cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/19765/13 16.12.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97»
до Приватного підприємства «АРІС ГРУП»
про стягнення 27 560,75 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: Ярощук П.А.
від відповідача: не з'явились
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «АРІС ГРУП» про стягнення 27 560,75 грн. за договором купівлі-продажу № 16-2013 від 16.05.2013 р., з яких: 25 200,01 грн. - основний борг, 1 944,82 грн. - пеня та 415, 92 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/19765/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.12.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.
17.12.2013 р. через загальний відділ діловодства представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 28 335,39 грн. грн., з яких: 25 200,01 грн. - основний борг, 2 582,76 грн. пені та 552,62 грн. 3% річних.
Розглянувши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.
Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим приймає її до розгляду.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Представники відповідача у дане судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.
Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив.
Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.
З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.11.2013 р. вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, буд. 1-Б/6, кв. 164.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2013 р. судом направлено на зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача, що підтверджується копією реєстру згрупованих поштових відправлень від 05.12.2013 р. (копія в матеріалах). При цьому, повідомлення про вручення поштового відправлення або конверти до суду не повернулись.
Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.
У судовому засіданні 16.12.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
16.05.2013 р. між Приватним підприємством «АРІС ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97» укладено договір купівлі-продажу №16-2013, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язався поставити у власність відповідача продукцію, в кількості і асортименті згідно товарно-супровідної документації позивача, а відповідач зобов'язався прийняти продукцію і оплатити її.
Відповідно до п. 3.1. договору приймання-передача продукції по кількості та якості здійснюється шляхом відповідної відмітки про прийняття в товарно-супровідній документації.
Згідно п. 3.2. договору у випадку, якщо протягом 2 (двох) діб з моменту отримання продукції від відповідача на ім`я позивача не надійде претензії про невідповідність кількості та якості продукції, відповідна продукція вважається прийнятою відповідачем.
Пунктом 5.2. договору встановлено, що розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються відповідачем в термін до 21 календарних днів з дати відвантаження.
У п. 6.2. договору зазначено, що у випадку порушення термінів розрахунків, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент порушення, за кожен день порушення (неналежного виконання) зобов'язання.
Відповідно до п. 7.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання.
Судом встановлено, що позивачем була здійснена поставка товару на загальну суму 85 920,01 грн. згідно договору купівлі-продажу №16-2013 від 16.05.2013 р., що підтверджується видатковими накладними №РН-196 від 18.05.2013 р. на суму 70 560,01 грн., №РН-235 від 08.06.2013 р. на суму 3 576,00 грн., №РН-251 від 14.06.2013 р. на суму 11 784,00 грн., належним чином засвідченні копії наявні в матеріалах справи.
Однак за поставлений товар відповідач розрахувався частково в розмірі 60 710,00 грн.,
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу №16-2013 від 16.05.2013 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 25 200,01 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2 582,76 грн. пені та 552,62 грн. 3% річних за період з 08.06.2013 р. по 15.12.2013 р.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 16-2013 від 16.05.2013 р. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, поставив товар на загальну суму 85 920,01 грн. а відповідач оплати за поставлений товар в повному обсязі не здійснив.
Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 16-2013 від 16.05.2013 р. виконав в повному обсязі, а відповідач, вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 25 200,01 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором купівлі-продажу № 16-2013 від 16.05.2013 р. не здійснив.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості відповідачем визнаний, належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 25 200,01 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.
В межах розгляду даного спору позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 582,76 грн. пені, нарахованої за період з 08.06.2013 р. по 15.12.2013 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що позивачем період для нарахування пені заявлено більше шести місяців, хоча розрахунок здійснено в межах такого строку.
Таким чином, судом визнається обґрунтованою сума пені у розмірі 2 582,76 грн., яка розрахована за період з 08.06.2013 р. по 08.12.2013 р. та з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за період шести місяців.
Крім того, у межах даної справи позивачем заявлені вимоги про стягнення 552,62 грн. 3% річних за період з 08.06.2013 р. по 15.12.2013 р.
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних, який відповідає вимогам законодавства, а тому вимоги в цій частині визнаються обгрунтованими.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Щодо заявленого позивачем клопотання про покладення витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 1 500,00 грн. суд відзначає наступне.
Згідно ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
Оскільки інтереси позивача в судових засіданнях представляв Ярощук Петро Андрійович, який є Фізичною особою-підприємцем, однак суду не надано доказів представництва інтересів позивача в суді саме адвокатом в порядку положень Закону України «Про адвокатуру», оплата послуг якого відноситься до судових витрат, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 1 500,00 грн. витрат на оплату юридичних послуг.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97» задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства «АРІС ГРУП» (02140, м. Київ, вул. Б. Гмирі, буд. 1-Б/6, кв. 164, ідентифікаційний код - 37745249) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибпродукт 97» (03127, м. Київ, пр-т. 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1, ідентифікаційний код - 36643851) 25 200 (двадцять п'ять тисяч двісті) грн. 01 коп. - заборгованості, 2 582 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн. 76 коп. - пені, 552 (п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 62 коп. - 3% річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Повний текст рішення складено: 23.12.2013 р.
Суддя Пригунова А.Б.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 16.12.2013 |
Оприлюднено | 30.12.2013 |
Номер документу | 36416238 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Пригунова А.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні