Постанова

від 18.12.2013 по справі 816/6671/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 рокум. ПолтаваСправа №816/6671/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Марченко О.Є.,

та представників сторін:

від позивача - Курбала А.В.,

від відповідача - Батюта З.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство "Полтавський дослідний механічний завод" (далі по тексту - позивач, ДП "ПДМЗ") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 листопада 2013 року №0001102310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом в розмірі 1695 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено права та інтереси ДП "ПДМЗ" у сфері публічно-правових відносин через безпідставне донарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість. Стверджував про хибність та безпідставність доводів контролюючого органу про безтоварний характер господарських операцій з фізичною особою - підприємцем (далі по тексту - ФОП) ОСОБА_3

Відповідачем 09 грудня 2013 року через канцелярію суду подано письмові заперечення на позов, в яких останній, посилаючись на відомості, встановлені документальною позаплановою виїзною перевіркою ДП "ПДМЗ" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 за період з 01 червня 2010 року по 31 серпня 2013 року та викладені в акті перевірки від 24 жовтня 2013 року №1313/16-01-22-09-12/37592468, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях до позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав та мотивів, наведених у письмовому запереченні ДПІ у м. Полтаві, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

ДП "ПДМЗ" у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 37592468, з 24 березня 2011 року перебуває на обліку в якості платника податків в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість /а.с. 8, 11/.

Видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: виробництво інших машин і устатковання загального призначення, н.в.і.у. (28.29), виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у. (25.99), неспеціалізована оптова торгівля (46.90), діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (71.12), будівництво житлових і нежитлових будівель /а.с. 9/.

Фахівцем ДПІ у м. Полтаві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП "ПДМЗ" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 за період з 01 червня 2010 року по 31 серпня 2013 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт від 24 жовтня 2013 року №1313/16-01-22-09-12/37592468 (далі по тексту - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого податковий ревізор-інспектор дійшов висновку про заниження позивачем податку на додану вартість (далі по тексту також ПДВ) загалом в розмірі 1356 грн. (в т.ч., за серпень 2011 року - 158 грн., вересень 2011 року - 441 грн., жовтень 2011 року - 551 грн., листопад 2011 року - 206 грн.) /а.с. 10-23/.

Не погоджуючись з викладеними доводами, ДП "ПДМЗ" 29 жовтня 2013 року за вих. №143 подало заперечення на вказаний акт перевірки /а.с. 28/.

Листом від 05 листопада 2013 року вих. №5425/10/16-01-22-09-21 відповідач надав відповідь на вказані заперечення, в яких вказав на правомірність висновків податкового ревізора-інспектора про заниження ДП "ПДМЗ" ПДВ /а.с. 29-30/.

На підставі зазначеного вище Акта перевірки ДПІ у м. Полтаві 08 листопада 2013 року винесено податкове повідомлення-рішення №0001102310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100" загалом в розмірі 1695 грн. (в т.ч., 1356 грн. - основний платіж, 339 грн. - штрафні (фінансові) санкції) /а.с. 7/.

Дане податкове повідомлення-рішення ДП "ПДМЗ" оскаржено до суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходить з критеріїв правомірності такого рішення, що встановлені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийнято дане рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що спірне донарахування грошового зобов'язання зі сплати ПДВ контролюючим органом здійснено з огляду на доводи про безтоварний характер господарських операцій ДП "ПДМЗ" з придбання у ФОП ОСОБА_3 дроту зварювального СВ08Г2с д-1,2 мм омідн. (15 кг.) AWS та дроту зварювального СВ08Г2с д-1,0 мм омідн. (5,0 кг) AWS.

При цьому, вказані доводи відповідач мотивував відомостями, викладеними в акті ДПІ у м. Полтаві від 19 червня 2013 року №3369/17.2/НОМЕР_1 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 рнок НОМЕР_1 по взаємовідносинам з ПП "Дюкон" (код ЄДРПОУ 34443573) за період з 01 червня 2010 року по 31 серпня 2012 року" /а.с. 201-208/. Зокрема, податковою інспекцією зазначено, що в ході проведення перевірки ФОП ОСОБА_3, за результатами аналізу наданих платником податків документів та з урахуванням матеріалів перевірки ПП "Дюкон", не підтверджено реальність здійснення контрагентом позивача протягом липня 2010 року - серпня 2012 року господарських операцій з придбання товарів (дроту) у ПП "Дюкон". А оскільки покупцем даних товарів (дроту) у подальшому було саме ДП "ПДМЗ", контролюючий орган вказав на відсутність фактичної поставки товарів по ланцюгу постачання. Крім того, відповідач звертав увагу на ненадання позивачем на перевірку товарно-транспортних накладних та документів, що підтверджували б якість товарів (дроту).

Однак, суд не погоджується з такими доводами контролюючого органу з огляду на наступне.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Зокрема, абзацом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду /пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України/.

При цьому, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу)

З огляду на викладене, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відсутність зазначених чинників в їх сукупності виключає можливість формування платником податків податкового кредиту навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податку грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 (продавець) та ДП "ПДМЗ" (покупець) 04 травня 2011 року укладено договір купівлі-продажу №222, за умовами якого продавець зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товар для використання у підприємницькій діяльності, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору /а.с. 32-33/.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, на підставі вказаного договору ДП "ПДМЗ" протягом травня-вересня 2011 року придбано у ФОП ОСОБА_3 товари - дріт зварювальний СВ08Г2с д-1,2 мм омідн. (15 кг.) AWS загальною кількістю 255 кг, вартістю 5333 грн. 40 коп. (в т.ч. ПДВ - 888 грн. 90 коп.) та дріт зварювальний СВ08Г2с д-1,0 мм омідн. (5,0 кг) AWS загальною кількістю 135 кг, вартістю 2815 грн. 50 коп. (в т.ч. ПДВ - 469 грн. 25 коп.).

На підтвердження факту реалізації товарів продавцем виписано податкові накладні: від 23 травня 2011 року №164, від 03 червня 2011 року №28, від 05 липня 2011 року №29, від 25 липня 2011 року №190, від 10 серпня 2011 року №106, від 15 серпня 2011 року №142, від 22 серпня 2011 року №217, від 26 серпня 2011 року №247, від 31 серпня 2011 року №299, від 02 вересня 2011 року №14, від 06 вересня 2011 року №55, від 13 вересня 2011 року №125, копії яких долучено до матеріалів справи /а.с. 34-45/.

Дослідивши в судовому засіданні перелічені вище копії податкових накладних, судом встановлено, що їх оформлено у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Зауваження щодо змісту та форми податкових накладних в Акті перевірки та письмових запереченнях відповідача проти позову відсутні.

Дані податкові накладні позивачем за датою отримання включено до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних відповідних звітних (податкових) періодів /а.с. 101-134/.

ДПІ у м. Полтаві не оспорюється той факт, що на момент складення зазначених податкових накладних контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та був зареєстрований як фізична особа - підприємець у встановленому законодавством порядку.

Отже, наведені податкові накладні підтверджують факт придбання позивачем у ФОП ОСОБА_3 товарів загальною вартістю 8130 грн. 90 коп. (в т.ч., ПДВ - 1355 грн. 15 коп.), є підставою для віднесення спірної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом як належний доказ у справі.

Як визначено пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до приписів частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій позивачем надано копії видаткових накладних від 23 травня 2011 року №ВВ-1029, від 03 червня 2011 року №ВВ-1129, від 05 липня 2011 року №ВВ-1346, від 25 липня 2011 року №ВВ-1512, від 10 серпня 2011 року №ВВ-1696, від 15 серпня 2011 року №ВВ-1732, від 23 серпня 2011 року №ВВ-1799, від 26 серпня 2011 року №ВВ-1829, від 31 серпня 2011 року №ВВ-1877, від 02 вересня 2011 року №ВВ-1918, від 07 вересня 2011 року №ВВ-1960, від 13 вересня 2011 року №ВВ-2020 /а.с. 46-57/.

Дослідивши в судовому засіданні вищезазначені копії видаткових накладних, судом встановлено, що їх оформлено у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, тобто вони є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в силу положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України приймаються судом як належний доказ у справі.

Зауваження щодо змісту та форми видаткових накладних в Акті перевірки та письмових запереченнях відповідача проти позову відсутні.

Оплату придбаних товарів позивачем проведено у повному обсязі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_3 у банку, що підтверджується копіями виписок установи банку про рух коштів на рахунку /а.с. 58-69/.

Зважаючи на незначний обсяг придбаних товарів, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що зазначений товар доставлявся орендованим автотранспортом ДП "ПДМЗ" /а.с. 79-82/.

При цьому, суд враховує, що за змістом пункту 3.4 договору купівлі-продажу від 04 травня 2011 року №222 доставка товару зі складу продавця здійснюється шляхом самовивозу /а.с. 32/.

Стосовно посилань відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та не надання на перевірку доказів, підтверджуючих якісні характеристики товару, як на підставу для визнання спірних господарських операцій безтоварними, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне. Як вже зазначалося судом вище, перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Так, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки конкретної господарської операції. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних буде встановлено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

У зв'язку з викладеним, суд враховує, що матеріалами справи підтверджується фактичне отримання позивачем від ФОП ОСОБА_4 товарів, їх оприбуткування та подальше використання у власній господарській діяльності.

Зокрема, долученими до матеріалів справи викопіюваннями з журналу реєстрації довіреностей, виданих на право отримання товарно-матеріальних цінностей, підтверджується, що товари від продавця отримано уповноваженими особами ДП "ПДМЗ" - гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6 на підставі відповідних довіреностей, реквізити яких зазначено у видаткових накладних /а.с. 83-99/.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, придбаний у ФОП ОСОБА_3 дріт ДП "ПДМЗ" використано при виробництві жорстких поперечин, драбин, огорож жорстких поперечин та оголовок, що, у подальшому, реалізовані Дочірньому підприємству "Електромонтажний поїзд №707".

Суд погоджується з даними доводами з огляду на їх підтвердження долученими до матеріалів справи копіями лімітно-забірних карт, договору поставки, видаткових накладних та банківських виписок /а.с. 70-76, 163-195, 210-211/.

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи в повному обсязі підтверджується товарність спірних господарських операцій, факт сплати позивачем у ціні придбаних товарів ПДВ в розмірі 1355 грн. 15 коп., а також рух активів в ході здійснення господарської діяльності.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем, при розрахунку податкового кредиту, правомірно враховано суму ПДВ загалом в розмірі 1355 грн. 15 коп. по господарським операціям з ФОП ОСОБА_3

Посилання контролюючого органу на відомості, викладені в акті ДПІ у м. Полтаві від 19 червня 2013 року №3369/17.2/НОМЕР_1, не приймаються судом в якості достатніх обґрунтувань правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення, оскільки отримання податковим органом акта перевірки контрагента платника податків, в якій викладені висновки про вчинення таким контрагентом нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, адже акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Крім того, як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Аналогічну думку викладено в рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") та численних рішеннях Верхового Суду України в даній категорії справ (постанови ВСУ від 09 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 01 червня 2010 року у справі №21-573во10, від 31 січня 2011 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, від 31 січня 2011 року у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), що враховуються судом з огляду на приписи частини другої статті 8, частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновок податкової інспекції про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Виходячи з визначення поняття штрафна санкція, що міститься в підпункті 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого дана санкція може бути застосована до платника податків лише у разі вчинення останнім порушення вимог податкового законодавства, а такі порушення в діях позивача відсутні, суд дійшов висновку, що контролюючим органом також неправомірно застосовано до ДП "ПДМЗ" штрафні (фінансові) санкції в розмірі 339 грн.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення покладено на контролюючий орган.

Однак, відповідачем суду таких доказів не надано. Разом з тим, матеріалами справи в повному обсязі підтверджено товарність спірних господарських операцій, факт сплати позивачем у ціні придбаних товарів податку на додану вартість в розмірі 1355 грн. 15 коп., наявність в діях позивача ділової мети та рух активів в ході ведення господарської діяльності.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами той факт, що при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, чим порушено законні інтереси позивача.

Отже, податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 08 листопада 2013 року №0001102310 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову ДП "ПДМЗ" у повному обсязі.

У відповідності до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом 3 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 172 грн. 05 коп. необхідно стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями ДПІ у м. Полтаві.

Водночас, суд враховує, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено 10% суми судового збору, як те передбачено частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 19 вересня 2013 року №590-VII, що набрав чинності 23 жовтня 2013 року).

При цьому, даною нормою визначено, що решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Однак, зважаючи на те, що відповідно до положень пункту 21 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи доходів і зборів звільнені від сплати судового збору, сума судового збору пропорційно задоволеної частини позовних вимог (90%) з відповідача до Державного бюджету стягненню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 08 листопада 2013 року №0001102310.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38719450) на користь Дочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод" (код ЄДРПОУ 37592468) витрати зі сплати судового збору в розмірі 172 (сто сімдесят дві) гривні 05 (п'ять) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2013 року.

Суддя О.О. Кукоба