Ухвала

від 17.12.2013 по справі 2-а-17884/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-17884/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Егіда Ай Ді" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Егіда Ай Ді" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.11.2011 року № 0007792308 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 27 033,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2012 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Егіда Ай Ді» (код ЄДРПОУ 36798499) за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 р., щодо підтвердження відомостей від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Укртурпром ВС» (код ЄДРПОУ 37270433), за результатами якої було складено акт перевірки від 26.10.2011р. №2252/23-08/36798499.

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 , п. 200.1 п.200.2 п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України , в результаті чого було завищено податковий кредит, що призвело до заниження податку на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 27 033,0 грн. (в тому числі за: березень 2011р. на суму 14 367,00 грн., травень 2011 р. - на суму 12 666,00 грн.).

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 08.11.2011 року № 0007792308, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 27 034 грн. (у тому числі 27 033,00 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позивач заперечує правомірність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України , який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України , податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання у своїй господарській діяльності.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між позивачем та ТОВ «Укртурпром ВС» було укладено договір №15/2-С від 01.03.2011 р., за умовами якого ТОВ «Егіда Ай Ді» доручає, а ТОВ «Укртурпром ВС» бере на себе зобов'язання по виготовленню та розповсюдженню поліграфічної продукції в інтересах ТОВ «Егіда Ай Ді».

Попередньо між ТОВ «Арт-Центр Калаф», ТОВ «Укртурпром ВС» та ТОВ «Егіда Ай Ді» було укладено договір №1/15-С про переведення боргу від 01.03.2011 року, за умовами якого ТОВ «Арт-Центр Калаф» (первісний боржник) переводить борг, що виник за договором, укладеним між ТОВ «Арт-Центр Калаф» та ТОВ «Егіда Ай Ді» (кредитор), а ТОВ «Укртурпром ВС» (новий боржник) приймає на себе зобов'язання за цим договором.

Відповідно до п.1.2 договору № 15/2-С від 01.03.2011 р., ТОВ «Укртурпром ВС» розробляє ескізи продукції (не менше 3-х оригінальних ескізів, які не є варіантами одного зображення) та предявляє їх ТОВ «Егіда Ай Ді» у термін до 31.03.2011р.

Відповідно до п.1.3 вказаного договору, оригінал-макет узгоджується із замовником у термін до 21.03.2011р.

За умовами п.4.1 договору № 15/2-С від 01.03.2011 р., даний договір діє з 15.03.2011р. по 15.04.2011р. Оплата робіт здійснюється на умовах 100% передплати у сумі 86 200,00 грн., в тому числі ПДВ 14366,67 грн. (п.6.1 Договору).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2011 між ТОВ «Егіда Ай Ді» та ТОВ "Укртурпром ВС" було укладено договір № 42/04-МС, за умовами якого ТОВ «Егіда Ай Ді» доручає, а ТОВ "Укртурпром ВС" бере на себе зобов'язання по виготовленню та розповсюдженню поліграфічної продукції в інтересах ТОВ «Егіда Ай Ді».

Відповідно до п.1.2 вказаного договору, ТОВ "Укртурпром ВС" розробляє ескізи продукції (не менше 3-х оригінальних ескізів, які не є варіантами одного зображення) та предявляє їх ТОВ «Егіда Ай Ді» у термін до 31.05.2011р.

Згідно п.1.3 договору, оригінал-макет узгоджується із замовником у термін до 25.04.2011р.

За умовами п.4.1 договору № 42/04-МС від 18.04.2011, даний договір діє з 18.04.2011р. по 31.05.2011р. Оплата робіт здійснюється на умовах 100% передплати у сумі 76000,00 грн., в тому числі ПДВ 12666,67 грн. (п. 6.1 Договору).

Разом з тим, ТОВ "Укртурпром ВС" були складені та підписані додатки до договорів №15/2-С від 01.03.2011р. та №42/04-МС від 18.04.2011р. на виконання обов'язку розповсюдження поліграфічної продукції в інтересах ТОВ «Егіда Ай Ді», в яких зазначені назви, поштові, електронні та інші реквізити отримувачів зазначеної поліграфічної продукції.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положенням статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 , з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так, на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем були надані належним чином складені та підписані акти здачі-прийняття робіт за договором від 31.03.2011 р. №15/2-С на суму 86200,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14366,67 грн.); від 31.05.2011р. №42/04-МС на суму 76000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12666,67 грн.) та податкові накладні від 03 березня 2011 року №10 на загальну суму 86 200,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 14366, 67 грн.), від 06 травня 2011 року №300 на загальну суму 36 000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 6 000,00 грн.), від 12 травня 2011 року за №301 на загальну суму 40000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість 6666, 67 грн.).

За надані послуги та виконані роботи ТОВ «Егіда Ай Ді» здійснило розрахунки шляхом перерахування на рахунок виконавця грошових коштів, що підтверджується платіжними дорученнями від 06 травня 2011 року №446, від 12 травня 2011 року №451, а виконання грошового зобов'язання за договором №15/2-С від 01.03.2011 р. - платіжним дорученням від 03.03.2011 р. №395.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивач серед іншого посилається на відсутність недоліків при оформленні податкових накладних, які на його думку разом з іншими первинними документами підтверджують реальність вчинення ним господарських операцій.

Відповідач в свою чергу заперечує правомірність вчинення позивачем вищевказаних господарських операцій та вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Так, в своїх доводах відповідач посилається на інформацію, надану в службовій записці ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі від 23.05.2011 року № 3329/ДШ/26-10/90 щодо проведення заходів на виконання вказівки ГУПМ ДПА України з метою унеможливлення використання підприємствами схем мінімізації сплати податків «ризикових» підприємств. За даними ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі було проведено опитування директора ТОВ "Укртурпром ВС" ОСОБА_3, який повідомив про те, що фінансово-господарською діяльністю даного підприємства він не займався, печаткою підприємства не користувався, підприємницьку діяльність від імені ТОВ "Укртурпром ВС" не здійснював, податкову звітність підприємства не складав та не подавав її до відповідного податкового органу.

Крім того, відповідач посилається на висновки акту невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Укртурпром ВС", де за твердженням податкового органу містяться відомості щодо нікчемності правочинів, укладених ТОВ "Укртурпром ВС", у тому числі й з ТОВ «Егіда Ай Ді».

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пунктом 1.2 статті 1 та пунктом 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, наявні в справі копії видаткових накладних та інших первинних документів містять всі необхідні реквізити, визначені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що відповідно підтверджує реальність господарських операцій, вчинених між ТОВ «Егіда Ай Ді» та ТОВ "Укртурпром ВС".

Згідно правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ "Укртурпром ВС". При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу даного підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Таким чинном, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Укртурпром ВС", суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ по вищевказаних операціях до податкового кредиту.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.