Постанова

від 13.12.2013 по справі 805/14584/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2013 р. Справа №805/14584/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12год.25хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Мозгової Н.А.

при секретарі Проніні Д.С.

за участю

представників позивача Антонюк Т.Ю., Чорної М.С.

представників відповідача Ракова О.М., Щерби О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» до Управління пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування рішень від 14.03.2013року №108/02-62/1/33792410, №109/02-44/1/33792410,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери», звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування рішень про застосування фінансових санкцій №108/02-62/1/33792410, №109/02-44/1/33792410, №110/02-62/1/33792410 від 14.03.2013року.

13.12.2013року представником позивача надано заяву про залишення позовних вимог в частині скасування рішення Управління пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька від 14.03.2013року за №110/02-62/1/33792410 без розгляду.

Ухвалою суду від 13.12.2013року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» до Управління пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування рішень про застосування фінансових санкцій №108/02-62/1/33792410, №109/02-44/1/33792410, №110/02-62/1/33792410 від 14.03.2013року в частині скасування рішення від 14.03.2013року за №110/02-62/1/33792410 залишено без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення, які оскаржуються, прийняте відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений Законом.

Зазначив, що відповідачем були застосовані фінансові санкції на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що виразилось в поданні недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку: індивідуальні відомості про застрахованих осіб за 2006рік та січень 2010року та неподання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, у строки, визначені законодавством за лютий 2010року, проте ч.9 ст.106 Закону виключена Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Крім того, позивачем надано клопотання про поновлення процесуальних строків, в якому зазначає, що процесуальний строк звернення до суду з зазначеним позовом був пропущений підприємством з поважних причин, а саме: оскаржувані рішення були отримані головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» Чорною М.С., яка з 15.03.2013року по 21.04.2013року знаходилась у відпустці та не повідомила керівництво підприємства про невідповідність зазначених рішень вимогам діючого законодавства. В подальшому (22.04.2013року), зазначений працівник був звільнений із займаної посади, а під час аналізу бухгалтерської діяльності було виявлено факт невідповідності оскаржених рішень вимогам діючого законодавства. Просив поновити процесуальний строк для подачі зазначеного адміністративного позову.

Представники відповідача в судовому засіданні, посилаючись на Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Постанову ПФУ від 22.10.2010 року № 25-1, заперечували проти позовних вимог та просили відмовити у їх задоволені.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Донецької міської ради, ЄДРПОУ 33792410, місце реєстрації: 83050, Донецька область, м. Донецьк, бул. Шевченко, буд. 4.

З 18.02.2013року по 28.02.2013року УПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька здійснило планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та інших платежів за період з 21.09.2005 року по 01.01.2013 року, на підставі якої складений акт від 28.02.2013 року № 03-18/68.

Під час перевірки встановлені порушення вимог ст.21 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зокрема, що виразилось в поданні недостовірних відомостей про застрахованих осіб за 2006рік на 1 застраховану особу; звіт за січень 2010року сформований не у встановленому порядку, що призвело до відсутності даних в системі персоніфікованого обліку на 31 застраховану особу; не подано звіт за лютий 2010року, що призвело до відсутності даних в системі персоніфікованого обліку на 31 застраховану особу.

14.03.2013року УПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" прийняло рішення від 14.03.2013року №109/02-44/1/33792410 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» штрафних санкцій в сумі 5336,81грн.

14.03.2013року УПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" прийняло рішення від 14.03.2013року №108/02-62/1/33792410 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» штрафних санкцій в сумі 1932,22грн.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством, відносно платників єдиного внеску.

Як вбачається з рішень, які оскаржуються, воні прийняті 14.03.2013 року на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

01.01.2011 року набрав чинності Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якого ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключена.

Тобто, відповідачем на підставі норми Закону, яка втратила чинність, застосовані фінансові санкції.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Зазначена норма закріплена Кодексом адміністративного судочинства України, статтею 8 якого визначено, також, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, справа N 1-7/99 зазначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

При цьому у мотивувальній частині суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З матеріалів справи вбачається, що застосування фінансових санкцій до позивача за спірними рішеннями на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мало місце 14.03.2013р., тобто після втрати чинності цією нормою. Таке не відповідає наведеним вище положенням Конституції України, у зв'язку з чим спірні рішення підлягають скасуванню, як протиправні.

Аналогічної правової позиції дотримується колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в обов'язковій до врахування відповідно до ст. 244-2 КАС України постанові від 20.11.2012 року по справі № 21-367а12 за позовом фізичної особи-підприємця до УПФУ в Березнівському районі Рівненської області про визнання рішень протиправними.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на наявність у нього повноважень із застосування фінансових санкцій на підставі зазначених у спірних рішеннях норм в силу абзацу 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Згідно з вказаною нормою на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

З аналізу цієї норми слідує, що вона встановлює умови збереження повноважень щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків та застосування фінансових санкцій, які мав відповідач до втрати чинності частиною 9 статті 106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

До таких умов належить певний період часу, а саме до повного стягнення заборгованості, яка складається з:

- несвоєчасно сплачених сум страхових внесків, у тому числі строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій;

- штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року.

Обидві заборгованості у даному спорі відсутні.

Отже, встановлені абзацом 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" умови наявності у відповідача повноважень із застосування фінансових санкцій на підставі ч.9 ст. 106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у спірних правовідносинах відсутні.

Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду належних доказів правомірності прийняття рішень про застосування фінансових санкцій на підставі норми Закону, яка на час прийняття таких рішень втратила чинність.

Враховуючи наведене, суд вважає позовну заяву про скасування спірних рішень такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1,5 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Судом було встановлено, що оскаржувані рішення були отримані головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» Чорною М.С., яка з 15.03.2013року по 21.04.2013року знаходилась у відпустці та не повідомила керівництво підприємства про невідповідність оскаржуваних рішень вимогам діючого законодавства. В подальшому (22.04.2013року) зазначений працівник був звільнений із займаної посади, а під час аналізу бухгалтерської діяльності підприємства було виявлено факт невідповідності спірних рішень вимогам діючого законодавства.

З огляду на вищевикладене, суд вважає причини пропуску позивачем строків звернення до суду з зазначеним позовом поважними.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» до Управління пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування рішень від 14.03.2013року №108/02-62/1/33792410, №109/02-44/1/33792410 задовольнити.

Скасувати рішення Управління пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька від 14.03.2013року №108/02-62/1/33792410 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1932 грн. 22 коп.

Скасувати рішення Управління пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька від 14.03.2013року №109/02-44/1/33792410 про застосування штрафних санкцій у розмірі 5336 грн. 81 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінарус та Партнери» (83050, м. Донецьк, бул. Шевченко, буд.4 код ЄДРПОУ 33792410) судовий збір в сумі 100 (сто)грн.05коп.

Постанову прийнято у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 13.12.2013 року.

Повний текст постанови відповідно до ч.3 ст.160 КАС України складений 18.12.2013р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня отримання постанови апеляційної скарги з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мозговая Н. А.