були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (фіктивними, недійсними, нереальними тощо) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 Податкового кодексу України.

Слід також зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акту перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях та на неперевірених даних, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, суд звертає увагу на таке.

В обґрунтування фіктивності (безтоварності, нереальності тощо) правочинів відповідач посилається на акти інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

В той же час, при складанні актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, податковими інспекторами не досліджувались первинні документи. У зв'язку з чим, було порушено вимоги Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984. Висновки про укладення безтоварних (нереальних, нікчемних, недійсних) правочинів є суб'єктивними припущеннями перевіряючих і не підтверджуються достатніми та необхідними доказами, в тому числі первинними документами.

Крім того, згідно Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.10р. №1232 , зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Як вбачається з вимог Порядку №1232 за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка .

Надані відповідачем акти про неможливість проведення зустрічних звірок та перевірок суб'єкта господарювання є різновидом податкової інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань, право на збір якої передбачено ст.72 Податкового кодексу України.

Але, оскільки зустрічні звірки не є перевірками, то за їх результатами не може складатись акт перевірки, тобто наслідками зустрічної звірки не можуть бути висновки про порушення податкового чи цивільного законодавства платником податків та прийматись податкові повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд також приймає до уваги відповідну судову практику із зазначеного питання. Так, в Постанові ВАСУ від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

В той же час, судом встановлено, що Акт перевірки має чисельні посилання на висновки щодо нікчемності та недійсності правочинів позивача та його контрагентів у зв'язку із невідповідністю, на думку відповідача, положенням Цивільного кодексу України (а.с.18, 19, 20, 36, 38).

Крім того, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідачем не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником або інших неправомірних дій з боку позивача.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей (постанови ВАСУ від 14.11.12р. у справі №2а-9864/11/2670, від 19.02.13р. у справі №2а-6067/11/1470 та інші).

Судження відповідача про відсутність у контрагентів позивача достатніх трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операцій, не підтверджено достатніми та допустимими доказами, як і не доведена відповідачем неможливість залучення до виконання господарських зобов'язань третіх осіб за цивільно-правовими угодами. Крім того, відсутність трудових ресурсів, устаткування тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагентів виконати операції із надання послуг, поставки певного товару з огляду на відсутність законодавчого обмеження на здійснення посередницької діяльності та щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятих рішень.

У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Керуючись статтями 2, 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000012201 від 24 травня 2013 року на суму 30538грн. 86коп.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000222201 від 24 травня 2013 на суму 16857грн. 16коп. податку на додану вартість та штрафної санкції у розмірі 4214грн. 29коп.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000332201 від 13 серпня 2013 на суму 54506грн. 00коп.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000112203 від 13 серпня 2013 про сплату штрафної санкції у розмірі 2123грн. 00коп.

6. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетонбудсервіс" (код ЄДРПОУ 35424635) сплачений судовий збір в розмірі 1197грн. 43коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.

Повний текст постанови

підписано 15.11.13р.