Рішення

від 18.12.2013 по справі 910/20553/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №  910/20553/13 18.12.13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім “Нафта-Комерс» про стягнення 4 388,65 грн. Суддя  Пригунова А.Б.   Представники: від позивача: не з'явилися   від відповідача: не з'явилися   ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафта-Комерс» про стягнення заборгованості у розмірі 4 388,65 грн., з яких: 4 027,20 грн. – основна заборгованість, 301,21 грн. – пеня, 60,24 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язано перед позивачем за договором № 2249 від 15.06.2012р. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20553/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.12.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.   Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. У дане судове засідання представники сторін не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча про час та дату судового засіданні були повідомленні належним чином. Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв, заявлені позовні вимоги не заперечив. Частиною 2   ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи. З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.12.2013 р. вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 33. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. судом направлено на зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача, що підтверджується копією реєстру згрупованих поштових відправлень від 12.12.2013. При цьому, повідомлення про вручення поштового відправлення або конверти до суду не повернулись. Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. Приймаючи до уваги, що представники сторін були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.    Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом. Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом. У судовому засіданні 18.12.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 15.06.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафта-Комерс» укладено договір поставки продукції №2249, умовами якого передбачено, що позивач продає та поставляє, а відповідач купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором товар у асортименті, кількості та за цінами, вказаними у додатках або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від позивача до відповідача та є невідємними частинами цього договору. Відповідно до п. 1.3. договору право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Згідно п. 3.2. договору загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього договору. Пунктом 3.3. договору встановлено, що відповідач зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого позивачем товару, протягом 21 календарного дня з моменту передачі такої партії товару. Відповідно до п. 5.3. договору у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення. Судом встановлено, що позивачем була здійснена поставка товару на загальну суму 4  027,20 грн. згідно договору поставки продукції №2249 на підставі товарно-транспортної накладної №МВУ-034607 від 18.08.2012 р., №МВУ-034597 від 18.08.2012 р., належним чином засвідченні копії яких наявні в матеріалах справи. Однак відповідач за поставлений товар не розрахувався. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання щодо оплати поставленого товару згідно договору поставки продукції №2249 від 15.06.2012 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 4  027,20 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 301,21 грн. пені та 60,24 грн. 3% річних. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки продукції №2249 від 15.06.2012 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки. Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про  купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, поставив товар на загальну суму 4  027,20 грн., при цьому відповідач не провів оплати за поставлений товар. Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідач, вчасно не розрахувавшись за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 4  027,20 грн. Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором договору поставки продукції №2249 від 15.06.2012 р. не здійснив. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості відповідача належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 4  027,20 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню. В межах розгляду даного спору позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 301,21 грн. пені, нарахованої за період з 10.09.2012 р. по 01.10.2013 р. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності   учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського   зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України). В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним. Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що позивачем допущено помилку в розрахунку, а саме період для нарахування пені заявлено більше шести місяців. За розрахунком суду, сума пені, що підлягає стягненню, становить 300,39 грн., яка розрахована за період з 10.09.2012 р. по 10.03.2013 р., з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ та за період не більше 6 місяців. Крім того, у межах даної справи позивачем заявлені вимоги про стягнення 60,24 грн. 3% річних за період з 10.09.2012 р. по 01.10.2013 р. Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних, який відповідає вимогам законодавства, а тому вимоги в цій частині визнаються обгрунтованими. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафта-Комерс» (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 33, ідентифікаційний код – 38138205) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33-Б, ідентифікаційний код – 36001810) 4 027 (чотири тисячі двадцять сім) грн. 20 коп. - заборгованості, 300 (триста) грн. 39 коп. - пені, 60 (шістдесят) грн. 24 коп. - 3% річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 18 коп. – судового збору. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Повний текст рішення складено: 23.12.2013 р.             Суддя                                                                                 Пригунова А.Б.