Ухвала

від 03.10.2013 по справі 872/2130/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2013 р. справа № 0870/10753/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,

представників сторін:

позивача : - Берегова С.М., дов. від 01.01.13 р.

відповідача: - Гавриленко Д.В., дов. від 27.06.13 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі № 0870/10753/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

13.11.2012 р. Публічне акціонерне товариство "Запоріжвогнетрив" (далі - ПАТ "Запоріжвогнетрив", Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі) від 06.11.2012 р. № 0000710026 в повному обсязі, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 250031,25 гри., з яких за основним платежем - 200 025 грн. та 50 006,25 гри. штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача про не підтвердження позивачем реального товарного характеру господарських операцій позивача із ПП «Капрі» є необґрунтованими та недоведеними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача прийнято з порушенням чинного законодавства України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі № 0870/10753/12 (суддя Кисіль Р. В.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування фінансових санкцій; необґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, те що угода між позивачем та ПП «Капрі» порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

З огляду на наявність у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду всіх податкових накладних та інших первинних документів, які підтверджують факт поставки товарів ПП «Капрі» на користь позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність та протиправність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду, СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі № 0870/10753/12, як такої, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги по суті обґрунтовані висновками документальної позапланової перевірки позивача.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не врахована судова практика в аналогічних справах, та роз'яснення Вищого адміністративного сулу України, яким зазначено, що первинні документи не мають відповідної юридичної сили в разі відсутності реального здійснення господарської діяльності. Податковий орган посилається на акт документальної позапланової перевірки як на носій доказової інформації, яким встановлено відсутність вчинення реальних господарських операцій між позивачем та контрагентом, що не враховано судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного судового рішення.

ПАТ «Запоріжвогнетрив» проти задоволення апеляційної заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною.

Представниками сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції надані пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги, представники сторін підтримали правові позиції, визначені по суті спірних відносин в даній справі, представник позивача просив залишити без змін судове рішення в даній справі, представником відповідача надані пояснення щодо наявності на його думку підстав для задоволення апеляційної скарги.

Суд, з урахуванням наявних матеріалів та отриманих від представників сторін пояснень, зазначає, що обставини, пов'язані з проведенням СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Запоріжвогнетрив» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період листопад 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Капрі» (код за ЄДРПОУ 32787331) та за період серпень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» (код за ЄДРПОУ 30546153) (акт перевірки від 23.10.2012 р. № 442/26-0/00191885, а. с. 23-60), встановлені під час цих перевірок порушення, зміст цих порушень та зміст прийнятого на підставі вказаного акту перевірки спірного податкового повідомлення-рішення (а. с.61) відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Зазначеною перевіркою не встановлено порушень податкового законодавства по операціям з ТОВ «Запоріжспецтрансгаз» за період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 р.

Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту Товариства ПДВ, сплаченого у ціні придбання товару (вогнетривкого лому), згідно нікчемного правочину з контрагентом - ПП «Капрі».

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у м.Запоріжжі не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно висновків вищевказаної планової перевірки в результаті порушення абз.4 п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає у неправомірному включенні позивачем у листопаді 2010 року до складу податкового кредиту операцій по взаємовідносинам з ПП «Капрі» за період з 01.11.2010 р. по 30.11.2010 р., останнім занижено податок на додану вартість на загальну суму 200 024,54 грн.

При цьому, як вбачається з акту перевірки від 23.10.2012 р. № 442/26-0/00191885, сума розбіжностей між податковими зобов'язаннями ПП «Капрі» та податковим кредитом ПАТ «Запоріжвогнетрив» встановлена за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Капрі» (код за ЄДРПОУ 32787331) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового, кредиту декларації з податку на додану вартість за період з 01.11.10 по 30.11.10 відповідно до акту Стаханівської ОДПІ від 01.09.2011 р. № 258/23-32787331.

З матеріалів наведеної перевірки вбачається:

При здійсненні аналізу операцій постачання ТМЦ від постачальника ПП «Капрі» -ТОВ «Нержавіючий супермаркет», встановлені покупці ПП «Капрі»: ПАТ «Запоріжвогнетрив».

За результатами невиїзної документальної перевірки: відділенням ВПМ ДПІ у Бабушкінському районі до відділу ризикових операцій надана службова записка №1642/77/26-306 від 05.04.2011 р., в якій повідомляється, що згідно інформаційних баз даних ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська засновником, директором, головним бухгалтером ТОВ «Нержавіючий супермаркет» (код ЄДРПОУ 35680391) являється гр.ОСОБА_4, який повідомив, що немає ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Нержавіючий супермаркет", податкову звітність з податку на додану вартість та з податку на прибуток не підписував і до ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська не подавав. Також гр.ОСОБА_4 повідомив, що печатку підприємства ТОВ «Нержавіючий супермаркет», документи фінансово-господарської діяльності та кошти, за рахунок яких сформовано уставний фонд підприємства він не отримував, паспорт громадянина України не втрачав.

Так, наведеними обставинами відповідач обґрунтовує висновок про те, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом - ПП «Капрі», є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно ч.1 ст.203, ст.ст.215, 228, 626, 658, 664 ЦК України.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України Закону Україна «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97 (далі - Закон № 168) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168 (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ПП «Капрі», останнє не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що 16.02.2009 р. між ПАТ «Запоріжвогнетрив» (Покупець) та ПП «Капрі» (Продавець) укладений договір поставки вогнетривкого лому № 18-170, за умовами якого ПП «Капрі» зобов'язалося поставити та передати у власність позивача на умовах оплати вогнетривкий лом, кількість, ціна та умови поставки якої визначається специфікаціями до цього договору, які є його невід'ємними частинами (а. с.78-82).

Факт реальності здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ПП «Капрі», досліджений судом першої інстанції, підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи: вищевказаним договором, специфікацією (а.с.85), додатковим угодами до даного договору (а. с.83, 84), видатковими накладними, податковими накладними, накладними на групу вагонів, залізничними накладними на групи вагонів, що свідчать про транспортування товару, банківськими виписками щодо сплати позивачем на користь ПП «Капрі» грошових сум, прибуткові ордери, що свідчать про оприбуткування позивачем товару (а. с.86-133).

Факт використання поставленого товару підтверджується наданим позивачем балансу сировини по цеху магнезіальних виробів за листопад 2010 р.

Таким чином, наведені документи свідчать про фактичне відвантаження, транспортування та отримання лому хромомагнезіальних виробів марки ЛМ-1 ТУ У 322-24-032-94, тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що поставлений ПП «Капрі» товар оприбуткований та використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у колегії суддів сумнівів щодо їх недостовірності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про неправомірність позиції відповідача щодо незаконності віднесення Товариством сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаного у ПП «Капір вогнетривкого лому, до складу податкового кредиту, що, в свою чергу, зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Стосовно даних перевірки контрагента позивача щодо нікчемності правочину, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (що діяв у 2009 році) визначені функції податкових органів, також статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.

При цьому, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 23.10.2012 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст. 203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на листопад 2010 р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на жовтень 2012 р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 23.10.2012 р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.

Також, слід зазначити, що акт перевірки від 23.10.2012 р. фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, норми Податкового кодексу України не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 23.10.2012 р.

Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення від 06.11.2012 р. № 0000710026 у розмірі 200 025 грн. - за основним платежем, 50 006,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с.12).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Крім того, відповідачем надано клопотання про заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, з доданням виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в зв'язку з чим, в силу приписів ст.55 КАС України, слід допустити заміну відповідача вказаним правонаступником.

Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби па постанову Запорізькою окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі №0870/10753/12 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2012 р. у справі № 0870/10753/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко