Постанова

від 20.12.2013 по справі 804/14722/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2013 р. Справа № 804/14722/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представника позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005601720 від 31.05.2013 року та №0005581720 від 31.05.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що пода ткові повідомлення-рішення, винесені за результатами перевірки, суперечать діючому пода тковому законодавству та підлягають скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, заяв та клопотань до суду не надходило.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з підприємствами: ТОВ «Ривс» (код ЄДРПОУ 34914473) за листопад 2011 року; ТОВ «Старт-Д» (код ЄДРПОУ 32694059) за листопад 2012 року; ТОВ «Ілтеріс» (код ЄДРПОУ 37148736) за грудень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 18.05.2013 року №2091/17-2/НОМЕР_1, висновками якого встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України; п.44.1, п.44.6 ст.44, п.85.2 статті 85 Податкового кодексу України.

На вказаний акт перевірки позивачем було подано заперечення №12 від 21.05.2013 року, проте згідно відповіді від 28.05.2013 року №15274/6/17-2 висновки акту перевірки є правомірними, обґрунтованими та залишаються без змін.

31.05.2013 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0005601720, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58 663,69 грн., та №0005581720, яким накладено штраф у розмірі 1020,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, проте скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених вище норм вбачається, що складові податкових зобов'язань формуються платником податків на підставі відповідних первинних документів, що складаються під час здійснення господарських операцій по придбанню товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи приписи статті 201 Податкового кодексу України, суд зазначає, що податкова накладна, заповнена особою, що зареєстрована як платник податку на додану вартість, без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту покупця. Водночас, сама по собі наявність лише відповідних документів не дає право на податковий кредит, якщо судом встановлено, що господарські операції, зафіксовані в цих документа, у дійсності не відбувалися.

Так, на момент укладення угод та вчинення господарських операцій ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт-Д» та ТОВ «Ілтеріс» були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Судом досліджено первинні документи позивача та встановлено, що 15.09.2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ «Ривс» укладено договір поставки №15/09, згідно умов якого ТОВ «Ривс» зобов'язується поставити та передати у власність покупця (ФОП ОСОБА_4) пластини магнієві та інший товар, необхідний для здійснення господарської діяльності на умовах, визначених у цьому договорі.

ФОП ОСОБА_4 (покупець) та ТОВ «Старт-Д» (постачальник) укладено договір поставки №01/06 від 01.06.2012 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати пластини магнієві та інший товар, необхідний для здійснення господарської діяльності на умовах, визначених у цьому договорі.

Між позивачем та ТОВ «Ілтеріс» укладено договір поставки №01/12 від 01.12.2010 року, згідно якого постачальник (ТОВ «Ілтеріс») зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю (ФОП ОСОБА_4), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати пластини магнієві та інший товар, необхідний для здійснення господарської діяльності на умовах, визначених у цьому договорі.

На виконання вказаних договорів було оформлено (виписано) видаткові та податкові накладні, які було належним чином оплачені позивачем відповідно до умов укладених договорів. Крім того, поставки по вищевказаним договорам здійснювались на склад ФОП ОСОБА_4 на умовах DDP за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач робить висновок про порушення позивачем п.44.1, п.44.6 ст.44, п.85.2 статті 85 Податкового кодексу України. Крім того, відповідач зазначає, що до перевірки не було надано будь-якого іншого документального підтвердження місць виконання зобов'язань, а також не надано до перевірки будь-яких документів, що підтверджують транспортування (товарно-транспортні накладні, шляхові листи та інші).

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процессу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Судом встановлено, що умовами укладених ФОП ОСОБА_4 з контрагентами договорів передбачено, що поставка товару здійснюється постачальниками. Таким чином, у даному випадку покупець не є тим суб'єктом транспортного процесу, для якого необхідна наявність товарно-транспортної накладної, тому що він не бере участь у транспортуванні товару.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних з огляду на те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, суд не погоджується з викладеною в акті перевірки та запереченнях на позов позицією відповідача щодо неможливості реального здійснення операцій позивачем з ТОВ «Ривс», ТОВ «Старт-Д» та ТОВ «Ілтеріс».

Так, вказані висновки зроблено відповідачем на підставі актів перевірки контрагентів позивача, а саме акт від 21.12.2012 року №7211/224/34914473, акт від 21.12.2012 року №7203/224/32694059, акт від 06.02.2012 року №527/23-3/37148736.

Проте суд не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з

питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім ви падків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

При цьому, невиконання контрагентами своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Суд зауважує, що висновки про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, зафіксовані в актах перевірки, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції. Податковим органом не надано доказів того, що позивач та його контрагент діяли зі спільним умислом, що суперечить інтересам держави з метою отримання матеріальних благ.

З огляду на викладене, посилання податкового органу на вказані акти перевірок контрагентів позивача не може вважатись обґрунтованим.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Документи, які були досліджені судом, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем податкового законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи, а отже підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 172,10 грн. підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0005601720 від 31.05.2013 року та №0005581720 від 31.05.2013 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 172,10 грн. (сто сімдесят дві гривні десять копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 грудня 2013 року.

Суддя В.В. Степаненко