Рішення

від 08.01.2014 по справі 256/4016/13-ц

КАЛІНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДОНЕЦЬКА

Справа № 256/4016/13-ц

2/256/1198/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 січня 2014 року

Калінінський районний суд міста Донецька, Донецької області в складі:

головуючої судді - Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Тільної О.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 3500 гривень, посилаючись на те, що

за договором позики він 28 січня 2013 року передав у власність відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3500 гривень. Відповідач зобов’язався повернути борг 28.02.2013 року, а остаточний строк повернення боргу зазначив 1.03.2013 року. На підтвердження укладення вказаного договору позичальником надана розписка від 28.01.2013 року. Від добровільного повернення позики в повному обсязі відповідач ухиляється. Просив суд стягнути з відповідача 3500 гривень та судові витрати.

Позивач у судове засідання не з’явився до суду надав заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутність. Крім того, у письмових своїх поясненнях на заперечення наполягав, що відповідач ОСОБА_5 не мав трудових відносин з підприємством ТОВ «Чарівний Гуллівер». У період з 23.11.2013 року по 22.01.2013 року ОСОБА_2 виступав Повіреним від імені ТОВ "Чарівний Гуллівер" на території Київського і Куйбишевського районів м. Донецька за договором доручення б/н від 23.11.2012 року (договір цивільний - правового характеру), здійснюючи відповідні дії згідно п. 1.1 зазначеного Договору. В ході виконання дій згідно Договору доручення, а саме, 12 грудня 2012 року ОСОБА_6, отримавши від Покупців гроші, які належали підприємству за відвантажений товар у сумі 6100,00 грн., не здав цю суму до каси підприємства. В якості виправдувального документу директорові ТОВ «Чарівний Гуллівер» була надана пояснювальна записка, в якій ОСОБА_6 пояснив, що вказана сума 6100 гривень була викрадена у нього з сумки в транспорті. По усній домовленості з директором підприємства ОСОБА_6 зобов'язався повернути цю суму 6100 гривень, і просив зарахувати в рахунок часткового погашення боргу належну йому за договором доручення суму винагороди. Строк дії Договору доручення збіг 22 січня 2013 року. Подальша співпраця сторонами договору було визнана недоцільною. Винагорода за договором доручення, яка належна ОСОБА_6 після закінчення терміну дії Договору, розраховувалася відповідно до пункту 1.2 Договору доручення і склала 2387,56 грн. Таким чином, заборгованість ОСОБА_6 перед підприємством ТОВ «Чарівний Гуллівер» за станом на 22.01.2013 року склала 6100,00 - 2387,56 (сума виногороди за договором доручення)= 3712,44 гривень. З цим боргом ОСОБА_6 погодився. 04 березня 2013 року було часткове погашення боргу перед підприємством у сумі 2800 гривень, які ОСОБА_6 вніс до каси підприємства. На вимогу ОСОБА_6 касир підприємства ОСОБА_7 розписалась у його розписці про отримання цих грошей до каси підприємства. На підставі Наказу № 2-инв від 29.03.2013 року на підприємстві була створена комісія для інвентаризації розрахунків між ОСОБА_6 і ТОВ "Чарівний Гуллівер". За підсумками інвентаризації було встановлено, що за результатами виконання ОСОБА_6 договору доручення сума заборгованості у ОСОБА_6 перед ТОВ "Чарівний Гуллівер" склала 912,44 грн. Вищезазначені розрахунки ОСОБА_6 з підприємством ТОВ «Чарівний Гуллівер» не мають жодного відношення до його особистих розрахунків з відповідачем ОСОБА_6 Так, 28.01.2013 ОСОБА_6 позичив у позивача як у фізичної особи 3500 гривень, які згідно розписки зобов’язався повернути позивачеві особисто до 01.03.2013 року. ОСОБА_6 не мав трудових відносин з підприємством, з ним був укладений цивільно-правовий договір доручення. Враховуючи той факт, що 22.01.2013 року строк дії договору Доручення з ОСОБА_6 закінчився, після 22.01.2013 року ОСОБА_6 не виконував від імені підприємства функцій Повіреного. Таким чином, 28.01.2013 року ОСОБА_6 звернувся до позивача з проханням позичити йому в борг 3500 гривень не як до директора підприємства, а як до знайомого, який може позичити гроші. Суму 3500 гривень ОСОБА_6 взяв у позивача особисто в борг і цю суму позивачу ОСОБА_4 особисто не повернув. Просив суд задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги і дала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю і в обґрунтування своїх заперечень пояснив, що ОСОБА_4 є директором ТОВ «ЧАРІВНИЙ ГУЛЛІВЕР» (ЗКПО 32193737) на якому відповідач працював торгівельним агентом з листопада 2012 року по лютий 2013 року. Основна діяльність підприємства - оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами. Як торгівельний агент відповідач пропонував товари підприємства контрагентам, отримував у подальшому грошові кошти за їх реалізацію, які в свою чергу вносив до каси ТОВ «ЧАРІВНИЙ ГУЛЛІВЕР». За весь час роботи заробітна плата жодного разу не платилася. У зв’язку із скрутним матеріальним становищем 28.01.2013 року він попросив дозволу у директора підприємства (ОСОБА_4В.) взяти для себе в борг 3500,00 грн. із грошових кошів, які були отримані мною від контрагентів підприємства за реалізацію товару. Директор дав дозвіл, однак, наказав написати розписку (копія якої надана позивачем до позовної заяви). Відповідач продовжував працювати, однак заробітну плату так і не отримував. Він повідомив директора про намір звільнитися та попросив видати трудову книжку. ОСОБА_4 повідомив, що трудова книжка буде повернута тільки після повернення взятих у борг 3500,00 грн. 4.03.2013 року повернув в касу підприємства 2800 гривень. Заробітну плату так і не виплатили. Підтвердженням того, що він повернув більшу частку боргу, а саме грошову суму у розмірі 2800,00 грн. є розписка від 04.03.2013 року, яка підписана касиром підприємства ОСОБА_8 Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав позицію відповідача.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, заслухавши представника позивача, відповідача його представника, дослідивши матеріали справи і докази в їхній сукупності, суд приходе до висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно з положенням ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно з вимогами ст.1047 ЦК України, договір позики на суму, яка не менш як в десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що на теперішній час становить 170 гривень, укладається у письмовій формі. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно вимогам ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що за договором позики позивач ОСОБА_4 28 січня 2013 року передав у власність відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3500 гривень. Відповідач зобов’язався повернути борг 28.02.2013 року, а остаточно повернути борг 1.03.2013 року. На підтвердження укладення вказаного договору позичальником надана розписка від 28.01.2013 року. Від добровільного повернення позики в повному обсязі відповідач ухиляється, що підтверджується наявністю у позивача боргового документу. В силу ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку.

У суду не виникає сумнівів у тім, що зазначену розписку писав і видавав позивачу ОСОБА_4 саме відповідач ОСОБА_2, а тому суд вважає, що між сторонами фактично був укладений договір позики, так як всі необхідні умови для укладання договору зазначені в розписці, складеної в простій письмовій формі.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписки позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Отже, відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру с доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до 4.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За таких обставин, у суду не має підстав для відмови позивачу у задоволенні позову.

Твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що між ним та позивачем склалися саме трудові правовідносини, а не особисті, тому відповідач брав в борг 3500 гривень саме у директора підприємства, і що відповідач частково повернув борг підприємству, суд не приймає до уваги.

Оскільки, 28.01.2013 ОСОБА_6 позичив у позивача як у фізичної особи 3500 гривень, які згідно розписки зобов’язався повернути позивачеві особисто до 01.03.2013 року. ОСОБА_6 не мав трудових відносин з підприємством, з ним був укладений цивільно-правовий договір доручення. Враховуючи той факт, що 22.01.2013 року строк дії договору Доручення з ОСОБА_6 закінчився, після 22.01.2013 року ОСОБА_6 не виконував від імені підприємства функцій Повіреного. Таким чином, 28.01.2013 року ОСОБА_6 звернувся до позивача з проханням позичити йому в борг 3500 гривень не як до директора підприємства, а як до фізичної особи, яка може позичити гроші. Суму 3500 гривень ОСОБА_6 взяв у позивача особисто в борг і цю суму позивачу ОСОБА_4 особисто не повернув.

Проаналізувавши зібрані у справі надані докази, суд приходить до висновку, що позивач має право вимагати з відповідача повернення боргу за договором позики, а тому, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню сума позики 3500 гривень на користь позивача.

Крім того, з відповідача ОСОБА_2 у відповідності зі ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 229,40 гривень.

Керуючись ст. ст. 3,10, 11, 15,16,60,79,84,88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України , суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 борг в сумі 3500 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 судовий збір у сумі 229 гривень 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Токарєва Н.М.

08.01.2014