Постанова

від 11.01.2007 по справі 11/251-06-7292а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/251-06-7292А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛАІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"11" січня 2007 р. Справа № 11/251-06-7292А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді   Л. І.Бандури

суддів  Л. В.Поліщук, В.Б.Туренко                          

при секретарі судового засідання : Г.В. Селіховій

за участю представників сторін:

від позивача –Л.М. Одинцова

від відповідача –не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову господарського суду Одеської області від 16.10.06 р.

у справі № 11/251-06-7292А

за позовом Прокурора м. Ізмаїла Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Комунального підприємства „Житсервіс-4”

про стягнення 4765 грн.

                                         встановив:

Прокурор м. Ізмаїла   в липні 2006 р. звернувся з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства „Житсервіс - 4” про стягнення штрафної санкції в сумі 4765 грн. за нестворення у 2005 році одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів, на підставі ст.ст.19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, п.4 Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів.

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що протягом 2005 року він повідомляв Ізмаїльський міськрайонний  центр зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, але за їх відсутності, інваліди на підприємство не направлялись.

02.08.06р., 06.09.06р. Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подані заяви про уточнення позовних вимог, в яких додатково заявлено до стягнення сума пені у розмірі 94,35 грн., нарахована за просрочку сплати адміністративно-господарської санкції, згідно з п.2 ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Постановою господарського суду Одеської області від 16.10.06 р. (суддя С.Г.Власова) в позові відмовлено, з мотивів необґрунтованості заявлених вимог, непідтвердженості їх належними доказами та невідповідності чинному законодавству.

Не погодившись із постановою суду, Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 26.10.06 р. подало заяву про апеляційне оскарження, а 08.12.06 р. –апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Заслухавши доводи представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної позивача, дослідивши надані докази та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила:

Згідно зі ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р., в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.

Статтею 20 названого Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи, організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ, організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. №314 (з подальшими змінами), робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форми власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п.5 вищеназваного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 названого Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інваліда.

Ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, обов'язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами №3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) на потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 р. №244, звіт за формою №3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, відповідно до ст.5 Закону України „про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ..14- інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, КП „Житсервіс-4” на протязі 2005 р. подавав звіти за Формою № 3-ПН, про що свідчить лист Ізмаїльського міського центру зайнятості від 13.10.2006 р. № 1385 (а.с. 74).

      Доводи позивача, що норматив для працевлаштування інвалідів для КП „Житсервіс-4” становив одну особу, але фактично,  жодного робочого місця на підприємстві  створено не було, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки, матеріали справи містять докази, що відповідачем у 2005 р. було працевлаштовано одного інваліда ІІ групи Станеву Надію Іванівну (за номером пенсійного посвідчення 134441/3), яка наказом директора підприємства від 06.12.05р., № 18-К була працевлаштована на підприємстві на посаді касира (а.с. 6, 20).

      Вищезазначене свідчить про виконання відповідачем належним  чином покладених на нього Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” заходів по створенню робочих місць для інвалідів і введенням їх в дію.

Той факт, що вищезазначений інвалід працював у 2005 році на підприємстві неповних 12 місяців, не впливає на висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки відповідальність підприємства, згідно із ст.20 вказаного Закону, настає лише у випадку незайняття інвалідом робочого місця і не пов'язується з тривалістю його роботи на підприємстві.

З урахуванням викладеного, підстави для скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу

адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Постанову господарського суду Одеської області від 16.10.2006р. у справі №11/251-06-7292А залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту  проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя                                                                    Л. І. Бандура   

Суддя                                                                                       Л. В. Поліщук

Суддя                                                                                        В. Б. Туренко