Рішення

від 26.12.2013 по справі 314/1768/13-ц

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/1768/13-ц

Провадження № 2/314/528/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.12.2013 року Вільнянський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Кіяшко В.О.,

при секретарі Павлівській І.В.,

за участі

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача (ОСОБА_2.) ОСОБА_3,

представника відповідача (ТОВ «Компанія Фенікс 2009) Шмаровоз Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом приватного підприємця ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фенікс 2009» про визнання оренди земельної ділянки не дійсною, зустрічний позов ОСОБА_2 до ПП ОСОБА_5 про розірвання договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

Приватний підприємець ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фенікс 2009» про визнання договору оренди землі недійсним, в позові посилається на те, що 07.08.2004 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення № 83.

Перший відповідач передав, а позивач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка є власністю орендодавця, що знаходиться на території Тернівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

В оренду передана земельна ділянка загальною площею 5,3805 га, договір оренди земельної ділянки укладено на десять років - до 07 серпня 2014 року. Договір є діючим; у встановленому законом порядку його дію не припинено.

В березні 2013 року позивачу стало відомо про те, що Відділом Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області зареєстровано Договір оренди землі від 25 травня 2010 року, укладений між першим та другим відповідачами.

Предметом договору є земельна ділянка, яка знаходиться в орендному користуванні позивача відповідно до Договору оренди № 83 від 07 серпня 2004 року.

З 07 серпня 2004 року по теперішній час зазначена земельна ділянка не вибувала з орендного користування позивача. На теперішній час вона засіяна позивачем озимою пшеницею та рапсом.

Акт про передачу та прийом земельної ділянки згідно умов договору оренди земельної ділянки від 25.05.2010 року підписаний відповідачами є фіктивним, фактично земельна ділянка другому відповідачу не передавалась оскільки знаходиться в орендному користуванні позивача.

У зв'язку з чим ОСОБА_5 змушений звернутись до суду з вказаним позовом.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки № 83 від 07 серпня 2004року між нею та ПП ОСОБА_5 В позові посилається на те, що фактично ОСОБА_5 не користується її земельною ділянкою з 2007року, що підтверджується тим що орендну плату з цього часу до 2013року він їй не платив. У 2010році ОСОБА_5 передав її земельну ділянку без будь яких договорів та її згоди іншому фермеру, чим саме порушив умови спірного договору.

Ухвалою суду від 29.07.2013р зустрічний позов був прийнятий судом та об'єднаний в одне провадження з первісним позовом.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні первісний позов підтримав, просив суд його задовольнити в повному обсязі на тих підставах, що в ньому зазначені, проти зустрічного позову заперечував в повному обсязі.

Представник відповідача (ОСОБА_2.) ОСОБА_3, первісний позов не визнав, просив суд в його задоволенні відмовити так як його вимоги не ґрунтується на законі, зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Компанія Фенікс 2009» Шмаровоз Т.М., також первісний позов не визнала, просила суд в його задоволенні відмовити, зустрічний позов просила задовольнити в повному обсязі.

Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_5 такими що підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 такими що підлягають повному задоволенню.

Судом встановлено наступні обставини.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору оренди земельної ділянки № 83 від 07.08.2004 року, між приватним підприємцем ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений Договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого позивачу, як фізичній особі підприємцю, була передана в оренду земельна ділянка загальною площею 5,3805га, що знаходиться на території Тернівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Договір оренди земельної ділянки укладено на десять років - до 07 серпня 2014 року. (а.с.6,7).

Вказаний Договір зареєстровано у Запорізькій регіональній філії ДП Центр ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.08.2004р. за № 56 (обор.а.с. 6).

Встановлено, що 07.08.2004 р. сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_2 підписали Акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 7).

Відповідно до п. 11.2, зазначеного договору, Договір може бути розірваний: за взаємною згодою сторін, за рішенням суду, в порядку, встановленому законом.

Також, згідно ст. 31 Закону договір оренди землі припиняється в разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

- смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;

- ліквідації юридичної особи - орендаря;

- відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;

- набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;

- припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

- договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

- договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

- розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не

допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Також, згідно ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно ч. 1 ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», питання про дострокове припинення користування землею на умовах оренди вирішується шляхом пред'явлення позову про розірвання договору.

Частинами 1 статей 651, 652 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Щодо розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, то наведені норми передбачають таку можливість або у випадку істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом, або у зв'язку з істотною зміною обставин у виняткових випадках.

Частинами 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», є підставою для визнання недійсними таких договорів оренди відповідно до ч. 2 ст. 15 цього Закону України.

Відповідна правова позиція щодо визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними вказана у постанові Верховного Суду України від 06.02.2012 року по справі № 6-104ц11 та у постанові Верховного Суду України від 14.03.2012 року по справі № 6-7цс12 за позовами власників земельних ділянок до ТОВ «Яромир-Агро», які мотивовані тим, що частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди, відсутність хоча б однієї з цих істотних умов є, відповідно до ч. 2 цієї ж статті, підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору оренди недійсним.

Вказані постанови Верховного Суду України, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують в своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із цим рішенням Верховного Суду України.

Судом встановлено, що підписаний договір оренди землі від 25.05.2010 року укладений відповідачами у справі ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія Фенікс2009» не містять всіх істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України "Про оренду землі", зокрема, порушено додержання ч. 2 зазначеної статті, оскільки акт про передачу та прийом земельної ділянки» згідно умов договору земельної ділянки від 25.05.2010 року підписаний відповідачами з порушенням, оскільки фактично земельна ділянка другому відповідачу не передавалась так як знаходиться в орендному користуванні позивача ОСОБА_6згідно договору № 83 від 07.08.2004р. укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 який на момент розгляду справи ніким не розірваний, ні одним із зазначених способів ст.31 Закону України «Про оренду землі», умов договору, та в іншому встановленому законом порядку, його дію не припинено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги первісного позову про визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.

Що стосується вимог ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди, суд вважає, що в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної в наслідок їх порушених прав і свобод та законних інтересів встановлюється Конституцією України, зокрема ст.ст. 32, 56, 62 та іншими чинними законодавчими актами України.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В п. 2 цієї постанови зазначено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачені нормами Конституції України або випливає з її положень (нормами Конституції України встановлено право на відшкодування моральної шкоди у випадках заподіяння моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32), заподіяння моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56), безпідставного засудження особи (ст. 62).

- у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяну моральну шкоду (Закону України «Про інформацію», Закону України «Про авторське право»);

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування (немайнової) шкоди.

Таким чином особа, має право на звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди у випадках, якщо це право передбачене відповідним законодавством України.

Чинним законодавством України не встановлено відповідальність за моральну шкоду, заподіяну невиконанням або неналежним виконанням стороною договірних зобов'язань, в тому числі зобов'язань за договором оренди, за винятком випадків порушення прав споживачів.

Таким чином особа, яка є стороною договору оренди, не має права на відшкодування моральної шкоди у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору іншою стороною.

У зв'язку з чим позовні вимоги що до стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 про розірвання договору оренди, суд вважає що він підлягає повному задоволенню, згідно частини 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто виконання з порушенням умов, зазначених змістом зобов'язання.

Статтею 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї з сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 07 серпня 2004 року між ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_5 був укладений договір оренди землі (а.с.5-6).

Згідно п. п. 4.1., 4.3. зазначеного договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 1070 грн., в натуральній формі, до 01 грудня поточного року (а.с. 5).

В судовому засіданні встановлено, що орендну плату в 2007 - 2009рр. ОСОБА_2 отримувала у приватного підприємця ОСОБА_7 (а.с. 124, 127, 128, 129).

Орендну плату за 2010-2012р.р. ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_6 тільки в серпні 2013р. після не однократних звернень до засобів інформації, органу місцевої самоврядування та державної влади (а.с.110, 125).

Таким чином з 2007року були істотно порушені умови договору оренди землі, встановлені у п.п. 4.1., 4.3., де вказано, що орендна плата виплачується орендарем у сумі 1070грн до 01 грудня поточного року, чого орендарем у зазначені строки не було здійснено.

Згідно з Договором оренди (п.11.2) підставами для його дострокового розірвання являється, зокрема, взаємна згода сторін; рішення суду про розірвання договору за вимогою однієї із сторін у випадку невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

За змістом п. «д» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою являється систематична несплата орендної плати.

Чинне законодавство передбачає як необхідну умову для розірвання договору оренди землі це - систематичне невиконання умов договору, в тому числі і несплата орендної плати.

Таким чином, аналізуючи встановлені в судовому засіданні обставини та надані сторонами докази в обґрунтування зустрічного позову, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтуються на Законі і підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 60, 208, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженню відповідальністю «Компанія Фенікс 2009» про визнання оренди земельної ділянки не дійсною - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди землі від 25 травня 2010року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженню відповідальністю «Компанія Фенікс 2009».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного підприємця ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 114,70грн.

В задоволенні іншої частини відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПП ОСОБА_5 про розірвання договору оренди задовольнити повністю.

Розірвати договір оренди земельної ділянки № 83 від 07 серпня 2004року зареєстрований між ОСОБА_2 та приватним підприємцем ОСОБА_5.

Зобов'язати приватного підприємця ОСОБА_5 повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,3805га відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії 2024451, розташовану на території Тернівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 114,70грн.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 229,40грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя : В. О. Кіяшко

26.12.2013