Рішення

від 26.12.2013 по справі 910/22933/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22933/13 26.12.13 За позовом ТОВ «Гілея»

до ТОВ "Совіл"

про стягнення 15 533, 70 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Заблоцький О.В. ( дов. від 22.11.2013)

Від відповідача: не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов транспортного договору № 4 від 27.09.2012 у розмірі 15 533, 70 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.11.2013 порушено провадження у справі №910/22933/13 та призначено до розгляду на 12.12.2013.

Представник позивача в судове засідання 12.12.2013 не з'явився, але через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача в судове засідання 12.12.2013 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Розгляд справи із-за неявки відповідача було відкладено на 26.12.2013.

Представник позивача в судове засідання 26.12.2013 з'явився, дав пояснення по справі та просив позов задовольнити у повному обсяґзі.

Представник відповідача в судове засідання 26.12.2013 вдруге не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвал суду від 29.11.2013 та 12.12.2013, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 04073 139447 1 , яке отримане уповноваженим представником 16.12.2013 .

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2012 між ТОВ Транспортно-експедиційна компанія «Логітекс» (далі «ЕКСПЕДИТОР»,платник ) та ТОВ «Гілея» (далі «ПЕРЕВІЗНИК») було укладено Договір №4 на надання транспортно-експедиційних послуг ( організація автомобільного перевезення вантажу) . Згідно додатку №1 до Договору ТОВ «Транспортно-експедиційна компанія «Логітекс» в результаті реорганізації була змінена на ТОВ «Совіл».

Відповідно до п.1.1. предметом договору є доручення ПЕРЕВІЗНИКА ЕКСПЕДИТОРУ на виконання агентських послуг по організації перевезень вантажів з залученням автотранспорту ПЕРЕВІЗНИКА, у зв'язку з чим ЕКСПЕДИТОР буде замовляти транспорт перевізника і проводити з ним від його імені всі необхідні розрахунки,а перевізник- надає автомобілі і здійснює перевезення в міжнародних та міжміських сполученнях в відповідності із справжнім договором і підписано між сторонами заявкою, в якій вказані умови виконання кожного перевезення і яка є невідємною частиною договору.

Пунктом 2.4. договору сторони передбачили, що заявка має безумовний пріоритет перед договором.

Пунктом 3.2. визначено, що ЕКСПЕДИТОР зобов'язаний повідомити ПЕРЕВІЗНИКУ не менш ніж за 24 години до початку перевезення графік подачі автомобілів.

Відповідно до заявки №3/2012 від 10.01.2013 ПЕРЕВІЗНИК взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу за маршрутом Тервакоскі (Фінляндія) - Бровари (Україна), дата завантаження 11.01.2013, а ЕКСПЕДИТОР зобов'язався оплатити перевезення вантажу в сумі 20 300 грн. протягом 10-12 банківських днів згідно рахунку,акту виконаних робіт та оригіналу CMR.

Як свідчать матеріали справи перевізник виконав свої зобов'язання згідно договору та заявки і здійснив перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМР №К-140113-1( в матеріалах справи).

В подальшому позивач 13.11.2013 направив відповідачу оригінали документів: CMR, акт виконаних робіт від 25.01.2013 , рахунок на оплату №184 від 25.01.2013 та рахунок №185 ввід 25.01.2013 за понаднормовий простій на Чернігівській митниці з 25.01.2013 по 25.01.2013, включно( відповідно до п.п.б), п.п 4.1.1.,п.4.1. Договору).

Згідно з п. 3.8. Договору Експедитор зобов'язаний провести повний розрахунок з Перевізником за виконані транспортні послуги.

У п. 6.2. Договору зазначено, що підставою для оплати транспортно-експедиційних послуг Експедитором є підтвердження факту надання транспортно-експедиційних послуг наданням Експедитору товарно-транспортної накладної з відміткою вантажовідправника і одержувача вантажу та акту виконаних робіт.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що платежі та взаємні розрахунки за виконані послуги з перевезення вантажів здійснюються шляхом прямого банківського переводу за узгоджену кількість рейсів проти рахунків Перевізника.

Відповідно до п. 6.4 Договору, строк оплати за виконані послуги - протягом 10 (десяти) банківських днів після надання повного пакету оригіналів документів (ТТН / СМР, рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна), якщо інше не обумовлено у Заявці.

Експедитор свої зобовязанняза договором та заявкою не виконав, а саме: не підписав акт виконаних робіт від 25.01.2013.,не здійснив оплату згідно рахунків , а здійснив лише часткову оплату згідно рахунку №184, а саме 30.04.2013 перераховано 6300 грн., залишок становить 14 000,00 грн..

У відповідності до п.4.1.1. Договору ЕКСПЕДИТОР сплачує штраф в розмірі 40 євро за понаднормовий (48 годин) простій при митному оформленні вантажу на території України. Згідно п.5.1. Договору ціна перевезення вказується в заявці, відповідно до якої вартість надання послуги перевезення сторони погодилися в сумі 20 300.,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що з метою досудового врегулювання спору позивач надіслав відповідну претензію №52 від 12.11.2013, яка залишена відповідачем без реагування та виконання.

Зазначене і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Отже, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі: основний борг- 1400,00 грн., три відсотки річних - 337,70 грн.; штрафні санкії за простій - 1200 грн.; загальна сума боргу становить - 15 533,70 грн..

За своєю правовою природою Договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором перевезення, до якого застосовуються положення ст. 307 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) та ст. 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Даючи оцінку правовідносинам, що стались між сторонами у даному спорі, суд вважає, що дані договори за своєю правовою природою є договорами надання послуг, зокрема, перевезення вантажу

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 14000,00 грн.

Суд також враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов»язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Вказані СМР позивач надав суду і суд їх приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Частина 2 ст.614 ЦК України покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов»язання. Відповідачем по справі не було надано суду належних доказів відсутності заборгованості перед позивачем за вищевказаними договорами-заявками, або існування такої заборгованості в меншому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Також позивач вимагає стягнення з відповідача суму штрафних санкцій 1200 грн. за простій автомобіля та 3% річних в сумі 332,70 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Суд вважає наданий позивачем розрахунок штрафу за простій автомобіля та 3% річних вірним та задовольняє позов в цій частині.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 15533,70 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ТОВ «Гілея» задовольнити повністю.

2. Стягнути з ТОВ «Совіл» (04073, м. Київ, Оболонський район, вул. Скляренка,5, оф. 305 А, код ЄДРПОУ 38261524) на користь ТОВ «Гілея» (поштова адреса: 29025, Хмельницька область, м. Хмельницький , вул..Курчатова, буд 54Б,; юридична адреса - 29025 Хмельницька область, м. Хмельницький, вул.. Курчатова,8/1 код ЄДРПОУ 30693226) основну заборгованість в розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп.; штрафні санкції за простій автомобіля у розмірі - 1200 ( одна тисяча двісті) грн. 00 коп.; відсотки річних в розмірі - 337 ( триста тридцять сім ) грн.. 70 (сімдесят) коп.. судовий збір в розмірі 1 720 ( одна тисяча сімсот двадцять ) грн.. 50 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 30.12.13