Рішення

від 25.12.2013 по справі 922/4298/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" грудня 2013 р.Справа № 922/4298/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМК Плюс", с. Марченки до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", с. Пісочин , 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трі Ем", смт. Пісочин про визнання договору дарування та додаткової угоди недійсними за участю представників сторін:

Представник позивача - Полякова О.М., дов. від 01.10.2013 року, Піддубний С.М. - директор.

Представник відповідача (1) - не з'явився.

Представник відповідача (2) - Гісін Д.Л., дов. від 05.09.2013 року, Мєліна О.В. - директор, наказ № 02 від 17.07.2010 року.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальність "ДМК Плюс", с. Марченки звернувся до господарського суду з позовом до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", смт. Пісочин та до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Трі Ем", смт. Пісочин, в якому просить суд:

1. Визнати додаткову угоду №1 до договору підряду №С/К-03/07, укладену між Товариством з обмеженою відповідальність "ДМК Плюс", с. Марченки та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", смт. Пісочин, недійсною;

2. Визнати договір дарування комплексу, що складається з СТО, стоянки автомобілів, автомийки та допоміжної будівлі, що розташований: смт. Кулиничі, вул. Приміська, б. 5-А, від 01.07.2010р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", смт. Пісочин та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трі Ем", смт. Пісочин, недійсним.

Ухвалою господарського суду від 11 жовтня 2013 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.10.2013р. о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду від 26.11.2013р. задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду даного спору за межами двомісячного строку до 25 грудня 2013 року.

Ухвалою господарського суду від 23.12.2013р. розгляд справи відкладався на 25 грудня 2013р. о 14:45 год.

За клопотанням представника другого відповідача, розгляд справи 25.12.2013р. здійснюється за допомогою технічних засобів фіксування судового процесу (вх. №45574).

У призначеному судовому засіданні 25.12.2013р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. №№ 48560, 48563, 48581), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник другого відповідача у призначеному судовому засіданні 25.12.2013р. проти позову заперечував. Просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник першого відповідача у призначене судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. № 48559), в якому проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову. Наданий відзив судом долучено до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно зі статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМК ПЛЮС» (далі - товариство, позивач), останнє створене на основі рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «ДМК ПЛЮС», у складі трьох засновників - Денисенко Б.М., Меліної О.В. та Карасик О.П. від 20 серпня 2004р. Товариство створено на підставі угоди громадян України шляхом добровільного об'єднання їх майна згідно Закону України "Про господарські товариства" .

20.10.2004р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ДМК ПЛЮС», як юридична особа було зареєстроване Харківською районною державною адміністрацією Харківської області, номер запису в Єдиному державному реєстрі юрдичних та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації - 1471102 0000 000162.

20.07.2006р. відбулись загальні збори учасників ТОВ «ДМК ПЛЮС», на яких було вирішено питання щодо зміни засновників товариства, перерозподілу часток в статутному фонді, затвердження нової редакції Статуту.

23.07.2006р. Харківською районною державною адміністрацією Харківської області була проведена державна реєстрація змін до установчих документів та зареєстровано нову редакцію Статуту ТОВ «ДМК ПЛЮС».

Так, відповідно до п.2.1 нової редакції Статуту товариства, засновниками стали - Мєлін Василь Сергійович та Піддубна Ольга Григорівна, директором залишилася - Карасик Оксана Петрівна.

14 серпня 2007 між ТОВ "ДМК Плюс" (замовник за договором) та ТОВ "Будмонтаж" (підрядник за договором, перший відповідач) було укладено договір підряду №С/К-03/07. Відповідно до п.1.1 якого, підрядник прийняв на себе зобов"язання виконати роботи по будівництву комплексу гаражів, СТО, мийки та стоянки для автомобілів, розташованих за адресою: вул. Приміська,5-А, сел.Кулиничі Харківського району, Харківської області.

Також до данного договору була укладена додаткова угода №1, якою передбачено, що, якщо на час закінчення будівельно-монтажних робіт за договором підряду та здачі обєкту в експлуатацію, заборгованість замовника становитиме розмір виконання всього комплексу робіт і замовник не виконає умови п.4.4 Договору, він зобовязується передати підряднику за Актом приймання-передачі об'єкт будівнитва - СТО, мийку, стоянку для автомобілів, допоміжної будівлі, розташовані за адресою: вул. Приміська, 5А, сел.Кулиничі, Харківського район, Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.04.2010р. по справі №29/103-10, на підставі додаткової угоди до договору підряду від № С/К-03/07 від 14.8.2007р., визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтаж» право власності на комплекс, який розташований за адресою: вул.. Приміська, 5А, с. Кулиничі, Харківської області та складається з СТО, мийки, стоянки для автомобілів, допоміжної будівлі, раніше зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «ДМК ПЛЮС», на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.12.2009р., виданого виконавчим комітетом Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області.

Актом приймання-передачі від 17.05.2010р. ТОВ «ДМК ПЛЮС», в особі директора Мєліна В.С. передало, а ТОВ «Будмонтаж», в особі директора Айрапетян Н.Ю. прийняло комплекс, що складається з СТО, мийки, стоянки для автомобілів, допоміжної будівлі, розташованих за адресою: вул.Приміська,5А, сел.Кулиничі, Харківського район, Харківської області. Цим актом сторони підтвердили відсутність будь-яких претензій майнового та немайнового характеру одна до одної.

01 липня 2010 року ТОВ "Будмонтаж" безоплатно передало (подарувало) вказаний комплекс, що складається з СТО, стоянки автомобілів, автомийки та допоміжної будівлі, що розташований: смт. Клиничі Харківського району Харківської області, вул.Приміська, буд.№5а ТОВ "ТРІ ЕМ" ( другий відповідач по справі). Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражою Н.П., №2308.

26 березня 2013 року, Мєлін Василь Сергійович помер (актовий запис про смерть №4388 від 27.03.2013 року). Враховуючи ці обставини, 28.05.2013 року Піддубна Ольга Григорівна звернулась до державного реєстратора Харківської районної державної адмінстрації Харківської області для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців стосовно смерті одного з засновників ТОВ «ДМК ПЛЮС».

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців серії АВ №512961 від 28.05.2013 року стало відомо, що 24.01.2007 року та з 11.10.2007 керівником (директором) ТОВ «ДМК ПЛЮС» був Мєлін Василь Сергійович.

При цьому, звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач, зазначає, що додаткова угода №1 до договору підряду №С/К-03/07 була укладена 20.09.2008 року Мєліним В.С. у період часу, коли він був призначений керівником незаконно та діяв з перевищенням повноважень, передбачених Статутом ТОВ «ДМК ПЛЮС».

Таким чином звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач просить суд: визнати додаткову угоду №1 до договору підряду №С/К-03/07, укладену між Товариством з обмеженою відповідальність "ДМК Плюс", с. Марченки та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", смт. Пісочин, недійсною; Визнати договір дарування комплексу, що складається з СТО, стоянки автомобілів, автомийки та допоміжної будівлі, що розташований: смт. Кулиничі, вул. Приміська, б. 5-А, від 01.07.2010р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", смт. Пісочин та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трі Ем", смт. Пісочин, недійсним.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного:

Відповідно до п. 4 ст.12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Регулювання корпоративних відносин здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про господарські товариства", іншими нормативно-правовими актами, і безпосередньо установчими документами товариства.

У відповідності до ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно зі ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст. 98 ЦК України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі із тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Згідно ст. 65 Господарського кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає)керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про господарські товариства», управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Статтею 62 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний або одноособовий . Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції .

Дирекція підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Відповідно до пункту 8.10 розділу № 8 Статуту ТОВ «ДМК ПЛЮС», до повноважень директора входить: вирішення всіх питань діяльності Товариства за винятком тих, які віднесені до виняткової компетенції Загальних зборів учасників, здійснення керівництва діяльністю Товариства, укладення договорів, контрактів та інших угод від імені Товариства, затвердження угод і договорів уповноважених Товариство, що зачіпають інтереси в цілому та здійснення інших функцій, що забезпечують рішення статутних задач і цілей Товариства. Також директор має право діяти від імені Товариства без довіреності, купувати і продавати за готівку і в кредит, укладати вякого родудоговори, угоди, в тому числі кредитні угоди, контракти, повязані з діяльністю Товариства.

Так матеріалами справи підтверджено, що 20.09.2008р. між ТОВ «ДМК ПЛЮС» та ТОВ «Будмонтаж» було укладено додаткову угода №1, якою передбачено, що якщо на час закінчення будівельно-монтажних робіт за договором підряду та здачі об"єкту в експлуатацію, заборгованість замовника становитиме розмір виконання всього комплексу робіт і Замовник не виконає умови п.4.4 Договору, він зобовязується передати Підряднику та Актом приймання-передачі об'єкт будівнитва - СТО, мойки, стоянки для автомобілів, допоміжної будівлі, розташованих за адресою: вул.Приміська,5А, сел.Кулиничі, Харківського район, Харківської області. Дана додаткова угода була підписана директором ТОВ «ДМК ПЛЮС» Меліним В.С., повноваження якого підтверджені Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців серії АВ №512961 від 28.05.2013 року вбачається, що з 11.10.2007 керівником (директором) ТОВ «ДМК ПЛЮС» був Мєлін Василь Сергійович.

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" ці відомості є достовірними і не потребують додаткового доказування (якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін).

В силу вимог статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Разом з тим, судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів наступного схвалення Зборами учасників ТОВ "ДМК ПЛЮС" укладеного від його імені Мєліним В.С. оспорюваної додаткової угоди.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 3 ст. 92 ЦК України).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до ст.. 1, 8 Конституції України Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно ч.ч. 1, 5 зазначеної статті Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України будь-яка особа, яка заперечує дійсність правочину на підставах встановлених законом може звернутись до суду про визнання його недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

07 серпня 2013 року Харківським окружним адміністративним судом по справі №820/5109/13-а реєстраційні дії 24.01.2007 року (за №14711070005000162) та 11.10.2007 року (за №14711070010000162) в частині зміни відомостей про юридичну особу товариства з обмеженою відповідальністю "ДМК ПЛЮС", що не повязані зі змінами в установчих документах, якою засвідчено призначення директором ТОВ "ДМК ПЛЮС" - Мєліна В.С. скасовані.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, підставами звільнення від доказування є:

Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

В силу приписів статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 (рішення чинне з 06.11.2002) в справі "Совтрансавто-Холдінг"проти України" у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі "Брумареску проти Румунії", параграф 61).

Оскільки на час розгляду справи № 922/4298/13г, Постанова Харківського окружного адміністративного суду у справі №820/5109/13-а від 07.08.2013 року набрала законної сили, суд зазначає, що відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вказане є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи №820/5109/13-а.

Таким чином, враховуючи винесення Харківським окружним адміністративним судом постанови про скасування реєстраційні дії 24.01.2007 року (за №14711070005000162) та 11.10.2007 року (за №14711070010000162) в частині зміни відомостей про юридичну особу товариства з обмеженою відповідальністю "ДМК ПЛЮС", що не повязані зі змінами в установчих документах, якою засвідчено призначення директором ТОВ "ДМК ПЛЮС" - Мєліна В.С., суд вважає позовну вимогу ТОВ «ДМК ПЛЮС» про визнання додаткової угоду №1 до договору підряду №С/К-03/07, укладену між Товариством з обмеженою відповідальність "ДМК Плюс", с. Марченки та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", смт. Пісочин, недійсною обґрунтованою, підтвердженю матеріалами справи, тому такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши позовну вимогу позивача щодо визнання договіру дарування комплексу, що складається з СТО, стоянки автомобілів, автомийки та допоміжної будівлі, що розташований: смт. Кулиничі, вул. Приміська, б. 5-А, від 01.07.2010р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж", смт. Пісочин та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трі Ем", смт. Пісочин, недійсним, суд не вбачає правових підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Дослідивши зміст Договору дарування від 01.07.2010р., з якого виникли права та взаємні обов'язки сторін, господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором дарування нерухомого майна, правове регулювання якого здійснюється у відповідності до норм статей 717-730 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Виходячи з положень ст. 718 ЦК України предметом договору дарування можуть бути :

- рухомі речі, в тому числі, гроші та цінні папери;

- нерухомі речі;

- майнові права.

Виходячи зі змісту п. 1 Договору дарування від 01.07.2010р., сторони визначили, що предметом договору є комплекс що складається з СТО, стоянки автомобілів, автомийки та допоміжної будівлі, що розташовані за адресою: Харківська область, смт. Кулиничі, вул. Приміська, 5-А.

Як вбачається з матеріалів справи, дані об"єкти були передані ТОВ «Будмонтаж» на підставі додаткової угоди до договору поруки від 14.08.2007р., згідно з рішенням господарського суду Харківської області від 27.04.2010р. по справі № 29/103-10.

З п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. вбачається, що наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов"язок повернення майна за цим правочином. У зв"язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до ст. ст. 387-390 або глави 83 ЦК України, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини 5 ст. 12 названого Кодексу презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод для вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

При цьому, суд зазначає те, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, таким чином, верховенство права, передбачене конституційною нормою щодо судового захисту, не позбавляє сторону у справі, в даному випадку позивача, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів у спосіб, як це передбачено чинним законодавством, шляхом подання віндикаційного позову (Постанова Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9, 06.11.2009).

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 01.07.2010р., у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.

Розглянувши заяву позивача про відновлення процесуальних строків (вх. № 45646), в якому позивач, посилаючись на те, що про оскаржувальні дії позивачу стало відомо 28.05.2013р. - під час звернення до державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області за отриманням витягу після смерті директора Мєліна В.С.

Відповідно до Постанов Пленумів Вищого господарського суду України від 29.05.2013р.№11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарський договорів) недійсними" та "Про деяки питання застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність не може поширюватись на вимоги щодо вчинення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване тривале правопорушення. Отже, власник може пред"явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалось порушення його прав.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, господарський суд, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи, може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для застосування для даних правовідносин строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи те, що позивач не наполягає на стягненні з відповідачів судового збору, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 41, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 65, 92, 97, 98, 99, 203, 207, 215, 316, 317, 321, 328, 718 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 22, 32, 33, 35, 44, 49, 53, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати додаткову угоду №1 від 20.09.2008р. до договору підряду № с/к-03/07 від 14.08.2007р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДМК ПЛЮС" (62447, Харківська область, Харківський район, смт. Манченки, вул. Фабрична, 15, код ЄДРПОУ 33197947) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будмонтаж" (Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Кільцева, 41, код ЄДРПОУ 32057042) недійсною.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 30.12.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.

справа №922/4298/13