Постанова

від 23.12.2013 по справі 922/3153/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 року Справа № 922/3153/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Пушай В.І.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 довіреність №10154/35 від 11.11.2013 р.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3683 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 13 листопада 2013 року у справі № 922/3153/13

за позовом Державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт", м. Харків

про визнання недійсним договору поставки та повернення передплати в сумі 240 864,96 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору поставки №11-1 від 29.10.2012 р. та стягнення з відповідача 240864,96 грн. сплачених позивачем за товар відповідно до зазначеного договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 листопада 2013 року у справі № 922/3153/13 (суддя Ольшанченко В.І.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається зокрема на те, що господарський суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин норму ч. 1 статті 228 Цивільного кодексу України, яка встановлює нікчемність правочину, який порушує публічний порядок, оскільки позивач в підставах позову не посилався на порушення внаслідок укладення спірного договору публічного порядку, а вказував на недодержання при укладенні цього договору вимоги щодо його відповідності інтересам держави та суспільства, що відповідно до ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України є окремою підставою для визнання договору недійсним в судовому порядку.

Позивач вважає, що зазначене неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до прийняття неправильного рішення по справі, оскільки господарський суд першої інстанції безпідставно зазначив, що позивач повинен був надати докази, які б підтверджували вину представників позивача чи відповідача в намірі порушити публічний порядок при укладенні спірного договору та доводити обставини, з якими закон пов'язує недійсність правочину внаслідок порушення публічного порядку, тоді як позивачем доведено ті обставини, з якими закон пов'язує підстави для визнання недійсним спірного правочину з підстав недодержання при його укладенні вимоги щодо його відповідності інтересам держави та суспільства.

Позивач зазначає, що ним було доведено наявність у його колишнього директора ОСОБА_2 наміру щодо настання відповідних наслідків, а саме усвідомлення зазначеною посадовою особою протиправності спірного договору і суперечності його мети інтересам держави та суспільства, через те, що ціна цього договору була за інформацією ДП «Держзовнішінформ» значно завищена, внаслідок неврахування при її формуванні споживчого попиту підприємства позивача, що завдає державі збитків та суперечить статутній діяльності позивача, спрямованій на отримання прибутку.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

Відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за його відсутністю, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 29.10.2012 р. сторонами було укладено договір поставки №11-1 ( т. 1 а.с. 43-45), за умовами якого постачальник (відповідач) зобов'язався передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві (позивачу) товар, відповідно до специфікації (додаток №1, т. 1 а.с. 47), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 4.1 спірного договору покупець, протягом 15 банківських днів після підписання даного договору на підставі виставленого постачальником рахунку, перераховує на розрахунковий рахунок постачальника передплату в розмірі 70%. Остаточний розрахунок за товар здійснюється на протязі 15 банківських днів після постачання товарів, та підписання обома сторонами накладної на приймання товарів.

Відповідно до п. 4.3 вказаного договору загальна суми договору складає 344092,80 грн.

Згідно з п. 5.1 спірного договору товар повинен бути поставлений покупцю після перерахування суми передплати в розмірі 70%, згідно з календарним планом поставок (додаток №2) ( т. 1 а.с. 48).

Пунктом 5.2 спірного договору передбачено, що товар постачається постачальником за його рахунок на склад покупця за адресою: вул. Челюскінців, 289, м. Донецьк, 83004.

18.03.2013 р. відповідачем на адресу позивача був виставлений рахунок №1 на чотири позиції на всю суму договору 344092,80 грн.

20.03.2013 р. на підставі цього рахунку позивачем було перераховано відповідачу передплату в сумі 59882,76 грн. платіжним дорученням № 1122 від 20.03.2013 р. ( т. 1 а.с. 18) , а 23.04.2013 р. - перераховано 180982,20 грн. платіжним дорученням № 1704 від 23.04.2013 р. ( т.1 а.с. 19).Загальна сума передплати -240864,96 грн. склала 70% від суми договору.

Позивач просить суд визнати недійсним вказаний договір на підставі ч. 3 статті 282 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім цього відповідач просить стягнути з відповідача сплачену на виконання умов цього договору 240864,96 грн. попередньої оплати за товар на підставі ч.1. статті 216 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що станом на 25.07.2013 р. відповідач не виконав умов спірного договору щодо поставки товару на суму вказаної попередньої оплати.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що договір поставки №11-1 від 29.10.2012 р. укладено з порушенням ч. 3 сттаті 228, ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки він суперечить статутній діяльності підприємства, вимогам щодо одержання державним підприємством прибутку, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак підлягає визнанню недійсним, та, згідно з вимогами статті 216 Цивільного кодексу України, такий договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що, в свою чергу має наслідком повернення відповідачем одержаної за цим договором від позивача 240864,96 грн. передплати за непоставлений товар.

При цьому позивач зазначає, що у зв'язку зі звільненням його директора, який підписав з його боку спірний договір-Ісаєнка М.Г. через систематичне невиконання ним покладених на нього обов'язків, у відповідності із Законом України «Про управління об'єктами державної власності» наказом Мінекономрозвитку від 15.05.2013 р. № 477 було проведено ревізію позивача за період з 01.10.2010 р. по 01.04.2013 р. , в тому числі щодо правової оцінки укладених ним договорів із суб'єктами господарювання та фізичними особами.

За результатами ревізії робочою групою складено акт від 07.06.2013 р. № 2/13 ( т. 1 а.с. 50-136), в якому зазначено, що згідно з листом ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків від 29.05.2013 р. № 12/214, ціна на товари за спірним договором була штучно завищена, оскільки значно перевищує середню допустиму ринкову вартість.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтерсам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Згідно зі статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, позивачем не надано доказів того, що спірний договір не відповідає вимогам закону та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Так, відповідно до ч. 2 статті 67 Господарського кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно з ч. 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Погодження сторонами за вільним волевиявленням ціни договору жодним чином не суперечить законодавству України, а навпаки, є відповідно до статей 638, 712 Цивільного кодексу України та ч. 2, 3 ст. 180, ч. 2 ст. 189 , ст. 265 Господарського кодексу України істотною умовою, яку сторони повинні були погодити між собою у будь - якому разі при укладені спірного договору поставки.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна у господарських зобов'язаннях є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці вартості товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Статтею 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Відповідно до статті 7 цього Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління та визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торговельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. №1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" із змінами та доповненнями.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, ціни на товари, які постачалися згідно зі спірним договором не підпадають під обов'язкове державне регулювання цін і тарифів, а тому в силу свободи договору ( п. 3 ст. 3, ст.627 Цивільного кодексу України) можуть визначатися сторонами на власний розсуд.

Виходячи з положень ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 3.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29 травня 2013 року

Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що до господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на:

використання всупереч законові державної або комунальної власності;

незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

відчуження викраденого майна;

виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);

виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Проте, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції позивач не вказав у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, не надав суду належних та допустимих доказів завищення цін, не довів наявності наміру у сторін договору на укладення протиправного договору, який суперечить інтересам держави і суспільства, не довів наявності протиправних наслідків (збитковості для держави встановленої в договорі ціни, на яку він посилається) та причинний зв'язок між ними та укладеним договором.

Так господарський суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв в якості належного доказу лист Державного підприємства "Держаний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №12/214 від 29.05.2013 р.( т. 1 а.с. 49 та акт ревізії №2/13 від 07.06.2013 р.( т. 1 а.с. 50-136), на який позивач посилається в обгрунтування позовних вимог на підтвердження факту завищення ціни у спірному договорі , пославшись на наступні підстави.

Згідно з поданою довідкою у відповідь на запит позивача щодо надання цінової інформації на спеціалізоване обладнання, згідно листа державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №12/214 від 29 травня 2013 р., його було повідомлено, що товари, вказані у запиті, не відносяться до предмету постійного моніторингу, а тому відповідне державне підприємство не володіє ціновою інформацією на них. Крім того, у вказаному листі цим органом було зазначено, що ціни, наведені у таблиці до листа, є внутрішніми цінами ринків України та Росії, та можуть відрізнятися у сторону збільшення або зменшення в залежності від вартості доставки, розміру ПДВ, митних платежів та інших зборів. В акті про результати ревізії №2/13 від 07.06.2013 р.( т. 1 а.с. 50-136) зазначено, що неможливо фактично визначити достовірність дати підписання спірного договору, ТОВ "Проманаліт" зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності 23.04.2012 р. платником ПДВ 01.09.2012 р., а тому з огляду на зазначені вище факти та зважаючи на ймовірне завищення цін за даними договорами на приблизну суму 802589,90 грн. виникає сумнів щодо добросовісності контрагента та дотримання інтересів підприємства з боку його керівництва під час укладання договорів.

Надані позивачем докази не можуть бути визнані належними та допустимими, а також жодним чином не підтверджують завищення ціни на продукцію, яка поставляється за спірним договором, оскільки вказують лише припущення, тоді як судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивач не довів підстав для визнання спірного договору недійсним, то відповідно відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності правочину, які позивач просить застосувати на підставі ч.1 статті 216 Цивільного кодексу України у вигляді повернення відповідачем позивачу передплати за товар по цьому договору.

Окрім цього відсутні й інші передбачені чинним законодавством правові підстави для повернення суми передплати за невиконання зобов'язання з поставки попередньо оплаченого товару( в тому числі на підставі ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України) , оскільки, як правильно встановлено господарським судом першої інстанції відповідачем зі своєї сторони належним чином виконувався спірний договір та зобов'язання щодо поставки продукції було виконано у встановлені строки та в належному місці.

Так, частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, коли продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Господарським судом першої інстанції правильно встановлено наступні обставини, які підтверджують виконання відповідачем зобов'язання за спірним договором щодо поставки продукції у встановлені строки та в належному місці.

На виконання спірного договору відповідачем були укладені договори із постачальниками: №0103/13 від 01.03.2013 р. та №17/04 від 17.04.2013 р.

Згідно із видатковими накладними №28 від 17.04.2013 р., від 29.04.2013 р., від 21.06.2013 р. відповідач придбав товари, які він зобов'язаний був поставити за спірним договором.

Після придбання товару, 13.06.2013 р. відповідач видав наказ №6 про відрядження до міста Донецьк для здійснення поставки продукції за спірним договором. 13.06.2013 р. відповідач направив на адресу позивача лист про готовність поставити продукцію та проханням підготувати довіреність на отримання ТМЦ. Даний лист надіслано кур'єрською службою з описом і повідомленням. 17.06.2013 р. відповідачем було укладено договір на надання транспортних послуг за маршрутом Харків-Донецьк-Харків на 18.06.2013 р. з ФОП ОСОБА_3. 17.06.2013 р. відповідач видав наказ №7 на відрядження в ДП "Донецькстандартметрологія". Дане відрядження підтверджується також посвідченням про відрядження на директора відповідача. Згідно з видатковою накладної №1 від 18.06.2013 р. і ТТН №7 від 18.06.2013 р. продукція за спірним договором завантажена в автомобіль ГАЗ 3302, державний номер НОМЕР_1 у присутності водія ОСОБА_8 Цієї ж дати товар був доставлений у м. Донецьк в ДП "Донецькстандартметрологія", від представників ДП "Донецькстандартметрологія", зокрема виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_4 і першого заступника генерального директора ОСОБА_5, було отримано відмову про прийняття продукції.

Відповідачем був складений відповідний акт про відмову в прийнятті продукції. 18.06.2013 р. після повернення в м. Харків продукція була вивантажена на склад відповідача. Цієї ж дати від перевізника був отриманий рахунок на оплату транспортних послуг та підписано відповідний акт.

19.06.2013 р. відповідачем були оплачені транспортні послуги, про що свідчить платіжне доручення №93.

20.06.2013 р. відповідач видав наказ №8 про відрядження в ДП "Донецькстандартметрологія" та оформив посвідчення про відрядження на директора відповідача.

20.06.2013 р. відповідач надіслав кур'єрською службою з описом і повідомленням на адресу позивача лист-повідомлення з проханням підготувати довіреність на отримання ТМЦ 20.06.2013 р. відповідач уклав договір про надання транспортних послуг №2-тр з ТОВ "ПРОМ - СТАЙЛ" та подав заявку на перевезення 25.06.2013 р. за маршрутом Харків-Донецьк-Харків.

25.06.2013 р. продукція була завантажена в автомобіль ГАЗ 3302 державний номер НОМЕР_2 у присутності водія ОСОБА_6, що підтверджується видатковою накладною №1 від 18.06.2013 р. та видатковою накладною №2 від 25.06.2013 р., а також ТТН №11 від 25.06.2013 р. Дана продукція 25.06.2013 була доставлена у м. Донецьк в ДП "Донецькстандартметрологія", однак від представників ДП "Донецькстандартметрологія", зокрема виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_4 і першого заступника генерального директора ОСОБА_5, було отримано відмову про прийняття продукції.

Відповідачем був складений відповідний акт про відмову в прийнятті продукції.

25.06.2013 р. відповідачем були оплачені транспортні послуги, що підтверджується платіжним дорученням №97.

18.07.2013 р. відповідач видав наказ №10 про відрядження в ДП "Донецькстандартметрологія" та надіслав кур'єрською службою з описом і повідомленням на адресу позивача лист-повідомлення для ДП "Донецькстандартметрологія" з проханням підготувати довіреність на отримання ТМЦ. Також 18.07.2013 р. відповідач подав заявку на 22.07.2013 р. про надання транспортних послуг за договором №2-тр з ТОВ "ПРОМ-СТАЙЛ" за маршрутом Харків-Донецьк -Харків.

22.07.2013 р. відповідно до видаткової накладної №1 від 18.06.2013 р. та видаткової накладної № 2 від 25.06.2013 р., а також ТТН №24 від 22.07.2013 р. продукція завантажена в автомобіль ГАЗ 3302 державний номер НОМЕР_2 у присутності водія ОСОБА_6. Цього ж дня даний товар був доставлений у м. Донецьк в ДП "Донецькстандартметрологія", однак від представників ДП "Донецькстандартметрологія", зокрема виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_4 і першого заступника генерального директора ОСОБА_5, було отримано відмову про прийняття продукції.

Відповідачем був складений відповідний акт про відмову в прийнятті продукції.

22.07.2013 р. після повернення в м. Харків продукція була вивантажена на склад, був отриманий рахунок на оплату транспортних послуг і підписано акт виконаних робіт. Транспортні послуги були оплачені, що підтверджується копією платіжного доручення №113.

19.08.2013 р. відповідач видав наказ №11 про відрядження в ДП "Донецькстандартметрологія", видав відрядне посвідчення та надіслав лист кур'єрською службою з описом і повідомленням на адресу позивача лист-повідомлення для ДП "Донецькстандартметрологія" з проханням підготувати довіреність на отримання ТМЦ. 19.08.2013 р. відповідач подав заявку на 21.08.2013 р. про надання транспортних послуг за договором №2-тр з ТОВ "ПРОМ-СТАЙЛ" за маршрутом Харків-Донецьк-Харків. 21.08.2013 р. згідно видаткової накладної №1 від 18.06.2013 р. та видаткової накладної №2 від 25.06.2013 р., а також ТТН №30 від 21.08.2013 р. продукція за спірним договором була завантажена в автомобіль ГАЗ 3302 державний номер НОМЕР_3 у присутності водія ОСОБА_7.

21.08.2013 р. даний товар доставлений у м. Донецьк в ДП "Донецькстандартметрологія", однак від представників ДП "Донецькстандартметрологія", зокрема виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_4 і першого заступника генерального директора ОСОБА_5, було отримано відмову про прийняття продукції.

Відповідачем був складений відповідний акт про відмову в прийнятті продукції.

21.08.2013 р. після повернення в м. Харків продукція була вивантажена на склад відповідача, був отриманий рахунок на оплату транспортних послуг і підписано акт виконаних робіт. 04.09.2013 р. - були оплачені транспортні послуги, про що свідчить платіжне доручення №142.

18.09 2013 р. відповідач видав наказ №14 про відрядження директора відповідача в ДП "Донецькстандартметрологія" та надіслав кур'єрською службою з описом і повідомленням на адресу позивача лист-повідомлення з проханням підготувати довіреність на отримання ТМЦ. 18.09.2013 р. відповідач подав заявку на надання транспортних послуг за договором №2-тр з ТОВ "ПРОМ-СТАЙЛ" за маршрутом Харків-Донецьк-Харків. 20.09.2013 р. згідно видаткової накладної №1 від 18.06.2013 р. та видаткової накладної №2 від 25.06.2013 р., а також ТТН №40 від 20.09.2013 р. продукція була завантажена в автомобіль ГАЗ 3302 державний номер НОМЕР_3 у присутності водія ОСОБА_7. 20.09.2013 р. товар за спірним договором був доставлений у м. Донецьк в ДП "Донецькстандартметрологія". Однак від представників ДП "Донецькстандартметрологія", зокрема виконуючого обов'язки генерального директора ОСОБА_4 і першого заступника генерального директора ОСОБА_5, було отримано відмову про прийняття продукції.

Відповідачем був складений відповідний акт про відмову в прийнятті продукції.

Зважаючи на наведене, колегія суддів важає, що господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції помилково в якості однієї з підстав для відмови в позові послався на положення ч. 1 статті 228 Цивільного кодексу України, яка встановлює нікчемність правочину, який порушує публічний порядок, оскільки вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, через те, що позивач посилався на інші підстави для визнання спірного правочину недійсним, що передбачені ч. 3 цієї статті та статтею 207 Господарського кодексу України, а саме вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Проте неправильне застосування господарським судом першої інстанції вказаної норми ч. 1 ст. 228 ЦК України до спірних правовідносин не призвело до прийняття неправильного та необґрунтованого рішення, оскільки поряд з вказаною нормою, господарський суд першої інстанції, як зазначено вище, послався на відповідні норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та правильно встановив відсутність обставин, які відповідно до цих норм є підставами для визнання спірного договору недійсним.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 листопада 2013 року у справі № 922/3153/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 23.12.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Пушай В.І.