Рішення

від 24.12.2013 по справі 917/2271/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 р. Справа № 917/2271/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санек", 36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 20А

до Приватного підприємства "Укрставінвест", 36023, м. Полтава, бул. Щепотьєва, 5, кв. 174

про стягнення 27597,04 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: Дігтярь Л.А.

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 24.12.2013 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості згідно договору купівлі-продажу гранул паливних з деревини № 80 від 15.11.2012 року в розмірі 27597,04 грн., у т.ч. 26400,00 грн. основної заборгованості та 1197,04 грн. відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 52), відзиву на позовну заяву до суду не надав.

У зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних в матеріалах справи, достатньо і господарський суд повідомляв належним чином відповідача про час, дату та місце проведення судового засідання, а його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, справа розглядається за наявними у ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

15.11.2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Санек" (позивач, покупець) та Приватним підприємством "Укрставінвест" (відповідач, продавець) був укладений договір купівлі-продажу за № 80 (а.с. 9-10), відповідно до якого продавець зобов'язався поставити покупцю товари, зазначені у специфікації (а.с. 11), а саме - гранули паливні з деревини (далі - товар), а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (п. п. 1.1., 1.2. договору).

Згідно п. 10.1. договору купівлі-продажу гранул паливних з деревини № 80 від 15.11.2012 року (далі - договір) даний договір діє з моменту його підписання до 31.12.2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п. п. 1.3., 1.4. договору орієнтовна кількість товару становить 500 тон. Обсяги придбання товарів можуть коригуватися залежно від виробничих потреб замовника.

У відповідності до п. п. 3.1., 3.2. договору орієнтовна ціна договору становить 600000,00 грн. з урахуванням ПДВ. Ціна може бути змінена за взаємною згодою сторін.

Згідно п. 4.1. договору покупець зобов'язується здійснити оплату товару в 2 етапи:

I етап - попередня оплата в розмірі 50% здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів після отримання рахунку;

II етап - оплата в розмірі 50% здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів після отримання товару (кінцевий розрахунок).

На підставі рахунку-фактури № СФ-00000327 від 27.11.2012 року (а.с. 13) позивачем в якості попередньої оплати за товар було перераховано відповідачеві грошові кошти в сумі 26400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 61 від 27.11.2012 року (а.с. 12).

26.04.2013 року відповідачем на адресу позивача було направлено гарантійний лист за № 363 (а.с. 14), в якому відповідач повідомив про те, що відвантаження обумовленого договором товару не було здійснено внаслідок виникнення виробничих труднощів на підприємстві, а також зобов'язався повернути суму боргу (попередньої оплати) до кінця червня 2013 року.

Разом із тим, в зазначений термін відповідач суму попередньої оплати позивачеві не повернув, що і стало приводом для звернення до суду з цим позовом.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 26400,00 грн., а також нараховані на нього за період з 01.07.2013 року по 01.11.2013 року відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 1197,04 грн.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди (правочини), передбачені законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 655, 656 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ст. ст. 509, 510 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві визначений договором купівлі-продажу товар.

Згідно положень ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вже зазначалось, гарантійним листом за № 363 від 26.04.2013 року відповідач повідомив позивача про неможливість виконання зобов'язань за договором внаслідок виникнення виробничих труднощів та перебування підприємства в законсервованому стані, а також зобов'язався повернути суму боргу (попередньої оплати) до кінця червня 2013 року.

Таким чином, вказаним гарантійним листом відповідач, зобов'язавшись здійснити повернення суми боргу (попередньої оплати), фактично відмовився від передачі товару позивачеві.

У відповідності до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

За змістом ст. 611 ЦК України правовим наслідком односторонньої відмови від зобов'язання є припинення зобов'язання, що у свою чергу надає покупцеві право вимагати відшкодування збитків.

У відповідності до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України за № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має грунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з установлених в процесі розгляду справи фактів, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.

З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне застосувати до правовідносин сторін норму ст. 611 ЦК України як підставу для повернення сплачених позивачем в якості попередньої оплати грошових коштів у сумі 26400,00 грн. (відшкодування збитків як наслідок порушення зобов'язання). При цьому одночасно підлягають застосуванню й інші норми чинного законодавства України, що визначають правила застосування такого способу захисту цивільних прав як відшкодування збитків.

У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до приписів ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Слід зазначити, що умовою за якої на боржника покладається обов'язок відшкодувати збитки, враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги загальні положення про відшкодування шкоди, є наявність складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки (дії або бездіяльності), шкідливого результату такої поведінки (шкоди, збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою й спричиненою шкодою та вини. Обставини щодо порушення зобов'язання боржником та наявності його вини і прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками, їх розмір доводяться кредитором.

Матеріалами справи підтверджуються факт існування між сторонами заснованих на договорі правовідносин з приводу купівлі-продажу товару, факт внесення позивачем попередньої оплати в сумі 26400,00 грн. та факт відмови відповідача від передачі товару за договором. Обставини щодо невиконання відповідачем взятих на себе за гарантійним листом зобов'язань щодо повернення суми попередньої оплати в ході розгляду справи не спростовано.

Слід зазначити, що чинним законодавством України не визначено конкретної форми відмови від договору купівлі-продажу в порядку ч. 1 ст. 665 України (лист, претензія, вимога тощо), а отже, така відмова з урахуванням ч. 3 ст. 214 ЦК України цілком можлива і шляхом пред'явлення позову.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 26400,00 грн. завданих збитків у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Згідно ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з наявного у справі розрахунку (а.с. 15), нарахування відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами здійснено з урахуванням облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України.

Разом із тим, зазначена норма регулює порядок нарахування штрафних санкцій, зокрема пені, застосування норми ч. 6 ст. 231 ГК України при нарахуванні відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами в порядку ст. 536 ЦК України є необгрунтованим.

Оскільки в даному випадку спірним договором, а так само актами цивільного законодавства розмір відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами не встановлено, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

В позовній заяві позивач також просить суд покласти на відповідача понесені ним витрати на послуги адвоката в сумі 2100,00 грн.

У відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Отже, в контексті вищезгаданих норм судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені особі, яка у відповідності до чинного законодавства України є адвокатом, стороною, якій ці послуги надавались, при цьому оплата таких послуг має бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (№ 5076-VI від 05.07.2012 року), адвокатом є фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше 2 років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В якості доказів надання послуг адвокатом та оплати відповідних витрат позивачем надано до суду копію договору про надання правової допомоги б/н від 18.10.2013 року (з додатком "Розрахунок гонорару") та витяг з нього, ордер на надання правової допомоги ПТ № 011851 від 01.11.2013 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 735 від 18.03.2010 року, а також квитанцію б/н від 06.11.2013 року на суму 2100,00 грн. (а.с. 16-18, 38-40).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем за допомогою належних і допустимих доказів доведено факт понесення витрат на послуги адвоката в сумі 2100,00 грн.

З урахуванням наведеного судові витрати (в т.ч. витрати на послуги адвоката) у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Укрставінвест" (36023, м. Полтава, бул. Щепотьєва, 5, кв. 174, код ЄДРПОУ 34825326) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санек" (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 20А, код ЄДРПОУ 31441484) - 26400,00 грн. збитків, 1645,87 грн. судового збору та 2008,91 грн. витрат на послуги адвоката .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 30.12.2013 року.

Суддя Гетя Н.Г.