Постанова

від 17.12.2013 по справі 805/16713/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 р. Справа №805/16713/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17:03

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Шинкарьовій І.В.

при секретарі судового засідання Заднепровській В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Комбінат харчових продуктів» до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2013 року №0001841501, №0001831501,

за участю представників сторін

від позивача: Панкова А.С.

від відповідача: Галактіонова О.О., Домашенко Т.Г., Карташев О.О.

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Комбінат харчових продуктів», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2013 року №0001841501, №0001831501.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем було складено Акт перевірки №760/05-66-15-01/30250190 від 31 жовтня 2013 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Світ Олії» (код ЄДРПОУ 34429449) за період березень, квітень, травень 2012 року. Відповідно до Акту перевірки були зроблені висновки про порушення позивачем податкового законодавства: відсутні об'єкти оподаткування при придбанні товарів у березні-травні 2012 року у ТОВ «Світ Олії», завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за півріччя 2012 року, занижено податок на прибуток у 2 кварталі 2012 року на суму 559063,00 грн., завищено податковий кредит, занижено суму податку на додану вартість у березні-травні 2012 року у розмірі 700520,00 грн. На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2013 року №0001841501, №0001831501.

Позивач не згодний з висновками акту податкового органу, вважає їх безпідставними та здійсненими на власних припущеннях та хибному трактуванні діючого законодавства, тому, позивач просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2013 року №0001841501, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 838594,50 грн., в тому числі за основним платежем - 559063,00 грн., за штрафними санкціями - 279531,50 грн.; №0001831501, яким збільшено суму грошових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 966740,50 грн., в тому числі за основним платежем - 700520,00 грн., за штрафними санкціями - 297569,50 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення (а.с.171), у яких зазначив, що акт перевірки від 31 жовтня 2013 року був складений на підставі акту Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 25 червня 2013 року №170/22-409/34429449 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Світ Олії» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 березня 2012 року по 31 травня 2012 року. В ході проведення перевірки встановлено, що операції з поставки по ланцюгу Продавці (постачальники) - ТОВ «Світ Олії» - ТОВ «ВП «Комбінат харчових продуктів» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків. Операції з поставки по ланцюгу Продавці (постачальники) - ТОВ «Світ Олії» - ТОВ «ВП «Комбінат харчових продуктів» порушують ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

У зв'язку з вищевикладеним, відповідач приходить до висновку, що позивачем отримувались первинні документи, зокрема, накладні та податкові накладні без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України у вигляді несплати податків.

Таким чином, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від ТОВ «Світ Олії» - ТОВ «ВП «Комбінат харчових продуктів» у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують взаємовідносини з ТОВ «Світ Олії».

Отже, підприємства здійснювали обмін податковими накладними без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податку на додану вартість, податку на прибуток, у зв'язку з чим дії підприємств призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, несплачений податок на додану вартість внаслідок невірного формування податкового зобов'язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави. В ході перевірки встановлено, що фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ «ВП «Комбінат харчових продуктів» та ТОВ «Світ Олії» не було, відповідно надані до перевірки документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У зв'язку з вищевикладеним та з урахуванням не підтвердження факту придбання товару ТОВ «ВП «Комбінат харчових продуктів» у ТОВ «Світ Олії», а документування операцій проводилось з метою штучного формування витрат та податкового кредиту останнім.

Тому, на підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Комбінат харчових продуктів» є юридичною особою, зареєстровано 02 грудня 1998 року під записом №12661200000001970, ідентифікацій код юридичної особи 30250190, відповідно до довідки з Інформаційно-ресурсного центру (а.с.154).

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти, нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Світ Олії» (ЄДРПОУ 34429449) за період березень, квітень, травень 2012 року. За результатами перевірки складено акт перевірки від 31 жовтня 2013 року №760/05-66-15-01/30250190 (а.с.8).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення ТОВ ВП «Комбінат харчових продуктів» по взаємовідносинам із ТОВ «Світ Олії» (код ЄДРПОУ 34429449), у якого відсутні ознаки реальності вчинення господарських операцій за березень, квітень, травень 2012 року:

- відсутність об'єктів оподаткування у ТОВ ВП «Комбінат харчових продуктів» при придбанні товарів у березні 2012 року на суму 105381 грн., у квітні 2012 року на суму 216117 грн., у травні 2012 року на суму 210943 грн.

- п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за півріччя 2012 року, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 559063 грн. за 2 квартал 2012 року;

п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит, що призвело до заниження суми податку на додану вартість у березні, квітні, травні 2012 року, яка підлягає до сплати в бюджет на загальну суму 700520 грн., у тому числі у березні 2012 року - 105381 грн., у квітні 2012 року - 384196 грн., у травні 2012 року - 210943 грн.

14 листопада 2013 року на підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0001841501, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 838594,50 грн., в тому числі за основним платежем - 559063,00 грн., за штрафними санкціями - 279531,50 грн. (а.с.38);

- №0001831501, яким збільшено суму грошових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 966740,50 грн., в тому числі за основним платежем - 700520,00 грн., за штрафними санкціями - 297569,50 грн. (а.с.39).

Спір виник через висновки податкового органу про не підтвердження факту отримання товару у ТОВ «Світ Олії», відсутністю ознак реальності вчинення господарських операцій за березень-травень 2012 року та через суперечність інтересам держави та суспільства.

Судом встановлено, що позивач мав господарські відносини з ТОВ «Світ Олії», з якими уклало договір постачання від 17 лютого 2010 року №1702ЧС, відповідно до якого продавець (ТОВ «Світ Олії») зобов'язується поставити, а покупець (ТОВ ВП «Комбінат харчових продуктів») прийняти та оплатити в строк на умовах, передбачених цим договором, товар - олія соняшникова рафінована дезодорована виморожена, кількість та ціна попередньо погоджені по телефону або факсу і зазначені в видаткових накладних, які мають бути підписані обома сторонами (а.с.40).

На виконання договорів, що не заперечується відповідачем, ТОВ «Світ Олії» виписані податкові накладні, які під час перевірки були оглянуті перевіряючими про що зазначено в акті перевірки.

Відповідно до пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Згідно пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні мати такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що будь-яких зауважень до оформлення первинних документів, як і до ведення позивачем по справі бухгалтерського обліку, контролюючий орган не встановив.

Податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від ТОВ «Світ Олії», яке в свою чергу було на момент їх видачі зареєстроване у встановленому податковим законодавством, як платники податку на додану вартість і йому відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних (а.с.199).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимним рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Отже, підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Позивачем на виконання умов договору від 17 лютого 2010 року №1702ЧС до матеріалів справи були надані наступні податкові накладні:

- №3 від 01 березня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 27,350 т. вартістю 309055,00 грн., в тому числі ПДВ 51509,17 грн. (а.с.55);

- №37 від 18 березня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 27,745 т. вартістю 323229,25 грн., в тому числі ПДВ 53871,54 грн. (а.с.58);

- №7 від 03 квітня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 27,890 т. вартістю 324918,50 грн., в тому числі ПДВ 54153,08 грн. (а.с.61);

- №22 від 09 квітня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 27,455 т. вартістю 319850,75 грн., в тому числі ПДВ 53308,46 грн. (а.с.64);

- №38 від 13 квітня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 27,320 т. вартістю 318278,00 грн., в тому числі ПДВ 53046,33 грн. (а.с.67);

- №43 від 22 квітня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 28,640 т. вартістю 333656,00 грн., в тому числі ПДВ 55609,33 грн. (а.с.70);

- №6 від 06 травня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 27,305 т. вартістю 318103,25 грн., в тому числі ПДВ 53017,21 грн. (а.с.73);

- №12 від 12 травня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 26,980 т. вартістю 317015,00 грн., в тому числі ПДВ 52835,83 грн. (а.с.76);

- №24 від 20 травня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 27,920 т. вартістю 315496,00 грн., в тому числі ПДВ 52582,67 грн. (а.с.79);

- №27 від 23 травня 2012 року на товар - олія соняшникова раф.дез. у кількості 27,880 т. вартістю 315044,00 грн., в тому числі ПДВ 52507,33 грн. (а.с.82).

Як зазначалось вище, будь-яких зауважень до оформлення первинних документів контролюючий орган не встановив.

Так, судом встановлено, що податкові накладні складені з дотриманням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Сумнівів щодо достовірності вищевказаних документів, їх оформлення у суду не виникає.

Реальне настання правових наслідків укладання спірного договору підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.122-140), рахунками на оплату (а.с.43-52) видатковими накладними (а.с.53,56,59,62,65,68,71,74,77,80), товарно-транспортними накладними (а.с.54,57,60,63,66,69,72,75,78,81), оборотно-сальдовими відомостями (а.с.83-101,103,105,109,111-121), карткою рахунків (а.с.101-110,121).

Таким чином, наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані.

Що стосується посилань відповідача на укладання нереальної недійсної та нікчемної угоди по взаємовідносинам з ТОВ «Світ Олії» в якій відсутні ознаки реальності вчинення господарських операцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом, а не Актами та висновками щодо розгляду заперечень до акту, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в цих документах висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. У матеріалах справи відсутні докази порушення кримінальної справи або вироку відносно керівників ТОВ «Світ Олії».

Відповідачем не надано доказів, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Світ Олії» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів, суд вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу складу валових витрат та формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність правочину.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "фіктивність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Крім того, стосовно використання відповідачем в Акті перевірки в якості обґрунтування його висновків судових доктрин, суд зазначає, що відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, а згідно частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. За таких обставин, судові доктрини, на які посилається відповідач в Акті перевірки не є джерелом права, отже не може бути застосовані під час вирішення справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка господарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Отже, за таких обставин суд вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Комбінат харчових продуктів» були всі підстави для віднесення витрат пов'язаних із веденням господарської діяльності до складу валових витрат та податкового кредиту.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2013 року №0001841501, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 838594,50 грн., в тому числі за основним платежем - 559063,00 грн., за штрафними санкціями - 279531,50 грн.; №0001831501, яким збільшено суму грошових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 966740,50 грн., в тому числі за основним платежем - 700520,00 грн., за штрафними санкціями - 297569,50 грн., є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.ст. 87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Комбінат харчових продуктів» до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2013 року №0001841501, №0001831501- задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення від 14 листопада 2013 року №0001841501, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 838594,50 грн., з яких за основним платежем - 559063,00 грн., за штрафними санкціями - 279531,50 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення від 14 листопада 2013 року №0001831501, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 966740,50 грн., в тому числі за основним платежем - 700520,00 грн., за штрафними санкціями - 297569,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Комбінат харчових продуктів» витрати по сплаті судового збору у розмірі 4588,00 грн.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 17 грудня 2013 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 23 грудня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.