Постанова

від 18.12.2013 по справі 801/10899/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2013 р. (12:34) Справа №801/10899/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Аметовій В.Г. розглянувши за участю представника позивача - Полюк С.С., довіреність № б/н від 03.01.2013 паспорт серія НОМЕР_3, представника відповідача Бекірової Д.П. у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний простір"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного Управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальність "Торговельний простір" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного Управління Міндоходів в АР Крим (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень від 23.09.2013 № 0010342270, № 0010352270.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства. Реальність та відповідність укладеної з контрагентом угоди нормам чинного законодавства підтверджується відповідними первинними документами, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові.

Відповідач в судовому засіданні, проти позову заперечував, в обгрунтування своєї позиції надав заперечення, окремо зауважив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за порушення позивачем податкового законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд-

ВСТАНОВИВ:

З 30.07.2013 протягом 5 робочих днів, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача (33918215) з питань взаємовідносин з ТОВ "Текапро"(37816246) за період травень 2012р. та відображення їх у податковій звітності, за результатами якої складено Акт перевірки 618/22-7/33918215 від 12.08.2013 (далі Акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.198.1, п.198.2, 198.3 та п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит ТОВ "Торгівельний простір" у травні 2012 р. на суму 800 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового) періоду та донарахування податку на додану вартість (ряд.25 декл.) у розмірі 800 грн.

-п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, а саме:

-за 2 квартал 2012 р.(в т.ч. травень 2012 р.) на суму 4000 грн., в результаті чого донараховано податку на прибуток за 2 квартал 2012 року у сумі 840 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем 23.09.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення:

- № 0010342270, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 840 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 420 грн.;

-№ 0010352270, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 800 грн.,нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 400 грн,

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся зі скаргою до Головного управління Міндоходів а АР Крим, за результатами розгляду якої податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню (п. 14.1.165 ПКУ).

Згідно п.п.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п. 14.1.185 ст. 14 ПКУ постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.4 ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Матеріалами справи встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Текапро", в підтвердження чого зазначеним контрагентом позивача складені, підписані та видані позивачу документи первинного бухгалтерського та податкового обліку: податкову накладну № 26 від 29.05.2012 р. на загальну суму 4800 грн. у т.ч. ПДВ 800 грн.; рахунок -оплату № 20 від 25.05.2012 року та видаткову накладну № 154 від 07.06.2012 р.

Товар придбаний у зазначеного контрагента був оплачений в повному обсязі, що підтверджується випискою особового рахунку позивача за 29.05.2012 р.

Видані ТОВ "Текапро", за відповідний податковий період на адресу позивача вище названі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема вищеназвана податкова накладна повністю відповідає вимогам вищевикладених приписів податкового законодавства, зокрема п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України.

Докази анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість стосовно ТОВ "Текапро", на час здійснення вищеназваної господарської операції, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин, суд дійшов висновку, що на момент господарських взаємовідносин, виписки та складання вищеназваних первинних документів, зокрема податкової накладної ТОВ ""Текапро", було зареєстровано, як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та ТОВ "Текапро", та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

З залученої до матеріалів справи належним чином засвідченої копії податкової накладної встановлено, що вона виписана зареєстрованим платником ПДВ, оформлена належним чином, має всі обов'язкові реквізити та відповідає усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що висновків викладених в Акті перевірки відповідач дійшов на підставі акту від 19.12.2012 року № 1198/22-05/37816246 "Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Текапро" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Альфа-Мед 2006" за період з 01.05.2012 по 31.05.2012 в якому зокрема вказано, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання обладнання для зберігання та виготовлення продуктів харчування у ТОВ "Альфа-Мед 2006" та по операціях з продажу цих послуг за період за травень 2012 року. При цьому відповідачем в акті перевірки не зазначено, яким чином зазначений Акт відносно контрагента позивача з іншими його контрагентами вплинули на взаємовідносини позивача та ТОВ "Текапро" .

Суд звертає увагу на те, що законодавством України також не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Акт перевірки не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, зміст правочину з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за господарськими операціями позивача з контрагентом свідчать про реальне виконання правочину, ці документи були належним чином оформлені.

Таким чином, матеріалами справи порушення позивачем порядку формування податкового кредиту та порядку формування складу витрат у періоді, що охоплювався перевіркою, не підтверджується.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеним контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських документів, податкової накладної платником податку на додану вартість, проведення розрахунків, отримання товару, керуючись зазначеними вище положеннями податкового законодавства, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені вищезазначеному контрагенту в ціні товару (робіт, послуг) згідно зазначеної вище податкової накладної та до складу витрат витрати згідно зазначених вище бухгалтерських документів.

Отже, висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму 800 грн. та завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у сумі 840 грн. є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Таким чином, неспроможним та безпідставним є збільшення відповідачем позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 840 грн. та податку на додану вартість у розмірі 800 грн.

Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 420грн. та 400 грн.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 23.09.2013 № 0010342270, № 0010352270.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 № 0010342270, № 0010352270 не можуть бути визнані такими, що прийняти на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 18.12.2013 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 23.12.2013 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 11, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного Управління Міндоходів в АР Крим від 23.09.2013 № 0010342270 та № 0010352270.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельний простір» витрати зі сплати судового збору у сумі 172,06 грн.(сто сімдесят дві гривні шість копійок).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного

Суддя Євдокімова О.О.