Рішення

від 25.12.2013 по справі 910/21263/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21263/13 25.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Інвест-Строй»

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

про стягнення 206 163, 88 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Федун Р.М.

від відповідача: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал-Інвест-Строй» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 206 163, 88 грн. за договором поставки № 24/04 від 24.04.2013 р. та штрафних санкцій у розмірі 70 095, 72 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за вищевказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21263/13 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.12.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу Україниє

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Відповідач в усному порядку заявив про визнання суму основного боргу.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 25.12.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.04.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал-Інвест-Строй» та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поставки № 24/04, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити товар, зазначений у видаткових накладних.

Відповідно до п. 7.1. договору відповідач має сплатити поставлений товар до 30.07.2013 р.

Згідно з п. 7.4. договору у разі прострочення оплати товару позивач має право вимагати, а відповідач - зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30 % річних, які нараховуються на суму заборгованості відповідача за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу та штраф у розмірі 0, 5 % від вартості товару за кожен донь прострочення розрахунку.

Договір, відповідно до п. 10.1., вступає в силу з дати його укладання обома сторонами і діє протягом одного року, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 24/04 від 24.04.2013 р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 206 163, 88 грн., що підтверджується видатково-прибутковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

17.07.2013 р. позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення заборгованості за договором № 24/04 від 24.04.2013 р.

Однак відповідач відповіді на претензію не надав та вищевказані кошти не перерахував.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем порушено умови договору 17.07.2013 р. щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 206 163, 88 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст.ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Відмова позивача від позову, викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучаються до справи та підписується відповідачем. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Тож, оскільки наявними у справі документами підтверджується поставка позивачем товару за договором № 24/04 від 24.04.2013 р., враховуючи визнання відповідачем позову в частині основного боргу, приймаючи до уваги, що таке визнання суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Інвест-Строй» в частині стягнення основного боргу у сумі 206 163, 88 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 70 095, 72 грн. з прострочення оплати поставленого товару.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тож, виходячи з вищенаведеного нормативно-правового визначення, за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання здійснюється розрахунок пені, в той час як штраф розраховується виходячи із співвідношення встановлених договором відсотків та суми неналежно (невиконаного) виконаного зобов'язання.

Крім того, відповідно до положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши розрахунок пені виходячи із облікової ставки Національного банку України за період з 01.08.2013 р. (дата виникнення заборгованості) до 08.10.2013 р. (дата, визначена позивачем самостійно) становить 5 134, 33 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Інвест-Строй» задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Інвест-Строй» (04050, вул. Мельникова, 12, код ЄДРПОУ 32113866) заборгованість у розмірі 206 163, 88 (двісті шість тисяч сто шістдесят три грн. 88 коп.) грн., 5 134, 33 (п'ять тисяч сто тридцять чотири грн. 33 коп.) грн. - пені та 4 225, 97 (чотири тисячі двісті двадцять п'янять грн. 97 коп.) грн. - судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.12.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.