Постанова
від 21.11.2013 по справі 805/15588/13-а
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 р. Справа № 805/15588/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3037, Військової частини 2249 про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

31 жовтня 2013 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини 3037 (далі - Відповідач 1 або військова частина 3037), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- визнати неправомірними дії командування військової частини 2249 щодо невиплати заборгованості - компенсації за неотримане речове майно в сумі 19 409,97 грн.;

- зобов'язати військову частину 3037 як правонаступника військової частини 2249 виплатити ОСОБА_1 заборгованість - компенсацію за неотримане речове майно в сумі 19 409,97 грн. (а.с.3, 27).

Ухвалою від 14 листопада 2013 року до участі у справі у якості другого відповідача залучена Військову частину 2249 (далі - Відповідач 2 або військова частина 2249) (а.с.32-33).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що проходила військову службу у військовій частині 2249 на посаді начальника фінансової служби (головного бухгалтера) та знаходилась на речовому забезпеченні у військовій частині 2249. Наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 06 серпня 2013 року № 43 о/с була звільнена у відставку за віком з правом носіння військової форми одягу, та у подальшому, наказом командира військової частини 2249 № 182 від 18 вересня 2013 року виключена зі списків особового складу, фінансового забезпечення та інших видів забезпечення військової частини 2249.

Згідно вимог ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст.10, 14, 28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, позивач мав отримати за рахунок Державного бюджету України речове майно або грошову компенсацію замість нього. Всупереч наведеним положенням речове майно позивачу не було видане, а грошова компенсація не була виплачена.

15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини 2249 з заявою про виплату належної їй суми компенсації за неотримане речове майно, на що 21 жовтня 2013 року отримала письмову відмову за № 603, в якій повідомлялось, що згідно кошторисних призначень військової частини 2249 на 2013 рік коштів на виплату компенсації за неотримане речове майно не передбачено.

Позивач вважала відмову військової частини 2249 у виплаті компенсації за неотримане речове майно такою, що порушує її права, які потребують судового захисту.

Представник відповідача 1 позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову (а.с.38-39), сутність яких полягала у тому, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» ст.9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також доповнено ст.9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою, зокрема, було передбачено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належним їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини 2249 15 жовтня 2013 року, тобто вже після звільнення зі служби, отже правові підстави для виплати їй грошового забезпечення за непотримане речове майно відсутні.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду відповідач 2 явку свого представника в судове засідання не забезпечив, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

21 листопада 2013 року через відділ діловодства та документообігу Донецького окружного адміністративного суду від позивача та представника відповідача 1 надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.37).

На підставі положень ч.ч.1, 2 ст.122, ч.ч.4, 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд справи здійснений в письмового провадження.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині 2249 внутрішніх військ МВС України на посаді начальника фінансової служби (головного бухгалтера) та знаходилася на речовому забезпеченні у військовій частині 2249.

Наказом начальника управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України від 06 серпня 2013 року № 43о/с позивач звільнена у відставку за віком з правом носіння військової форми одягу.

Наказом командира військової частини 2249 внутрішніх військ МВС України від 18 вересня 2013 року № 182 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу всіх видів забезпечення військової частини 2249 з виплатою премії за період з 01 по 18 вересня 2013 року в розмірі 100% від посадового окладу та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмір 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. На день звільнення позивача вислуга років у календарному обчисленні складала: в Збройних Силах України - 20 років 05 місяців 01 день; трудовий стаж - 14 років 05 місяців 01 день; страховий стаж - 34 роки 10 місяців 23 дні (а.с.7).

Виплата ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно вказаним наказом не була передбачена.

Відповідно до наказу Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 221 від 10 червня 2013 року, Військову частину 2249 ліквідовано та затверджено ліквідаційну комісію для розформування військової частини; правонаступником Військової частини 2249 визначено Військову частину 3037 (а.с.12-13).

Військова частина 3037 (ідентифікаційний код 23316237) зареєстрована у якості юридичної особи 17 квітня 1995 року, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 810592 та довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 9263 (а.с.41-42).

15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до командування військової частини 2249 із заявою, в якій просила виплатити їй грошову компенсацію за неотримане речове майно, належну їй на момент звільнення.

Листом від 21 жовтня 2013 року за № 603 командування військової частини 2249 відмовило позивачу у виплаті компенсації за неотримане речове майно, посилаючись на те, що дію ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призупинено, а також на відсутність коштів (а.с.11).

Згідно з довідкою, наданою військовою частиною 2249, на час звільнення вартість неотриманого позивачем речового майна становила 19 409,97 грн. (а.с.9-10).

Той факт, що ні речове майно, ні грошова компенсація за нього позивачем не були отримані, сторонами не оспорювався, отже на підставі ч.3 ст.72 КАС України суд вважав ці обставини доведеними.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, що визначено ч.ч.1, 2 ст.2 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Таким чином, у спірних правовідносинах відповідачі виступають у якості суб'єкта владних повноважень, рішення, дії та бездіяльність яких мають бути перевірені на відповідність критеріям, наведеним у ч.3 ст.2 КАС України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з положеннями ст.1 Закону № 2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1-2 Закону № 2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ст.2 Закону № 2011 визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Коло осіб, на яких поширюється дія Закону № 2011 визначене ст.3, відповідно до п.1 ч.1 якої, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.

Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що передбачено ст.4 Закону № 2011.

Ч.2 ст.9 Закону № 2011 передбачала, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ призупинено дію ч.2 ст.9 Закону № 2011 в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 3 листопада 2006 року N 328-V, який набрав чинності з 01 січня 2007 року, ст.9 Закону № 2011 була викладена у новій редакції, яка регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців. В той час, коли питання продовольчого, речового та іншого забезпечення військовослужбовців урегульовано новою ст.9-1 цього Закону.

Таким чином, Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», яким було призупинено дію ч.2 ст.9 Закону № 2011, втратив свою чинність, оскільки у новій редакції ст.9 Закону № 2011 зазначених положень щодо забезпечення військовослужбовців речовим майном немає.

Ч.2 ст.9-1 Закону № 2011 передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Дію ч.2 ст.9-1 Закону № 2011 було зупинено на 2007 рік згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V.

На підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі - Закон № 107) ч.2 ст.9-1 Закону № 2011 виключено.

В подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України вказану зміну визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Таким чином, починаючи з 22 травня 2008 року (дати прийняття Конституційним Судом України рішення по справі № 1-28/2008) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення ч.2 ст.9-1 Закону № 2011 регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

За приписами ч.1 ст.9-1 Закону № 2011 продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок встановлений Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (далі - Положення № 1444), норми якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п.27 Положення № 1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Однак, п.27 Положення № 1444 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, як такий, що суперечить ч.2 ст.9-1 Закону № 2011.

Відповідний правовий висновок висловлений Верховим Судом України в постановах від 19 березня 2013 року по справі № 21-38а13, від 11 червня 2013 року по справі № 21-156а13, від 18 червня 2013 року по справі № 21-191а13.

Як встановлено судом, позивач звільнилася з військової служби 18 вересня 2013 року, із заявою про виплату їй компенсації за неотримане речове майно звернулася 15 жовтня 2013 року, тобто вже не маючи статусу військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позову, оскільки на момент звернення ОСОБА_1 для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011 не передбачав такого права військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, а п.27 Положення № 1444 не підлягає застосуванню, як такий, що суперечить положенням Закону № 2011.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини 3037, Військової частини 2249 про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

2. Постанова прийнята, складена та підписана у нарадчій кімнаті 21 листопада 2013 року.

3. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

4. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.

СудДонецький окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення21.11.2013
Оприлюднено08.01.2014
Номер документу36449530
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —805/15588/13-а

Постанова від 21.11.2013

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Кравченко Т.О.

Ухвала від 14.11.2013

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Кравченко Т.О.

Ухвала від 04.11.2013

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Кравченко Т.О.

Ухвала від 04.11.2013

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Кравченко Т.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні