Постанова

від 09.12.2013 по справі 804/15824/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2013 р. Справа № 804/15824/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європолімер» до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 19.07.2013 року ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська були прийняті податкові повідомлення-рішення № 002792250, якими ТОВ «Європолімер» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 1 680 грн. та № 0002802250, яким ТОВ «Європолімер» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 600,50 грн. Позивач не згоден з порушеннями, які виявили перевіряючи під час проведеної перевірки та вважає, що вимог діючого законодавства не порушував, а тому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в АНД м.Дніпропетровська ГУ Дніпропетровської області від 19.07.2013 року № 002792250, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Європолімер» з податку на прибуток підприємств на 1 680 грн.;

-визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.07.2013 року № 0002802250, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Європолімер» з податку на додану вартість на 1 600,50 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

В судовому засіданні представник позивача пред'явлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та пояснила, що надала суду всі докази в обґрунтування заявлених позовних вимог та не заперечувала проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач надіслав на адресу суду заперечення на адміністративний позов, у яких зазначив, що перевіркою встановлено «нереальність» проведення господарських операцій між ТОВ «Європолімер» і постачальниками - ПП «Еліс траснс груп» та юридичну дефектність первинних документів, у підприємства ТОВ «Європолімер» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з вищезазначеним постачальником в розумінні ст.22, ст.185 ПК України. Разом із цим ТОВ «Європолімер» включило до складу податкового кредиту вартість товарів (робіт, послуг) на підставі документів, що не мають статусу первинних документів у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV, оскільки, документально не підтверджено факти здійснення господарських операцій. За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 19.07.2013 року №0002792250 та №0002802250, прийняті ДПІ в АНД м.Дніпропетровська ГУ Дніпропетровської області є цілком вірними та законними, а тому відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, частина 6 статті 128 КАС України, надає суду можливості проводити подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Європолімер» (код ЄДРПОУ 33474972) зареєстровано розпорядженням Виконкому Дніпропетровської міської ради 23.03.2005 року. Взято на податковий облік в Державній податковій інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області 29.03.2005 року за № 5477.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, посадовими особами ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Європолімер» (код ЄДРПОУ 33474972) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Еліс Транс Груп» за період з 01.04.2012 по 30.04.2012.

Порушення виявлені під час перевірки знайшли своє відображення в акті перевірки від 01.07.2013 року № 2/22-6/33474972, а саме:

- п.п.14.1.27., ст.138, 140, 142, 143 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), витрати за 2 квартал 2012 року ТОВ «Європолімер» завищено в сумі 5 335 грн., що отримані безоплатно від невстановленої особи без укладання будь-яких угод. Заниження податку на прибуток за 2 квартал 2012 року складає 1 120 грн.;

- ст.185, ст.188, п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями) завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів (робі, послуг) від ПП «Еліс траснс груп» у квітні 2012 р. на суму ПДВ у розмірі 1 067 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у квітні 2012 р. на суму ПДВ у розмірі 1 067 грн.

Судом також встановлено, що на підставі акту відповідачем були прийняті наступні спірні податкові повідомлення-рішення.

- від 19.07.2013 року № 0002792250, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств на 1 680 грн. (1 120 грн. - основне зобов'язання; 560 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штраф);

- від 19.07.2013 року № 0002802250, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 600,50 грн. (1 067 грн. - основне зобов'язання; 533,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штраф).

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Як вбачається з акту перевірки від 01.07.2013 року № 2/22-6/33474972, висновки акту зроблені на підставі висновків працівників ДПІ у Печерському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Еліс Транс Груп». Так, на стор.6 акту зазначено, що працівниками ДПІ у Печерському районі м.Києва здійснено спробу виходу за податковою адресою. Отже, чи виходили насправді посадові особи ДПІ у Печерському районі за податковою адресою ПП «Еліс Транс Груп» та чим закінчилась їх спроба не зазначено.

Крім того, висновки посадових осіб ДПІ у Печерському районі м.Києва, які стали підставою для висновків посадових осіб ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська, щодо відсутності об'єктів оподаткування та вчинення ПП «Еліс Транс Груп» правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, фактично зроблені без дослідження первинних документів, а отже не відображують в повному обсязі реальність проведення господарських операцій. Відповідач вважає дефектними лише на підставі акту ДПІ у Печерському районі м.Києва щодо неможливості проведення зустрічної звірки.

Суд не погоджується з висновками податкового органу та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного:

Так судом встановлено, що перевезений ПП «Еліс Транс Груп» товар було поставлено покупцю ТОВ «Європолімер» та оплачено. В підтвердження цього ТОВ «Європолімер» надавало до ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська завірені належним чином копії документів (рахунок-фактура; платіжне доручення; довіреність на отримання товару, доставка якого здійснена ПП «Еліс Транс Груп»).

Крім того суд звертає увагу, що, в акті безпідставно вказано - ТОВ «Європолімер» порушено ст.ст.142 та 143 Податкового кодексу України (особливості визначення складу витрат на виплати фізичним особам; особливості віднесення до складу витрат сум внесків на соціальні заходи). Оскільки вказані норми не мають відношення до правовідносин позивача зі своїми контрагентами по перевезенню вантажу.

В акті посадовими особами ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська зазначається про «нереальність» правочину. При цьому йдеться посилання на норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Відповідно до постанови Вищого адміністративного суду від 14.11.2012 року по справі № К/9991/50772/12 щодо висновків актів перевірок про недійсність правочинів: «Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до п.п.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

У відповідності до п.п.134.1.1. п.134.1. ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.1. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Пунктом 185.1. ст.185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

В силу п.44.1. ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1. ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

-з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України суд приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цього товару.

З наданих до суду первинних документів вбачається, що ТОВ «Європолімер» мало взаємовідносини з ПП «Єліс Транс Груп», так на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з зазначеним контрагентом позивачем до матеріалів справи надано відповідні договори та виписані контрагентами накладні та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, оборотно-сальдові відомості, рахунки-фактури, виписки з банківських установ.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновків про порушення позивачем податкового законодавства, та на відсутність можливості працівниками ДПІ у Печерському районі м.Києва провести зустрічну звірку ПП «Еліс Транс Груп», суд вважає необґрунтованими, оскільки ці обставини стосуються не позивача, а його контрагента.

Відповідач в акті перевірки посилається на дефектність первинних документів, які б не давали право позивачу на формування податкового кредиту, але не надає доказів, які б спростовували реальність господарської операції позивача з вищезазначеним контрагентом.

Згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, первинні документи позивача та його контрагента відповідають вище переліченим вимогам, містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

З вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеними контрагентами.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2.Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3.Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4.Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5.Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у цьому листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що господарські операції між ТОВ «Європолімер» з ПП «Єліс Транс Груп» здійснені без мети настання реальних наслідків.

Ствердження відповідача про нікчемність договорів ґрунтується тільки на думці його ревізорів-інспекторів, яка суперечить чинному законодавству.

За змістом ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст.215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та вищезазначеним контрагентом. Крім того, докази щодо наявності таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

З огляду на наявні в справі докази, суд вважає висновки податкового органу в акті перевірки є необґрунтованими, такими, що не відповідають реальним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «Європолімер» обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню, з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.07.2013 року №0002792250 та №0002802250, прийняті Державною податковою інспекцією в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів Дніпропетровської області.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.

Суддя Кучма К.С.