Рішення

від 18.11.2013 по справі 1316/2-136/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1316/2-136/11 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/783/2854/13 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Мацея М.М., Тропак О.В.,

секретаря Данилик І.І.,

з участю представника ПАТ «Дельта Банк» Шубака М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 вересня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором № 11278899000 від 28.12.2007 року в розмірі 3240559,65 грн. (три мільйони двісті сорок тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 65 коп.), шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно. Позивач також просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у розмірі 1820,00 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В обгрунтуванні своїх вимог представник позивача покликається на такі обставини:

28.12.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого від 08.12.2011 року на підставі договору купівлі продажу прав вимог за кредитами являється Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», та відповідачем ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) № 11278899000 з цільовим призначенням на купівлю нерухомості та земельної ділянки, згідно з у мовами якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 460000,00 (чотириста шістдесят тисяч) дол. США, що на момент видачі кредиту, згідно курсу НБУ, становило 2020000,00 (два мільйони двадцять тисяч) гривень, з нарахуванням процентів за користування кредитом із розрахунку 11,4 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 28.12.2028 року. Банком умови договору виконано в повному обсязі.

В забезпечення зобов'язання за кредитним договором між позивачем та відповідачем 28.12.2007 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу за реєстровим № 2713, згідно з яким відповідач ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1, а саме: цегляний житловий будинок під № 7, житловою площею 119,1 кв.м. та загальною площею 202,00 кв.м. та земельну ділянку площею 0,0897 га., кадастровий номер 4623686400:01:003:0373, яка надана для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Однак, відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 28.12.2007 року, у зв'язку з чим загальний розмір заборгованості його перед банком станом на 08.10.2009 року становить 3 240559,65 грн., а тому відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» Банк набув право стягнути заборгованість за кредитним договором від 28.12.2007 року у повному обсязі за рахунок заставного майна.

Оскаржуваним заочним рішенням позов задоволено.

Стягнуто ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість за кредитним договором № 11278899000 від 28.12.2007 року в розмірі 3 240 559,65 грн. (три мільйони двісті сорок тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 65 коп.), звернувши стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 28.12.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 2713, а саме на нерухоме майно: цегляний житловий будинок під № 7, житловою площею 119,1 кв.м. та загальною площею 202,00 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0897 га., кадастровий номер 4623686400:01:003:0373, надану для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована в с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, шляхом реалізації даного майна на публічних торгах за початковою ціною не нижче за звичайні ціни на це майно, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчого провадження.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. коштів сплачених за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду оскаржив відповідач - ОСОБА_3

Вважає, що оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню, у зв'язку з неправильним встановленням обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків фактичним обставинам.

В апеляційній скарзі покликається на ст. 35 ЗУ «Про Національний банк України», згідно якої гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на території України за всіма видами платежів та операцій, режим здійснення яких, загальні принципи, повноваження державних органів і функції банків, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті, яке надається відповідно до ст. 5 згаданого вище декрету у формі генеральних та індивідуальних ліцензій. Стверджує, що з урахуванням наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідних ліцензій.

Крім цього в апеляційній скарзі зазначає, що на день укладення кредитного Договору курс валюти становив 1USD = близько 5 грн., а на сьогоднішній день значно змінився, а отже має місце істотна зміна становища, щодо виконання зобов'язання, що в подальшому при виконанні порушує принципи цивільно-правових відносин які закріплені ст. 3 ЦК України, а саме - принципу справедливості, оскільки всі ризики знецінення національної валюти України Банк покладає виключно на Позичальника.

Просить скасувати заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 вересня 2012 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Як вбачається, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та встановлені ним обставини, а зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідач, він же й апелянт - ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 повідомлені належним чином (а.с. 19, 21), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Дельта Банк» Шубака М.І., перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до статей 21, 24, 41 Конституції України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 28.12.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого від 08.12.2011 року на підставі договору купівлі продажу прав вимог за кредитами являється Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення ) № 11278899000 з цільовим призначенням на купівлю нерухомості та земельної ділянки, згідно з умовами якого Банк зобов'язався надати відповідачу ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 460 000,00 (чотириста шістдесят тисяч) дол. США, що на момент видачі кредиту, згідно курсу НБУ становило 2020000,00 (два мільйони двадцять тисяч) гривень, з нарахуванням процентів за користування кредитом із розрахунку 11,4 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 28.12.2028 року. Факт виконання Банком своїх зобов'язань по видачі кредитних коштів стверджується заявою про видачу готівки № 52 від 28.12.2007 року. В забезпечення зобов'язання за кредитним договором між позивачем та відповідачем 28.12.2007 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу за реєстровим № 2713, згідно з яким відповідач ОСОБА_3 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: цегляний житловий будинок під АДРЕСА_1, житловою площею 119,1 кв.м. та загальною площею 202,00 кв.м. що належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 28.12.2007 року за реєстровим № 2620974 та земельну ділянку площею 0,0897 га. кадастровий номер 4623686400:01:003:0373, яка надана для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована в с. Сокільники, Пустомитівського району Львівської області, яка належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 28.12.2007 року за реєстровим № 2621053. Починаючи з 28.01.2009 року, всупереч умовам кредитного договору, відповідач свої зобов'язання перед Банком щодо повернення кредиту та нарахування відсотків, відповідно до графіку погашення кредиту, належним чином не виконав. Відповідно до п. 8.1 Кредитного договору, у випадку порушення відповідачем зобов'язань в частині несплати чергового ануїтетного платежу в установлений строк чи сплати у розмірі меншому ніж передбачено Договором, відповідач сплачує позивачу додатково до встановленої процентної ставки за кредит підвищену процентну ставку на 11,4 %, і така нараховується з моменту виникнення боргу, та сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним курсом НБУ до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення платежу, включаючи день погашення заборгованості. Згідно п. 4.6 та п. 5.5 Кредитного договору, позивач у випадку порушення відповідачем будь-яких основних зобов'язань, в тому числі порушення сплати термінів ануїтетних платежів, більше ніж на один місяць, має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з пунктом 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (далі Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином банк як фінансова установа може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу.

З урахуванням наведеного та з огляду на положення статей 526, 533, 627, 1049, 1054 ЦК України в разі, коли за умовами кредитного договору позичальник одержав кредит у вигляді грошових коштів в іноземній валюті, він зобов'язаний повернути кредитодавцю на вимогу останнього цей кредит у вигляді грошових коштів у тій самій сумі і в тій самій валюті, що були ним одержані. Якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Установивши, що за умовами договору ОСОБА_3 отримав кредит в іноземній валюті - доларах США, однак належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором не виконує, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги Банку, визначивши суму заборгованості за кредитним договором в гривневому еквіваленті до тієї грошової одиниці (долара) в якій був отриманий кредит.

Статтею 530 цього ж Кодексу передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).

У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного судочинства.

У статті 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки, розмір та порядок отримання яких встановлюється договором або законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок суми заборгованості, а саме заборгованості по тілу кредиту, відсотків та пені проведено вірно і така становить 404501,83 дол. США (а.с. 6-8).

Проте, задовольняючи позовні вимоги станом на 08.10.2009 року в сумі 3 240 559, 65 грн. загальної заборгованості по кредиту за кредитним договором № 11278899000, з яких: 395051,33 дол. США (390965,49 + 4085,84) - заборгованість по тілу кредиту; 8 889,10 дол. США - прострочені відсотки; 1 792,00 грн. (згідно розрахунку 223,72 дол. США) - пеня за несвоєчасне погашення ануїтетних платежів за період з 01.05.2009 року по 09.10.2009 року; 2 704,81 грн. (згідно розрахунку 337,68 дол. США) - пеня за несвоєчасне погашення процентів за період з 01.05.2009 року по 09.10.2009 року; 500,00 грн. - штраф за неналежне виконання умов договору, районний суд не взяв до уваги, що курс долара США до гривні визначений Національним банком України на день ухвалення рішення становив 7,993 грн., а не 8,01 грн., за яким проведено еквівалентний розрахунок.

Тому на підставі викладеного, загальна сума заборгованості становить 3 233 183,11 грн., а не 3 240 559,65 грн., як зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується і з нарахованою штрафною санкцією в сумі 500,00 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачем умов договору, які визначені пунктами 4.3., 8.6..

Також в оскаржуваному рішенні не вказано в користь кого слід стягнути заборгованість шляхом звернення на предмет іпотеки.

Пунктом 8.3. кредитного договору передбачено право банку щодо вимоги дострокового стягнути кредит та нарахованих процентів до настання термінів його погашення у разі порушення умов договору.

Згідно п. 4.1. іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на іпотечне майно у випадку порушення умов кредитного договору.

За змістом ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, зокрема, зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Тому, районний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення районного суду, як таке, що ухвалене при невідповідності висновків обставинам справи, порушення норм процесуального права, змінити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 2 ст. 305, ч. 1 п. 2 ст. 307, ч. 1 п.п. 3, 4 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 вересня 2012 року - змінити та викласти його у наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1, в користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11278899000 від 28.12.2007 року в розмірі 3 233 183,11 грн. (три мільйони двісті тридцять три тисячі сто вісімдесят три гривні 11 копійок), звернувши стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 28.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_4, за реєстровим номером 2713, а саме - на нерухоме майно: цегляний житловий будинок під АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0897 га., кадастровий номер 4623686400:01:003:0373, надану для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташована в с. Сокільники, Пустомитівського району Львівської області, шляхом реалізації даного майна на публічних торгах за початковою ціною на рівні не нижче за звичайні ціни на це майно, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчого провадження.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 700,00 грн. судового збору та 120,00 грн. коштів сплачених за інформаційно - технічне забезпечення судової справи.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Мацей М.М.

Тропак О.В.