Постанова

від 16.12.2013 по справі 2а-13496/12/0170/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 грудня 2013 р. (11:02) Справа №2а-13496/12/0170/21

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Аметовій В.Г. розглянувши за участю представника позивача - Маркова Д.О., довіреність № 3 від 08.01.2013, у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Фірма "Іліта"

до Сакської об'єднанної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: Приватне підприємство "Фірма "Іліта" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Сакської об'єднанної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.11.2012 року № 0001392200, № 0001382200.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства, податковий кредит сформований на підставі отриманих від контрагентів первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, зокрема податкових накладних. Товарність та відповідність укладених з контрагентом угод нормам чинного законодавства підтверджується відповідними первинними документами, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню. Крім того позивач зауважує, що правочини які були між ним та його контрагентами не визнані судом нікчемними.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 21.01.2013 призначено у справі судово-економічну експертизу та зупинено провадження у справі до отримання висновку експертизи.

29.11.2013 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов висновок експерта № 17/13 від 29.11.2013 у зв'язку з чим, суд ухвалою від 02.12.2013 поновив провадження у справі з 16.12.2013 та продовжив судовий розгляд.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові.

Відповідач жодного разу у судове засідання не з'явився, письмових заперечень на позов суду не надав, під час розгляду справи надсилав клопотання в яких, зазначав, що проти позову заперечує, 16.12.2013 надіслав на адресу суду клопотання про перенесення судового розгляду у зв'язку з неотриманням висновку експертизи, однак як вбачається з матеріалів справи, згідно наявних в справі розписок ухвалу про поновлення та висновок експерта по зазначеній справі були отримані представником відповідача 05.12.2013 та 12.12.2013 року, відповідно.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд-

ВСТАНОВИВ:

З 09.10.2012 по 22.10.2012 відповідачем проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань своєчасності нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість, при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Нумоввал ТЕК», код ЄДРПОУ 36885675, ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт», код ЄДРПОУ 36235885, ТОВ «Будівельна компанія «Донбас-Інвест», код ЄДРПОУ 35271236, БВП «Строитель-Плюс», код ЄДРПОУ 31263808, ПП «Габарит-Груп», код ЄДРПОУ 35941644, ПП «Пан Буд», код ЄДРПОУ 37081614, за період з 01.01.2009 року по 30.06.2012 року за результатами якої складено Акт перевірки № 864/22-00/24862924 (далі Акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

1. Ч.1, ч.5 ст. 203, ст. 215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочиних, здійснених ПП «Фірма «Іліта» з ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт», код ЄДРПОУ 36235885, ТОВ «Будівельна компанія «Донбас-Інвест», код ЄДРПОУ 35271236, БВП «Строитель-Плюс», код ЄДРПОУ 31263808, ПП «Габарит-Груп», код ЄДРПОУ 35941644, ПП «Пан Буд», код ЄДРПОУ 37081614.

2. П.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.185.1 ст. 185 Розділу V Податкового кодексу України встановлено завищення податкового кредиту на суму 293236 грн., в тому числі за листопад 2009 року у сумі 2500,35 грн., за липень 2010 року у сумі 34204,50 грн., за серпень 2010 року у сумі 3000 грн., за вересень 2010 року у сумі 47115,60 грн., за жовтень 2010 року у сумі 2000 грн., за січень 2011 року у сумі 76558 грн.,за березень 2011 року у сумі 127856,55 грн., по взаємовідносинам операцій з ТОВ « Нумоввал ТЕК», код ЄДРПОУ 36885675, ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт», код ЄДРПОУ 36235885, ТОВ «Будівельна компанія «Донбас-Інвест», код ЄДРПОУ 35271236, БВП «Строитель-Плюс», код ЄДРПОУ 31263808, ПП «Габарит-Груп», код ЄДРПОУ 35941644, ПП «Пан Буд», код ЄДРПОУ 37081614, за період з 01.01.2009 року по 30.06.2012 року.

3. Ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.134.1.1. п. 134.1. ст.. 134 Розділу ІІІ Податкового кодексу України встановлено завищення валових витрат у сумі 5248437 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1248134 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 р. у сумі 3126 грн., за 3 квартал 2010 р. у сумі 105692 грн., за 4 квартал 2010 р. у сумі 2500 грн., за 1 квартал 2011 р. у сумі 401092 грн., за 2 квартал 2011 р. у сумі 735724 грн. ТОВ « Нумоввал ТЕК», код ЄДРПОУ 36885675, ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт», код ЄДРПОУ 36235885, ТОВ «Будівельна компанія «Донбас-Інвест», код ЄДРПОУ 35271236, БВП «Строитель-Плюс», код ЄДРПОУ 31263808, ПП «Габарит-Груп», код ЄДРПОУ 35941644, ПП «Пан Буд», код ЄДРПОУ 37081614.

4. Встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з ТОВ « Нумоввал ТЕК», код ЄДРПОУ 36885675, ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт», код ЄДРПОУ 36235885, ТОВ «Будівельна компанія «Донбас-Інвест», код ЄДРПОУ 35271236, БВП «Строитель-Плюс», код ЄДРПОУ 31263808, ПП «Габарит-Груп», код ЄДРПОУ 35941644, ПП «Пан Буд», код ЄДРПОУ 37081614, за період з 01.01.2009 року по 30.06.2012 року.

5. Не підтверджено реальність проведених господарських операцій з ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт», код ЄДРПОУ 36235885, ТОВ «Будівельна компанія «Донбас-Інвест», код ЄДРПОУ 35271236, БВП «Строитель-Плюс», код ЄДРПОУ 31263808, ПП «Габарит-Груп», код ЄДРПОУ 35941644, ПП «Пан Буд», код ЄДРПОУ 37081614, за період з 01.01.2009 року по 30.06.2012 року, з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 19.11.2012 прийняти податкові повідомлення-рішення: № 0001392200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 293236 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 22206,25 грн. та № 0001382200 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1248134 грн. нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 27830,5 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, висновок експертизи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

У періоді, який перевірявся перевіркою, вказані правовідносини регулювалися Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" (втратили чинність 01.01.2011), Податковим кодексом України (набрав чинність 01.01.2011).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" було визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Пунктом 5.3 ст. 5 зазначеного Закону були зазначені витрати, які не включаються до складу валових витрат, зокрема не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону).

Суд зазначає, що за змістом вказаних норм законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

При цьому, жодних вимог до того, якими саме первинними документами повинні підтверджуватися господарські операції чинне на той час законодавство України не містило. Не наводить таких норм і відповідач в акті перевірки.

З урахуванням вказаних норм, суд зазначає, що до валових витрат платника податку включається вартість ТМЦ, робіт, послуг, які за своїм призначенням однозначно відповідають смислу господарської діяльності платника податку та передбачають можливість отримання платником доходу або іншої користі від їх придбання.

Законом, який до 01.01.2011, визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон № 168).

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України приписи якого визначають наступне.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.п.14.1.165, 14.1.178 ст. 14 ПКУ податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню; податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п. 44.1 ст. 44 ПКУ).

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПКУ).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та контрагентами позивача укладено низку угод, зокрема з

- ТОВ «Нумовал ТЕК» укладено Договір № 64/6-10 від 26.06.2010 року(а.с.152-153 Т.1);

- ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт» укладено Договір поставки товарів № 108/05 від 20.05.2011(а.с.182-184 Т.2);

- ТОВ «Будівельна компанія «Донбас-Інвест» укладено Договір постачання товарів № 360/10-10 від 01.10.2010 (а.с.46-47 Т.2).

- БВП «Строитель-Плюс» укладено договір № 2484 від 23.11.2009 (а.с.123 Т.1).

Крім того в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Габарит-Груп» та ПП «Пан Буд».

Факт господарських взаємовідносин позивача з вище зазначеними контрагентами підтверджується складеними, підписаними та виданими позивачу документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, зокрема податковими накладними, видатковими накладними, оборотно-сальдові відомостями по рахунку 631, копії яких належним чином засвідчені та залучені до матеріалів справи.

Крім того, оплата товару придбаного позивачем у зазначених контрагентів підтверджується платіжними дорученнями.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Під час розгляду справи судом призначено судово-економічну експертизу, висновок якої № 17/13 від 29.11.2013 залучений до матеріалів справи, який суд вважає повним обґрунтованим та приймає в якості доказу по справі.

У висновках зазначеного експертного дослідження зазначено:

1.Отримання товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) від контрагентів (ТОВ "Нумовал ТЕК", ТОВ "Торгівельна фірма "Діаніт", ТОВ "Будівельна компанія "Донбас-Інвест", БВП "Строитель Плюс", ПП "Габарит-Груп" ПП "Пан Буд") у загальній вартості 7638574,17 грн., у тому числі вартість без ПДВ 6365478,48 грн. підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Приватного підприємства «Фірма «Іліта» , а саме: банківськими виписками за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, податковими деклараціями з податку на додану вартість з додатками, податковими деклараціями з податку на прибуток, журналом-ордером та відомістю по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, подорожніми листами.

2.Фактичне виконання угод, що були предметом перевірки (акт № 864/22- 00/24862924 від 05.11.2012), а саме отримання товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів) та сплата у загальній вартості 7638574,17 грн., у тому числі вартість без ПДВ 6365478,48 грн. підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Приватного підприємства «Фірма «Іліта», а саме: банківськими виписками за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, податковими деклараціями з податку на додану вартість з додатками, податковими деклараціями з податку на прибуток, журналом-ордером та відомістю по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.01.2009 по 30.06.2012.

3.Валові витрати у розмірі 6365478,48 грн. та податковий кредит у розмірі 1273095,70 грн. визначений Приватним підприємством «Фірма «Іліта» за господарськими операціями, що були предметом перевірки (акт № 864/22- 00/24862924 від 05.11.2012) правильно визначено позивачем, що підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Приватного підприємства «Фірма «Іліта», а саме: банківськими виписками за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, податковими деклараціями з податку на додану вартість з додатками, податковими деклараціями з податку на прибуток, журналом-ордером та відомостю по рахунку 631«Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.01.2009 по 30.06.2012.

4.Товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріали) отримані ПП «Фірма «Іліта» від контрагентів (ТОВ "Нумовал ТЕК", ТОВ "Торгівельна фірма "Діаніт", ТОВ "Будівельна компанія "Донбас-Інвест", БВП "Строитель Плюс", ПП "Габарит-Груп", ПП "Пан Буд" ) використовувались ПП «Фірма «Іліта» у господарський діяльності , а саме на власні потреби - ремонт орендованого житлового будинку та для надання будівельних робіт замовникам, що підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Приватного підприємства «Фірма «Іліта», а саме: банківськими виписками за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, податковими деклараціями з податку на додану вартість з додатками, податковими деклараціями з податку на прибуток, журналом-ордером та відомістю по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, актами приймання будівельних (підрядних) робіт та актом списання матеріалів.

5.Висновки акту перевірки щодо завищення валових витрат на суму 5248437 грн. та завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 293 236,00 грн. не підтверджуються документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Приватного підприємства «Фірма «Іліта», а саме: банківськими виписками за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, податковими деклараціями з податку на додану вартість з додатками, податковими деклараціями з податку на прибуток, журналом-ордером та відомістю по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.01.2009 по 30.06.2012.

6.Оплата за отримані товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріали) від контрагентів (ТОВ "Нумовал ТЕК", ТОВ "Торгівельна фірма "Діаніт", ТОВ "Будівельна компанія "Донбас-Інвест", БВП "Строитель Плюс", ПП "Габарит-Груп", ПП "Пан Буд") у розмірі 7638574,17 грн., у тому числі ПДВ у ціні придбаних товарів у сумі 1273095,69 грн. підтверджується документами первинного бухгалтерського та податкового обліку Приватного підприємства «Фірма «Іліта», а саме: банківськими виписками за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, журналом- ордером та відомістю по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період 01.01.2009 по 30.06.2012.

Докази анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість стосовно ТОВ "Нумовал ТЕК", ТОВ "Торгівельна фірма "Діаніт", ТОВ "Будівельна компанія "Донбас-Інвест", БВП "Строитель Плюс", ПП "Габарит-Груп", ПП "Пан Буд" на час здійснення вищеназваних господарських операцій, в матеріалах справи відсутні.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Під час проведення експертизи експертом встановлено, що оплата за надання послуг здійснювалась у безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення, якими підтверджено проведення розрахунків через розрахунковий рахунок за отримані товари.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Однак, крім того, на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включені суми до складу витрат та податкового кредиту у перевіряємий період, оскільки вказані правочини є нікчемними.

Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не тільки не містять таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, посилання відповідача в Акті перевірки на дані досудового слідства в рамках кримінальної справи № 69-0146 як доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають ознакам належності та допустимості доказів.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Допустимість доказів означає отримання останніх в порядку, визначеному чинним законодавством.

В матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на отримання доказів, на які посилається відповідач в Акті перевірки, як докази нікчемності правочинів, укладених позивачем, - в порядку, визначеному чинним законодавством.

Більш того, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, дані, отримані в ході досудового слідства в рамках кримінальної справи, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи, з огляду на що не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Вказана позиція викладена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 01 жовтня 2012 р. по справі № К/9991/42373/12 та від 15 жовтня 2012 року у справі К/9991/49494/12.

Відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Отже, посилання відповідача в Акті перевірки на дані про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно деяких контрагентів позивача, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і контрагентами.

Стосовно посилання відповідача в Акті перевірки на вирок суду від 20.09.2011 у справі 1-844/11, суд зазначає наступне, жодних доказів того, що правовідносини між позивачем та ТОВ "Нумовал ТЕК" були предметом дослідження у кримінальній справі № 1-844/11 відповідачем суду не надано. Посилання відповідача в Акті перевірки на вищевказаний вирок суду щодо епізодів вчинення ТОВ "Нумовал ТЕК" фіктивності угод само по собі не є безперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ним правочинів.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ" стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Крім того, висновок про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, викладений в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 р. (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 14222198), та підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах на підставі ч. 2 ст. 162 та ст. 244-2 КАС України.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 09.10.2013 р. у справі №2а-8438/10/2070 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 34208936), від 20.03.2013 р. у справі №1570/2472/2012 (номер в ЄДРСР - 30131797), від 09.02.2012 р. у справі №2а-8021/08/0470 (номер в ЄДРСР - 21769413).

Таким чином, матеріалами справи порушення позивачем порядку сформування валових витрат та податкового кредиту у перевіряємий період не підтверджується.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеними контрагентами свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконав.

Приписи Податкового кодексу України чітко визначають підстави для віднесення сум до складу витрат та податкового кредиту

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу валових витрат та складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, витрати по зазначеним господарським операціям та суми ПДВ згідно податкових накладних отриманих від вищезазначених контрагентів.

Отже, висновки відповідача щодо заниження податку на прибуток у сумі 1248134 грн. та заниження податку на додану вартість у сумі 293236 грн., є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав зменшення суми податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 22206,25 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 27830,50 грн.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 19.11.2012 № 0001392200, № 0001382200.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 19.11.2012 № 0001392200, № 0001382200 не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 16.12.2013 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 20.12.2013 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Сакської об'єднанної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби від 19.11.2012 № 0001392200, № 0001382200.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства «Фірма «Іліта» витрати зі сплати судового збору у сумі 2146,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.