Постанова

від 19.12.2013 по справі 826/18333/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 грудня 2013 року № 826/18333/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві провизнання протиправним дії, за участю:

представника позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача - Мельник А.А.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 грудня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі по тексту - ДПІ у Подільському районі, відповідач) про визнання протиправними дії відповідача по зменшенню суми податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_1 сформованої за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Контур» в лютому місяці 2013 року в розмірі 90 081,66 грн.;

визнання протиправними дії відповідача по зменшенню суми податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 з контрагентами-постачальниками в лютому місяці 2013 року на суму 72 039,06 грн.;

зобов'язання відповідача розглянути питання про вилучення інформації про результати проведеної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 за наслідками якої складено Акт № 127/17-2-04/НОМЕР_1 від 20.06.2013 з інформаційних баз, перелік яких визначений центральним органом державної податкової служби в Україні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем неправомірно проведено перевірку товариства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що перевірка позивача проведена правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Подільській районній у м.Києві державній адміністрації 08.05.2003 року, номер запису про державну реєстрацію 19889, місцезнаходження - АДРЕСА_1; фактичне місцезнаходження - АДРЕСА_2.

На податковому обліку в ДПІ в Подільському районі приватний підприємець перебуває з 08.05.2003 за № 18473, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість СПД ОСОБА_1 видане 03.08.2006 НОМЕР_2.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 19.06.2013 по 26.06.2013 фахівцем ДПІ у Подільському районі на підставі наказу ДПІ від № 109 від 19.06.2013, керуючись ст.73, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.70 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань правомірності нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з декларації з податку на додану вартість за період з 01.02.2013 по 28.02.2013, за результатами якої 20.06.2013 складено акт № 127/17-2-04/НОМЕР_1 (далі по тексту - Акт перевірки від 20.06.2013).

Актом перевірки встановлено порушення: п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 72039,06 грн.; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового зобов'язання на суму 900 081,66 грн.

Згідно даних АІС «Податковий блок» за період з 01.02.2013 по 28.02.2013 сформовано податкові зобов'язання в сумі 97 931,66 грн. із загальною розбіжністю у 0,01 грн. відповідно до податкової звітності, наданої контрагентами-покупцями.

Так, ОСОБА_1 у перевіряючому періоді здійснював діяльність у сфері надання транспортних послуг (послуг автотранспорту).

Під час перевірки були проведена зустрічна перевірка з контрагентом-покупцем СПД ОСОБА_1 - ТОВ «ТД Контур» (код ЄДРПОУ 37267279).14.05.2013 було направлено запит на ТОВ «ТД Контур» про надання інформації та її документального підтвердження. У відповідь ТОВ «ТД Контур» 03.06.2013 № 13076 надано копію договору про транспортне обслуговування вантажів від 01.01.2012 № 10/09/10-1ТУ, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні за лютий 2013 року.

Під час перевірки ОСОБА_1 до ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м.Києві було надано первинні документи на підтвердження господарських відносин з контрагентами-покупцями з надання транспортних послуг, а саме: податкові накладні, банківські виписки, акти виконаних робіт та банківські виписки за лютий 2013 року.

Аналізуючи надані первинні документи, податковим органом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ТД Контур» укладено договір 01.01.2012 №10/09/10-1ТУ, умовами якого передбачено, що Виконавець (ОСОБА_1) бере на себе зобов'язання здійснювати транспортне обслуговування вантажів Замовника (ТОВ «ТД Контур») у відповідності з діючим законодавством.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 для замовника транспортних послуг - ТОВ «ТД Контур» виступає перевізником, то на нього поширюються вимоги щодо оформлення і обов'язкової наявності вищезазначених документів, зокрема товарно-транспортних накладних та дорожніх листів, які є підтвердженням надання послуг.

Перевіркою не встановлено та для проведення перевірки не надано документи, які підтверджують хто отримував товар та транспортування товару.

Відображенню у бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію. ТОВ «ТД Контур» станом на дату складання акта перевіркою, документально не підтверджено первинними документами факти надання транспортних послуг ФОП ОСОБА_1 за лютий 2013 року.

Таким чином, на думку відповідача, усі операції з надання транспортних послуг ФОП ОСОБА_1 - ТОВ «ТД Контур» не спричинило реального настання правових наслідків. А, оскільки, реальність вчинення господарських операцій між ОСОБА_1 та ТОВ «ТД Контур» відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у зв'язку з чим у ОСОБА_1 не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що підстава для формування податкових зобов'язань і податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «ТД Контур» та контрагентами-постачальниками є незаконною, правочини, вчинені між вказаними суб'єктами господарювання є непідтвердженими щодо реальності здійснення господарських відносин, сума віднесених до податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_1 сформована за рахунок ТОВ «ТД Контур» має бути зменшена на 90 081,66 грн., відповідно сума податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 з контрагентами-постачальниками за лютий 2013 року має бути зменшена на 72 039,06 грн.

Як встановлено судом, за результатами проведеної перевірки податкове повідомлення-рішення не приймалось.

На час проведення перевірки набрав чинності Податковий Кодекс України (далі ПК України), розділ V якого визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Так, на час перевірки було встановлено основні суми розбіжності з контрагентами позивача ПП «Бренд», ПАТ «Завод «Маяк», ТОВ «ТД Контур», на підтвердження правомірності нарахування сум податкового позивач надав копії податкових та видаткових накладних за лютий 2013 року, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортних накладних за 2013 рік, договори найму транспортних засобів, трудові договори між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю.

При цьому, вказані податкові накладні, що містяться в матеріалах справи мають всі обов'язкові реквізити, визначені в п.201.1 ст.201 ПК України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача про те, що такі правочини суперечить інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, судом до уваги не приймаються, оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

Також, судом встановлено, що на час здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ТД Контур», ПАТ «Завод «Маяк», ПП «Бренд» були належним чином зареєстровані як платники податку.

Податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від контрагентів, що містяться в матеріалах справи, які були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством, як платник податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є достовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірним.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визнання фіктивним підприємства не тягне за собою недійсність угод, укладених з такими підприємствами з моменту його державної і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті сум податку продавцем, а також за можливу недостовірність відомостей про них, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування на накладання штрафних санкцій.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентів продавця, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Суд також враховує положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, яким визначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який. зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 21.1.1. п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача розглянути питання про вилучення інформації про результати проведеної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 за наслідками якої складено Акт № 127/17-2-04/НОМЕР_1 від 20.06.2013 з інформаційних баз, перелік яких визначений центральним органом державної податкової служби в Україні, суд зазначає наступне.

Ч. 74.2 ст. 74 ПК України перелік інформаційних баз, а також, форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Податкова інформація, є різновидом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, який, у свою чергу, є способом здійснення податкового контролю(п.п.62.1.2 п. 62.1 ст. 62 ПК України).

Відповідно до п. 61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також, дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого, покладено на контролюючі органи.

Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, як спосіб податкового контролю, введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої платниками податків податкової звітності з ПДВ, тобто, податкових декларації з податку на додану вартість з додатками № 5. Прийняття податкової декларації, є обов'язком контролюючого органу. Водночас, обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності, а показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ із додатком № 5, і повинні їм відповідати.

Відповідно до ст. 74 ПК України податкова інформація, є власністю держави і може використовуватись лише для визначених Податковим кодексом цілей. Для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби створюються відповідні інформаційні бази, перелік яких визначається Державною податковою адміністрацією України. Персональна інформація про платників податків, яка знаходиться в інформаційних базах даних контролюючих органів, не може бути розголошена. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як: необґрунтована відмова від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; поширення відомостей, що не відповідають дійсності. Викладене свідчить, що Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України є одним із різновидів податкового контролю, а відтак, ураховуючи приписи Закону України «Про інформацію», вказана офіційна інформація державних органів повинна відповідати дійсності.

Виходячи із змісту положень п. 1.1 Методичних рекомендацій, інформація, викладена в базі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» може бути використана при перевірці ДПІ контрагента постачальника платника податку.

При цьому, нормами матеріального права, не передбачено право податкового органу проводити коригування задекларованих платником податків показників, на підставі висновків акту перевірки без винесення податкових повідомлень-рішень, яке в даному випадку не приймалось, як зазначено вище.

Податок на додану вартість за своєю економічною суттю, відноситься до непрямих податків, тобто його сума включається у вартість товарів, що поставляються продавцем. Одна операція з продажу товару, викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін такої операції, які є платниками ПДВ, у продавця - податкові зобов'язання, у покупця - податковий кредит. Тобто, якщо у продавця товару податкові зобов'язання рівні нулю, то і покупця товару податковий кредит більший бути не може. За таких обставин, у разі зміни в базі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», податкового зобов'язання з ПДВ у платника податку, автоматично виникає питання щодо зміни податкового кредиту і у контрагента - постачальника.

Самостійна зміна ДПІ в базі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), буде порушувати його права та інтереси, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності. Така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем, з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань, відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності, тощо.

Невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, задекларованих позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам відображеним в електронній базі, може мати негативні наслідки, як для самого платника податків, так і для його контрагентів. Відповідна правова позиція викладена ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2013 року у справі К/9991/74156/12.

Так, ВАСУ зазначив, що висновок щодо правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку, як підстави для внесення змін до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, може бути зроблений податковим органом після визначення платникові податкових зобов'язань і їх узгодження у встановленому законом порядку. Заниження чи завищення податкових зобов'язань за відсутності розбіжностей між задекларованими показниками податкової звітності контрагентів не може слугувати підставою для внесення змін до згаданої вище бази даних.

Водночас суд звернув увагу на наявність у податковому праві критерію добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі й щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано в установленому ПК України порядку. Це також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку ст. 54 ПК України та його узгодження.

За таких обставин суд дійшов висновку про незаконність дій ДПІ щодо внесення інформації в бази, перелік яких визначений центральним органом державної податкової служби в Україні за результатими проведеної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 за наслідками якої складено Акт № 127/17-2-04/НОМЕР_1 від 20.06.2013.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки, що викладені в акті.

Враховуючи те, що Державна податкова інспекція у Подільському районі ГУ Міндоходів у м.Києві не надала доказів правомірності акту перевірки, суд вважає, що його висновки підлягають скасуванню як протиправні.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольни повністю.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного Управління Мінжоходів у м.Києві по зменшенню суми податкових зобов'язань Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сформованої за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Контур» в лютому місяці 2013 року в розмірі 90 081,66 грн.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного Управління Мінжоходів у м.Києві по зменшенню суми податкового кредиту Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з контрагентами-постачальниками в лютому місяці 2013 року на суму 72 039,06 грн.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного Управління Мінжоходів у м.Києві розглянути питання про вилучення інформації про результати проведеної за 01 лютого 2013 року по 28 лютого 2013 року документальної позапланової перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за наслідками якої складено Акт № 127/17-2-04/НОМЕР_1 від 20.06.2013 з інформаційних баз, перелік яких визначений центральним органом державної податкової служби в Україні.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.В. Амельохін