Постанова

від 23.12.2013 по справі 815/5992/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/5992/13-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токмілової Л.М.,

при секретарі - Музика А.О.,

за участю: представника позивача - Ткач О.С. (за довіреністю),

представника відповідача - Кочина І.А. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі справу за адміністративним позовом приватного підприємства «ДРС» до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування наказу про проведення перевірки та податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

20 серпня 2013 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява приватного підприємства «ДРС» до Державної податкової інспекції в Овідіопольскому районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування наказу про проведення перевірки від 05 липня 2013 року № 10 та податкового повідомлення-рішення від 12 серпня 2013 року № 0001422202,-

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що покладені перевіряючими в основу акту перевірки висновки про відсутність проведення господарських відносин із контрагентом здійснені без належного аналізу характеру конкретної угоди, її товарності та реальності. При цьому, представник позивача вважав, що висновки акту Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідає фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Представник позивача зазначив, що наявність у платника податку податкових накладних виданих йому постачальником товару, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту. Зазначене стало підставою для звернення до суду з позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві(а.с.3-9).

Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001422202 від 12.08.2013 року прийняте на підставі акту перевірки, який складений за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "ДРС" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Грантехстрой», код ЄДРПОУ 37627961 за період з 01.09.2012 року по 01.12.2012 року. Представник відповідача зазначив, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази, дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та достатньої кількості підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Приватне підприємство "ДРС" зареєстровано Овідіопольською районною державною адміністрацією Одеської області 27.03.2002 року № 15431200000001935, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (т.1, а.с.39).

Як вбачається з матеріалів справи в період з 12.07.2013 року по 18.07.2013 року на підставі на підставі повідомлення від 05.07.2013 року № 2 та рішення начальника ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області, оформленого наказом від 05.07.2013 р. № 10 згідно з п. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України старшим державним податковим ревізор-інспектором відділу проведення камеральних перевірок управління податкового аудиту ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області Почхуа Ольгою Юріївною проведено документальну невиїзну перевірку ПП "ДРС" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Грантехстрой», код ЄДРПОУ 37627961 за період з 01.09.2012 року по 01.12.2012 року.

При цьому, як вбачається з наказу ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 10.07.2013 року № 10 «Про проведення документальної невиїзної перевірки» відповідачем перевірку призначено та проведено на підставі п. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, п. 79.1, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

Як зазначає представник відповідача, що повідомлення та наказ на проведення перевірки отримано 08.07.2013 р. головним бухгалтером ПП «ДРС» Дубровіною Н.М. під розписку.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем складено акт від 25.07.2013 року № 56/22-02/31894109 (т.1,а.с.13-36), яким встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством: - занижено податок на додану вартість всього у загальній сумі 27 725, 00 грн., у т.ч. за вересень 2012 року у розмірі 12 800, 00 грн., грудень 2012 року у розмірі 4925, 00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки від 25.07.2013 року № 56/22-02/31894109 прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2013 року № 0001422202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34 657,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 27 725,000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6932, 00 грн. за порушення п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України (т.1, а.с.12).

Не погодившись з висновками податкового органу та винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив вищевказане рішення в судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо правомірності видання наказу на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки начальником ДПІ у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області, відповідно до якого проведена документальна невиїзна перевірка ПП "ДРС" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Грантехстрой», код ЄДРПОУ 37627961 за період з 01.09.2012 року по 01.12.2012 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право: проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз. 3 п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.ст.77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 п.75.1 ст.75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України є те, що за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як встановлено судом, позивач 12.06.2013 року отримав від відповідача письмовий запит № 9931/1с/22-1/1 від 07.06.2013 року, яким позивачу пропонувалось надати письмові пояснення щодо операцій з ТОВ «Грантехстрой» та документи, якими підтверджується реальність цих операцій.

21.06.2013 року відповідно до приписів пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПКУ позивач надав відповідачу письмові пояснення (вих.. № 1/06 від 19.06.2013 року) з копіями документів, які стосуються відносин з ТОВ «Грантехстрой».

Позапланова невиїзна документальна перевірка згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проводиться на підставі рішення керівника податкового органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платникові податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії наказу про призначення перевірки та інформації про дату початку та місце проведення перевірки. При цьому дотримання зазначених умов, а саме відправлення відповідного листа, достатньо для початку перевірки.

Оскільки на практиці таке правове регулювання призводить до того, що на момент отримання платником податків інформації щодо призначення невиїзної перевірки її результати вже є оформленими відповідним актом або довідкою, то як наслідок, у цьому випадку необхідно визначатися із юридичною долею податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами невиїзних перевірок, проведених із процедурними порушеннями.

Виходячи з вищезазначеного та враховуючи, що фактичне проведення перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні податкової перевірки та те, що задоволення позову в цій частині не призводить до відновлення порушених прав платника податків, суд приходить висновку про відмову ПП «ДРС» у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування наказу

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходячи з положень ч.3 ст.2 КАС України, проходить висновку, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.198.1-198.2 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

При цьому, суд вважає посилання посадових осіб відповідача в акті перевірки на положення ст.ст.203,215,228 Цивільного кодексу України безпідставними, виходячи з наступного:

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентам, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Отже, висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Неприпустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків вже визнано ДПА України та доведено до відома нижче стоячих підрозділів листом №20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

У відповідності до приписів ч.4,5 ст.11 КАС України судом під час офіційного з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Так, між позивачем та ТОВ "Грантехстрой" укладено договір купівлі-продажу від 20.06.2012 р. № 10/06, фактичне виконання цього договору підтверджується податковими та видатковими накладними (т.1,а.с.66-73). Вартість поставлених товарів, у тому числі ПДВ сплачена позивачем на користь постачальника товарів та послуг, що підтверджується виписками по рахункам (т.1,а.с.74-79).

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки, оскільки позивачем сформовано податковий кредит від контрагента «ризикової» категорії ТОВ «Грантехстрой».

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ТОВ «Грантехстрой» надало на вимогу позивача видаткові накладні (а.с.83-84), з яких вбачається отримання ТМЦ від контрагентів на виконання укладених договорів з ТОВ «Грантехстрой». Також позивачем надано до суду копію первинної документації щодо підтвердження використання придбаного товару у ТОВ «Грантехстрой» надалі у своїй діяльності (т.1,а.с.136-235).

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

В судовому засіданні представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів вищезазначені висновки суду, в зв'язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту постачання товарів його контрагентами, що підтверджується відповідними документами, висновок податкового органу про безтоварність цих угод є помилковим, а тому прийняте ним податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Крім того, представником відповідача не надано доказів, які підтверджують ті обставини, що податкові накладні не були надані перевіряючим під час проведення перевірки.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеської області № 0001422202 від 12.08.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 18 грудня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 14, 71, 86, 94, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «ДРС» до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування наказу про проведення перевірки та податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області № 0001422202 від 12.08.2013 року.

В решті позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Л.М.Токмілова

23 грудня 2013 року.