Ухвала

від 31.10.2013 по справі 872/2928/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2013 р. справа № 0870/10278/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,

представників сторін:

позивача : - не з'явився

відповідача: - Шахрай О.В., дов. від 10.0913 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 р. у справі № 0870/10278/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонтопсервіс"

до Мелітопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонтопсервіс" (далі - ТОВ "Регіонтопсервіс", Товариство) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Мелітопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі - Мелітопольська ОДПІ) від 19.10.2012 р. № 0000622211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 53 055 грн., та 1 грн. штрафна (фінансова) санкція та № 0000632211, яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 53 114 грн. та 510,25 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків позапланової виїзної перевірки про відсутність реального характеру господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ПП «Ресурс Постач», оскільки товар, отриманий від ПП «Ресурс Постач», використовувався в господарській діяльності позивача, під час перевірки надані всі документи, які підтверджують реальність здійснення вказаних операцій. Позивач вказує, що жодною нормою Податкового кодексу України не ставиться право платника податку на податковий кредит в залежність від факту сплати або несплати податку на додану вартість його контрагентами.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 р. у справі № 0870/10278/12 (суддя Мінаєва К. В.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що податковий кредит підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Не погодившись з постановою суду, Мелітопольською ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 р. у справі № 0870/10278/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не приділено уваги тому факту, що формування податкового кредиту позивачем є неправомірним, оскільки він сформований на підставі виписаних від імені ПП «Ресурс Постач» документів, які не мають юридичної сили, через те, що господарські операції ПП «Ресурс Постач» мають нереальний характер, правочини між платником податків та його контрагентами (одним з яких є позивач - ТОВ «Регіонтопсервіс») не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

ТОВ «Регіонтопсервіс» проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи спірну постанову суду першої інстанції правомірною та обґрунтованою, про що зазначає в запереченнях на апеляційну скаргу. Позивач наголошує, що правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, судові рішення про визнання недійсними договорів, укладених позивачем з його контрагентом, відсутні.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники позивача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги підтримав, надав пояснення та просив скасувати судове рішення в даній справі з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

З урахуванням наявних матеріалів справи та встановлених обставин, слід зазначити, що обставини, пов'язані з проведенням Мелітопольською ОДПІ позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Регіонтопсервіс» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість під час здійснення господарських операцій з ПП «Ресурс-Постач» (код ЄДРПОУ 37109812) за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р. (акт перевірки № 777/22/35834305 від 02.10.2012 р., а. с.77-101), встановлені під час цих перевірок порушення, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту спірних податкових повідомлень-рішень (а. с.10, 12) відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним в даній справі є питання щодо висновків відповідача про неправомірність віднесення до складу валових витрат Товариства витрат з придбання нафтопродуктів згідно нікчемного правочину з контрагентом ПП «Ресурс-Постач», і про неправомірність в зв'язку з цим формування податкового кредиту.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Мелітопольською ОДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно висновків вищевказаної планової перевірки позивачем допущено порушення п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 53 055 грн., у тому числі: ІІ квартал 2011 року - 22508,00 грн., ІІІ квартал 2011 року - 30547,00 грн., та п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого Товариством завищено суму від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду, яке зараховано у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість за квітень 2011 року у сумі 26 652 грн., занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 26 462 грн., в тому числі: за травень 2011 року у сумі 9 753 грн., за червень 2011 року у сумі 14 672 грн., за липень 2011 року у сумі 2 037 грн.

Даний висновок податкового органу обґрунтовано тим, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом ПП «Ресурс-Постач», є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно ч.1 ст.203, ст.ст.215, 228, 662, 655, 656 ЦК України.

При цьому, як вбачається з акту перевірки № 777/22/35834305 від 02.10.2012 р., підставою для такого обґрунтування є дані акту Прилуцької ОДПІ № 223/23/37109812 від 10.05.2012 р. про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Ресурс-Постач» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість, яким встановлені відсутність трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів та торгівельного обладнання у контрагента позивача, несплату ПП «Ресурс-Постач» податкових зобов'язань, що поставило під сумнів факти здійснення суб'єктами господарювання задекларованих поставок нафтопродуктів (а.с.87-91).

Також акт Прилуцької ОДПІ містить посилання на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24.01.2012 р. стосовно директора ПП «Ресурс-Постач» ОСОБА_3, яким його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України «фіктивне підприємництво» (а. с.158-161).

При цьому, в акті Прилуцької ОДПІ зазначено, і підтверджено матеріалами справи, що ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 22.03.2012 р. директора ПП «Ресурс-Постач» ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності звільнено на підставі п.«в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2011 році», а кримінальну справу про обвинувачення його в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, закрито відповідно до ст.ст.6, 8 Закону України «Про амністію у 2011 році» (а. с.162-169).

Як свідчать матеріали справи і не заперечується сторонами, у періоді, що перевірявся ТОВ «Регіонтопсервіс» мало господарські відносини за господарським договором поставки № 11 від 11.04.2011 р. з закупівлі у ПП «Ресурс-Постач» нафтопродуктів (дизельного палива, компонентів дизельного палива тощо) (а. с.36).

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно положень п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ПП «Ресурс-Постач», останнє не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано.

Факт реальності здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ПП «Ресурс-Постач» у квітні-травні 2011 року підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи: вищевказаним господарським договором поставки (а.с.36), податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками фактурами (а.с.37-52), виписками по рахунку з 20.04.2011 р. по 05.07.2011 р., що свідчить про оплату позивачем придбаного палива (а. с.53)

Використання позивачем придбаного у ПП «Ресурс-Постач» дизельного палива (абсорбент (компонент) дизельних палив газоконденсатний) у квітні-травні 2011 року у власній господарській діяльності також не спростовано відповідачем і підтверджено матеріалами справи.

Так, позивачем було реалізовано придбане у ПП «Ресурс-Постач» паливо у II-III кварталах 2011 року покупцям та списано на витрати на збут (накладні, товарно-транспортні накладні, сертифікати відповідності, а. с.58-76); у податковому обліку Товариством включено до витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування Декларації з податку на прибуток.

Також у підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаного палива позивачем надано до перевірки подорожні листи, які свідчать про кількість витраченого пального на доставку пального покупцям пального і про правомірність списання палива на витрати на збут ТОВ «Регіонтопсервіс», та договори оренди транспортного засобу, оренди частини нежитлової будівлі, земельної ділянки, ємкості сталевої (а. с.116-121, 126-127), докази наявності вантажного тягача, напівпричепа цистерни.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про неправомірність позиції відповідача щодо незаконності віднесення Товариством сум по операціях з ПП «Ресурс-Постач» до витрат, а також сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, що, в свою чергу, зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Стосовно перевірки контрагента позивача, на підставі якої і було здійснено висновки про нікчемність правочинів з придбання нафтопродуктів, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.

При цьому, з аналізу вищевказаної норми вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 02.10.2012 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на жовтень 2012 р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки від 02.10.2012 р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Щодо посилань скаржника на наявність вироку Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області стосовно директора ПП «Ресурс-Постач» ОСОБА_3, та ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 22.03.2012 р., то стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 4 якої підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

При цьому обов'язковими такий вирок суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на те, що згідно змісту ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 22.03.2012 р. мотивувальна частина вироку Прилуцького міськрайоного суду Чернігівської області від 24.01.2012 р. не містить формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, крім того, суд постановляючи вирок не вирішив питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений та інші питання, колегія суддів вважає правомірним не взяття до уваги судом першої інстанції вищевказаних судових рішень, оскільки ані вказаний вирок Прилуцького міськрайоного суду, ані ухвала апеляційного суду Чернігівської області не встановлюють обставин та не містять висновків, які б свідчили про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Ресурс - Постач».

Також, слід зазначити, що акт перевірки від 02.10.2012 р. фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, норми Податкового кодексу України не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 02.10.2012 р.

Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення від 19 жовтня 2012 р. № 0000622211 у розмірі 53 055 грн. - за основним платежем, 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с.10) та з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення від 19 жовтня 2012 р. № 0000632211 у розмірі 53 114 грн. - за основним платежем, 510,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с.12).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Крім того, відповідачем надано клопотання про заміну Мелітопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби правонаступником - Мелітопольською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, з доданням витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в зв'язку з чим, в силу приписів ст.55 КАС України, слід допустити заміну відповідача вказаним правонаступником.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної Державної податкової інспекції Запорізької на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 р. у справі № 0870/10278/12 - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 р. у справі № 0870/10278/12 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко